Софія: неєвропейський сентимент

IQСвітлана Одинець, 17 квітня 20092999

Клубочок, кинутий чужою рукою під ноги, хоч і повів мене, як у казках, – вперед, але з кожним своїм кроком у столиці Софії «нової країни ЄС» я відчувала … повернення. Причому повів туди, де, найпарадоксальніше, фізично мене майже не було...

Моє «радянське минуле» звершувалося на сьомому році життя - у час білих бантів і підклеєних букварів, де на першій сторінці моєї абетки, щоправда, ще був маленький Ульянов. Але вже з другого класу я уявляла його собі хіба через самостійні художні інтерпретації з «пострадянських» книжок.

Повернення у час, якого свідомо не прожила, стало дуже несподіваним експериментом. Але ще більше - парадоксальним: я опинялася у радянському просторі, їдучи... у нову Європу.

Відчутною була навіть «радянськість» простору - дуже асоціативно і підсвідомо. Вона химерно перевтілилася в інші шати, а, проте, ніяк не зникла. Недекларована з високих болгарських трибун - чулася якраз у відсутності декларацій. Під час несподіваних розмов із перехожими, у дискусіях із провідними столичними журналістами, на каві з представниками недержавних організаціями. Суттєвою ознакою її невидимої присутності була якась глибинна, внутрішня підпорядкованість усіх моїх співрозмовників теперішнім владним вождям, сумніви щодо завдань на найближчі роки, небачення перспектив, відкритих членством в Унії. Таки столітні російські «духи» над країною є тут устократ сильнішими за нові європейські віяння...

Єдиним озвученим аргументом прихильників вступу Болгарії було втішання з нових фінансових траншів. Проте і з них, зрештою, болгари не зуміли скористатися (2008 року в країні розгорівся великий скандал, де двох болгарських високопосадовців звинуватили у корупції і необґрунтованій витраті «єесівських» коштів). Цікавий факт: дискусії щодо вступу до ЄС у країні просто не було. Принаймні у цьому мене запевнила редактор провідної болгарської газети «Дневнік» - Деніца Каменова. За винятком кількох відсотків, всі одноголосно були «за», однак на запитання «чому» логічно відповісти могло дуже мало людей.

Може, тому над цим цікаво поміркувати саме нам - молодим українцям. Саме зараз, коли у час нашої «всемогутньої» живої молодості ми опинилися по той бік шенгенської залізної стіни, яка закрила не просто туристичні шляхи, а творчий простір, не подорожі, а потенційність розвитку. Час, відведений Богом на творення себе і власного майбутнього, формування горизонтів внутрішньої свободи, ми змушені витрачати на вслухання у дипломатичні послання Хав'єра Солани чи Беніто Ферерро-Вальднер про «європейськість» чи «неєвропейськість» України, дискутовані у прямій залежності від змінних модуляцій у європейсько - російських домовленостях. Якби це було тільки словесною забавкою дипломатів, ми могли б і не слухати. Але ситуація надто серйозна: все моє покоління насправді опинилось у тісному й задушливому передпокої «іншого світу», не маючи насправді жодного іншого способу реальної дії, як тільки - а це безмежно принижує і дезорієнтує - чекати. Принципово без дієслів «робити» чи , тим паче, - «бути».

Після подорожі до «європейської» Болгарії, вздовж «європейської» Румунії я вкотре переконалася, що реальний рівень розвитку, досягнень та потенціалу малих країн є третьорядним чинником для єврокомісарів. «Відбутися» для них можна і без самодостатнього національного факту «буття» країни чи суспільства, їх відповідності встановленим правилам, найперше, звісно - світоглядно-моральним.

Бо сам «клуб» має право у будь-яку хвилину змінити прописані норми, наприклад, у момент, коли фінанси стануть гострішою потребою від абстрактності світоглядних ілюзій, як це, скажімо, дуже виразно відбулося у ситуації з російсько-грузинською війною. Не враховуючи словесних «но-но» у бік Росії, Європа так і не спромоглася захистити демократію та священу свободу незалежної Грузії.

Критерієм «обраності», відтак, впевнено «керують» вищі політичні інтереси та номінативне географічне розташування тієї чи тієї країни на глобусі світу.

Ні, я не воліла б вступати у дискусії про те, чи готова Україна до членства в Унії, як, зрештою, і про те, якими дивідендами обернеться для нас це потенційне - через 20 років «під'єдання» до Європи.

І «радянська» Софія, де графіті, здається, немає тільки на президентському палаці, насправді є дуже архітектурно виразним місто, до якого я відчуваю естетичні сентименти.

Але попри естетику і сентименталізм, може, хтось згодився б пояснити мені, чим мій Київ чи Львів менш «європейський»?

Подорож до Софії була моєю нагородою у конкурсі на найкраще висвітлення проблематики Європейського союзу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 9

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Marcin 9 травня 2009, 14:03

    Dear friends, lets be honest - what exactly Ukraine did since fall of the Soviet Union to meet civilized standarts? It took 15 years of hard work for Czech, Slovakia, Poland, Hungary to meet hard criteria of the membership. reforming the law - thousands of legal acts had to be adopted before Poland even could realistically think about membership. Sometimes I have impression that Ukrainian leaders instead of reforming and modernizing their country are flying to Brussels and asking "when will you let us join?" Please dont get me wrong but that's my opinion

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Olek 26 квітня 2009, 23:34

    Я сам скептично ставлюся до перспективи членства України в ЄС. Існують в тому плюси і мінуси. І, тим не менш, не треба створювати ілюзій - Українці самі винні в більшості своїх проблем - Українці їх і повинні вирішувати.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Світлана Одинець 22 квітня 2009, 17:16

    до ЛВ: Болгарія якраз зовсім не є країною з єдиним національним минулим, історією, і культурою. Їхня історія не менш поліфонічна, ніж наша. І їхня "одностайність", щвидше, є показником дещо інших речей,аніж особливе усвідомлення своєї європейськості. Насправді ж переважна більшість болгар не усвідомлюють ані свого "за" ЄС, ані свого потенційного "проти". Тому навіть й дискусій про вступ не було, бо суспільство просто підкорилося нинішній політичній волі, як 20 років тому корилося іншій. Але не йшлося мені про болгар, ані про їх сміття( якого в самісінькому центрі Софії таки більше, ніж в центрі Києва). А лиш про те, що "критерії" ЄС, та їх артикульована філософія щодо "сходу" - є не такими невинними речами, як здається на початку. Вони чомусь більше відволікають нас від поцесу "самотворення", аніж допомагають його прискорити

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук