Слуги і охоронці системи. Дія перша
IQ

Слуги і охоронці системи. Дія перша

Спроба скласти докупи пазли олігархічної змови

Василь Расевич, 12 липня 2015 5035 3

Останнім часом доводиться багато чути про реванш і контрреволюцію. Але якщо уважніше придивитися до подій в Україні за останні півтора року, то виявиться, що ні одне, ні друге означення не надаються для опису процесів, що відбуваються в українському суспільстві. На жаль, результатом Революції гідності не стало цілковите знищення кучмівсько-януковичівської системи. Під тиском буремних обставин кланово-олігархічна система лише змушена була вдатися до самозахисту, мімікрувати під нову демократичну владу та імітувати зміни. Отже, майже все, що ми щодня спостерігаємо на політичному полі України, не є ні контрреволюцією, ні реваншем, бо кланово-олігархічна система нікуди не зникала і ніхто з нею серйозно не боровся.

Відповіді на запитання, чому так сталося і чому за півтора року не відбулося істотних змін, треба шукати біля самих витоків Майдану та Революції гідності. Варто спробувати відтворити не тільки хід подій, але й пригадати всіх головних акторів дійства. Не зайвою буде і спроба порівняти їхні дії вже у новій якості, тобто на відповідальних посадах у теперішній владі.  Найважливішою умовою безстороннього розгляду такої важливої проблеми є, безумовно, визначення справжніх цілей, які ставили перед собою тогочасні активісти, а теперішні можновладці. За таких підходів досить легко можна буде зауважити, хто вперто рухався до влади, кого делегувала система її захищати, а хто виступив з патріотичних переконань.

 Як все починалося?

З огляду на неймовірну динаміку останніх подій в Україні, людям, на яких щодня звалюються, як сказали б радянські публіцисти, вікопомні події, дуже важко не те, що розібратися, а навіть залишити в пам’яті те емоційне навантаження, яке вони переживали на Майдані. Добре пригадую ті кілька днів напередодні Майдану, бо був на конференції у Вільнюсі у листопаді 2013 року, присвяченій євроінтеграції України. В залі вільнюської ратуші панував гнітючий настрій. І попри те, що серед спікерів були заанонсовані провідні експерти, розумілося, що їхні доповіді аж ніяк не вплинуть на прийняті в Києві/Москві рішення. Безнадія і сором оповили майже всіх учасників від України, особливо після виступів братів Ющенків.

До слова, Віктор Ющенко, попри те, що литовська сторона оплатила йому переліт за найвищим класом, прибув чартером, який, за поголосками, йому справно надавали багатії з Партії регіонів. Отак він і літав по світу, виконуючи особливу місію – відбілювати клептократичний режим Януковича. На цій конференції виступи обох Ющенків буквально занурювали присутніх у якийсь дивний театр абсурду, вони були ніби спрямовані на те, щоб переконати всіх, що Україна – це безнадійний симулякр, який ніколи вже не вийде за межі російської орбіти. Так само абсурдно через кілька днів поводився Віктор Янукович у тому ж Вільнюсі. З одного боку, весь державний апарат інтенсивно працював на євроінтеграцію, а з другого – сам президент раптово заявив у Відні, що асоціація з Євросоюзом підписана не буде.

Але навіть після такої, здавалося б, чіткої заяви Януковича, перший віце-прем’єр Сергій Арбузов не переставав годувати обіцянками довірених журналістів у холі вільнюського готелю, що угоду обов’язково буде підписано. Це могла бути або гра в чотири руки, щоб ослабити суспільне незадоволення і випустити пару, або свідчення того, що щодо майбутнього України існує кілька центрів прийняття рішень, і не всі їхні дії узгоджені між собою, а часто-густо є конкурентними.

Те, що на владному олімпі у Києві навіть серед провладних угруповань не всі були задоволеними апетитами президентської «сім’ї», давно всі знали. Те, що владні світу того часто конкурували між собою і влаштовували різні потасовки – також не таємниця. Всі ці групи бачили очевидні зміни у поведінці президента кожного разу після його повернення з переговорів з Владіміром Путіним. Бачили, як він з переконаного євроінтегратора (було і таке) моментально перетворювався на затятого противника ЄС. Бачили, але не могли нічого вдіяти. Сміливості у них вистачало лише на дрібні інтрижки та спроби хоч якось зменшити апетити «сім’ї».

Але повернімося до нашої Вільнюської конференції. Після гучної заяви Януковича у Відні інтерес до конференції втратили колишні президенти Алєксандр Кваснєвський та Валдас Адамкус. А коли перед присутніми виступив Петро Ющенко і повідомив, що буквально всі європейські королівські династії були засновані українцями, то українська делегація, не змовляючись, вся вийшла із залу. Поверталися назад неохоче, але після короткого повідомлення Євгена Бистрицького атмосфера конференції кардинально змінилася. На прохання публіки Бистрицький вийшов до мікрофона і зачитав СМС-повідомлення з Києва. У ньому йшлося про те, що на Майдан Незалежності з протестом проти відмови від євроінтеграції вийшло кілька десятків тисяч людей.

Плани і стратегії

Змінилася не тільки загальна атмосфера конференції – змінилася тональність виступів, що свідчить про те, що навіть в експертному середовищі всі було повірили у всезагальну втому українців і нездатність їх до масових протестів. Вихідний  постулат про втому і розчарування українців, так виглядає, ліг в основу ледь не всіх стратегій і технологій, що розроблялися різними центрами. Його хибність і порятувала Україну.

Російські стратеги пішли навіть далі – мало того, що вони бачили виключно розчарованих українців, то ще й дали переконати себе, що весь південь і схід України тільки й чекають пришестя Росії. Окремі олігархічні центри вирішили зіграти в подвійну гру: симулювати контрольовані ними ж протести на Майдані, щоб випустити пару і водночас послати сигнал «сім’ї», що апетити вартувало б зменшити. Та й у середовищі української опозиції ніхто не розраховував на вибух масового протесу. Свідченням цьому стала відсутність у лідерів «Батьківщини» хоча б найменшого плану дій на випадок масового повстання. Не було такого плану ні у «Свободи», ні, тим більше, в олігархічного, як тепер виявилося, проекту під назвою «Удар». Звідси й походить оте ялове топтання на сцені Майдану «триголової» опозиції.

Оскільки головний центр прийняття рішень містився в Росії, куди часто викликали на співбесіди Януковича, то навіть найбільш наближені до нього люди не знали про реальні плани. Складається враження, що в якийсь момент у Кремлі кардинально змінилася стратегія щодо України, і Януковичу просто заборонили бавитися в євроінтеграцію. Це стало несподіванкою і для нього, і для його найближчого оточення. Частина оточення ще вірила, що шефа вдасться переконати, а друга, приставлена до нього із Москви, міркувала, як зупинити навіть мінімальні протести. Слабохарактерний Янукович опинився під подвійним, якщо не потрійним, пресом. Його спроби торгуватися то з Росією, то з Євросоюзом виглядали карикатурно. Він весь час торочив про велетенські економічні втрати від євроінтеграції і водночас скаржився із розгубленим обличчям Анґелі Меркель, що йому одному дуже важко протистояти російському натискові.

Ця «підслухана» однією із журналістських камер скарга призвела до чергової зміни тактики Росії щодо України. Росіяни вважали, що, виставивши Януковича дурником на переговорах у Вільнюсі, вони назавжди похоронять європейські аспірації України. Справді, багато хто з європейських лідерів не стримував свого обурення поведінкою президента Януковича. Але Анґела Меркель, яка просто ігнорувала тодішнього українського лідера, несподівано дослухалася до його скарги і заявила, що Європа завжди триматиме відкритими двері для України, а вона особисто чекатиме Януковича з офіційним візитом у Берліні. Російський план знову валився на очах. І тому Росія застосувала один із найрадикальніших сценаріїв – цілковиту блокаду Януковича від Заходу.

Таку тактику росіяни вже добре апробували з Леонідом Кучмою. Як тільки Кучма розпочав рух у напрямку Євросоюзу, йому організували низку таких скандалів, після яких він став нерукоподатним у цивілізованому світі. До слова, цей варіант аж ніяк не є намаганням відбілити Кучму, а тільки нагадуванням, як віртуозно можна пов’язати за потреби багато, здавалося б, незв’язаних між собою речей. І тут злилося до купи все: студентські протести на Майдані, «допомога» протестуючим від Андрія Клюєва, робота над організацією Майдану з боку Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа. І… кривава розправа над студентами в момент, коли протест реально видохся і студенти почали розходитися по хатах.

Сила, що віддала наказ на пролиття крові на Майдані, могла керуватися кількома мотивами. А саме: нагнати страху на опозиційно налаштовану молодь, яку не виключено, що «всліпу» використовували певні олігархічні кола, і пов’язати кров’ю Віктора Януковича. З першим вийшов неочікуваний результат – побиття студентів викликало хвилю масових протестів. А от друга справа – щодо заплямування Януковича кров'ю – до сьогоднішнього дня чекає свого розслідування.

Однією з версій може бути вимога росіян до Януковича перейти до авторитарної форми правління, а для цього потрібно було якесь символічне криваве дійство. Ще одним варіантом може бути наявність якоїсь таємничої третьої сили.  До такого висновку підштовхує дивна регулярність, з якою, як тільки згасала протестна напруга на Майдані, хтось влаштовував таку провокацію, після якої в центр Києва стягалися вже сотні тисяч людей, і протести вже було не зупинити. Складалося враження, що побиття і штурми ставали несподіванкою для самого Януковича. Але тут не можна впадати в конспірологію і робити з негідника Януковича дурнувате ягня.

Але факти, що стали доступними на суді проти Фірташа у Відні, певною мірою все ж допомагають скласти до купи пазли олігархічної змови, спрямованої на врятування системи. І тут нас чекає справжній детектив, де зовсім несподівано проявляють себе Льовочкін, Фірташ, Каськів, Порошенко, «триголова» опозиція, «Братство» Корчинського і Правий сектор. Але про це вже в наступній частині публікації.

 
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Oxana Gurban 13 липня 2015, 20:45

    сколько нужно человеку для жизни... не-много, было бы где жить, одет обут, не голодаешь,здоров живи и радуйся жизни ... нет жлобство пожирает из нутри, мало, мало не удавится... ведь с собой не заберешь, а дети наследники просрут простите за мой франзузкий, так как привыкло ни чего не далать.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • patria7 13 липня 2015, 20:38

    Прикро що Україна чверть віку ходить по колу втрачаючи при чергових пєрєдєлах все можливе як може бути так що Донбас зрівняно з землею а закарпатська мафія далі згрібає мільярди українські нувориші зациклившись на грошах як таких про ніщо більше не думають американські мільярдери обожнюють Америку а тут всі від Фірташа до Порошенка здають Україну

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Владимир Kh 13 липня 2015, 16:34

    Кстати, раз уж вспомнилось - Ассоциацию можно было действительно подписать даже тогда, когда Янук вроде как пошел в отказ, а Арбузов продолжал верить в подписание - потому что именно последний был ответственным за подписание и на Янука давил и он, и Запад, и очень многие заинтересованные в евроинтеграции экономики бизнесмены. А вышло уже как вышло, конечно...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук