Древнє слов'янське місто дохристиянської епохи, культові капища, петрогліфи на скелях та печери, які люди використовували з різною метою – для монашої обителі, військового оборонного форту чи пивниці для зберігання картоплі. Стільське городище, вали якого існують на Львівщині вже понад тисячоліття, досі залишається малодослідженою загадкою. Сучасники бездумно руйнують пам’ятки археології, печери хочуть перетворити на піщані кар’єри, а поруч з давнім язичницьким жертовником споруджують скульптуру Матері Божої.
Для привернення уваги до унікального місця у заповіднику організували арт-резиденцію для фотографів, які за допомогою свого мистецького бачення через об’єктив фотокамери розповідають про пам’ятки, унікальну природу та пам’ять поколінь. Проект «В об’єктиві – культурна спадщина» реалізувала громадська організація «Екологія. Культура. Мистецтво» за підтримки Українського культурного фонду. Під час фотопленеру в давній місцевості фотографи сучасно переосмислювали історію візуальними образами. Їхні напрацювання вийшли окремим альбомом.
«Проектом ми хотіли звернути увагу на недосліджені об’єкти неподалік Львова. Вони цікаві і для туристів, і для місцевих мешканців, і дослідників. Ці пам’ятки потребують інтенсивного дослідження, промоції, створення інфраструктури. І власне цим проектом ми хотіли звернути увагу різних цільових аудиторій. Щоб не лише скандалами був відомий заповідник, а наша резиденція доклалася до розвитку і самого заповідника, і ширшої території», – пояснює керівниця ГО «Екологія. Культура. Мистецтво» Софія Каськун.
Біля печер у Дуброві селяни встановили скульптуру Богоматері (фото Марини Чорної)
Що входить до заповідника Стільське городище?
Історико-культурний заповідник налічує кілька об’єктів у сусідніх селах Стрийського району. Унікальні природні скелі і рукотворні печери з пісковика у селах Ілів, Дуброва та біля Миколаєва використовувались з різною метою, зокрема і для ритуальних сакральних обрядів. Саме городище, де жили білі хорвати у VIII-X ст., розташоване у с. Стільське. Воно було вщент спалене.
Історія поросла лісом і, здавалося б, про неї давно забули, але людська пам’ять донесла до наших часів легенди про загадкові племена, які таємничо зникли з цих країв. Ці перекази не давали спокою місцевому історику Василеві Дерешу, і він став першим дослідником Стільського городища ще у 1970-х роках. Свої напрацювання він передав археологам, які почали вивчати ділянку з 1980-х років. Науковці віднайшли дорогу з біовапняку, що колись вела до в’їзної брами древнього міста, залізоплавильне горно, кузню, уламки середньовічної кераміки, багато могильників. Згодом керівник експедиції Орест Корчинський очолив створений у 2015 році заповідник.
Камінь Диравець або Столовий камінь (фото Альони Малашиної)
Місцева краєзнавиця Любов Худяк, яка раніше також працювала у заповіднику, розповідає, що площа городища – 250 гектарів. Від нього залишилися 10 км валів у три ряди. Для порівняння: дитинець Стільська простягався на 15 гектарів, в той час як дитинець Києва у період правління князя Володимира мав 10 га.
«Білі хорвати заселяли велику територію, в межах України це Прикарпаття, Закарпаття, у Пліснеську є їхнє городище. У Стільському, ймовірно, було одне з їхніх князівств. Їх треба вивчати, то дуже цікаві історичні місця. Хорвати визнають, що це їхня прабатьківщина. У них також є село Ілів», – з гордістю наголошує Любов Худяк.
Камінь Диравець у Дуброві – моноліт, який використовувався для культових обрядів. Під час розкопок у 2001 році біля нього виявили жертовну яму з рештками кісток тварин і птиці та уламки глиняного посуду VIII – поч. IX ст. Інший ритуальний осередок давніх слов’ян зберігся у селі Ілів. Там є печера Рожаниця, що нагадує материнське лоно, та інші оповиті легендами печери. А над ними – дохристиянське капище із слідами вогню, там здійснювали культові обряди. Учасник арт-резиденції з Києва Євген Ворожейкін порівнює відчуття, які виникають у цьому місці, із словами пісні «Mother love» гурту «Queen» про бажання повернутися до початку – точки спокою, комфорту і надії.
Печера Рожаниця в Ілові (фото Євгена Ворожейкіна)
Найвідоміші зі всього заповідника – печери у Дуброві. Туристичні менеджери їх називають «гобітоном», а місцеві мешканці використовують з господарським інтересом – для зберігання картоплі та інших припасів. Та окремі з них значно давніші, вони відрізняються від тих, що люди використовують для пивниць, каже Любов Худяк. Торік село потрапило у скандал, коли поверх печер селяни встановили скульптуру Матері Божої.
До печер, в яких ховають продукти, місцеві селяни зробили дверцята (фото Юрія Морикваса)
Біля Миколаєва є ще один каскад печер з крихкого пісковика, які на початку XX ст. пристосували під воєнну фортецю. Їхнє походження давніше, а отже і людське застосування було іншим. Це також можуть бути сакральні дохристиянські місця, припускає Софія Каськун. Цей об’єкт є ще однією скандальною історією, адже через невпорядкованість пам’яткоохоронної документації, а відтак – і відсутність державного захисту, давні об’єкти планують перетворити на піщаний кар’єр.
У Миколаєві багато піщаних кар'єрів, під загрозою знищення і цінні пам'ятки (фото Ольги Заречнюк)
Поки громадськість, працівники заповідника і місцеві мешканці з’ясовують свою правоту і ступінь цінності давніх пам’яток, десь там, подалі від цікавих очей туристів чекають на розшифрування послання від предків – наскельні розписи у забутих печерах. Біля річки Колодниці проглядаються сліди греблі і шлюзів. Ймовірно, в давнину вона була повноводна і сполучала місцевість з торговими водними шляхами Дністра.
Древнє місто Стільсько колись спалили вороги, після цього люди більше не селилися на цьому місці, а спустилися вниз до річки. Територія городища поросла лісом. Ще раз історію місцевості намагалися вщент знищити вже у XX столітті: німецькі солдати спалили село за співпрацю його мешканців з повстанцями. Та людська пам’ять поколіннями передає легенди, а скелі і вали вперто чекають на розкриття їхньої таємниці.
«Стільське городище — місце, де час перестає бути лінійним, а пам’ять застигає, як доісторична комаха в шматочку бурштину. Історії від місцевих мешканців, напівзабуті міфи та переказані з уст в уста легенди нашаровуються один на одного, створюючи унікальний “світ у собі”, що існує паралельно й усупереч законам дійсності. І хочеться доторкнутись до них, аби відчути всю могутність, що пройшла крізь віки й продовжує нести свою міць далі, наповнюючи силою й розбурхуючи уяву», – поділилася враженнями фотографиня з Києва Марина Чорна.
Деякі петрогліфи в печерах можуть бути дуже давніми (фото Олесі Саєнко)
Митці у печерах
Софія Каськун, працюючи науковою співробітницею заповідника «Стільське городище», вирішила зробити розголос давньому місцю за допомогою мистецької інтерпретації, зацікавити туристів і пояснити місцевим мешканцям цінність їхньої території.
«Творчі люди шукають творчих виходів з ситуації. Ми маємо недалеко від Львова територію, дуже багату пам’ятками, розкішною природою і культурною спадщиною. Туристи мало знають про них, тож я вирішила на основі мистецького проекту зробити промоцію території»,— згадує організаторка проекту.
Учасники резиденції вивчають місцевість (фото Юрія Левицького)
Одинадцять фотографів з різних міст України: Києва, Харкова, Хмельницького, Вінниці, Львова, Івано-Франківська, Жовкви та Стільського — знайомилися з місцевістю та людьми, творчо передавали власні враження під менторством Кості Смолянінова. Результатом їхніх напрацювань став каталог зі світлинами, два фільми та мандрівна виставка. Фотоальбоми подарують туристичним осередкам по всій Україні, а фотомитці через власні враження та емоції роблять найкращу промоцію у регіонах.
«Ми всі були здивовані і ошелешені, наскільки цей край посеред лісу, де майже не працює ні телефон, ані інтернет, кишить легендами і просто дивними історіями. Здавалося, у довколишніх лісах зачаїлась альтернативна реальність, до якої вхід не відкритий і до якої не достукатися за відведені нам п'ять-шість днів. Але не раз з'являлося відчуття – що ти на порозі, ось-ось провалишся, як Аліса, у кролячу нору, та чи пригадаєш побачене після пробудження?», – емоційно передає власні враження від резиденції її учасниця Ольга Заречнюк.
У лісі можна натрапити на цікаві знахідки (фото Ольги Заречнюк)
Окремою частиною проекту була літня школа мобільного фото та відео для місцевих дітей. Їх залучили до спільної роботи над фотографіями пам’яток, мальовничої природи, створили нові можливості популяризувати свій край. Викладачі Віктор Петров та Гала Козютинська зі студії What if проводили теоретичні і практичні заняття. На основі дитячих світлин надрукували календар.
«Це новаторство для сільської місцевості. Цей проект дав поштовх для того, щоб ці місця розвивалися і діти мали цікаві заняття. Будемо старатися і в майбутньому організувати тут такі сталі гуртки», – каже кураторка літньої фотошколи Рома Равлів.
Заплави Дністра і кінне ранчо
Територія біля заповідника багата й іншими пам’ятками і гарною природою. У ландшафтному парку «Стільське горбогір’я» напрацьовують пішохідні, велосипедні маршрути, розвивають зелений та екотуризм у заплаві Дністра. Поруч працює ранчо «Гута Щирецька», де туристи можуть зупинитися у глемпінгу та покататися на конях. У долині Дністра ростуть «дикі тюльпани» – рябчик шаховий із Червоної книги. А у ще одній таємничій печері, гроті Прийма, знайшли останки неандертальця – це другий зафіксований в Україні випадок.
Біля Старого Роздолу з палацом Лянцкоронських є стави графа Скарбека. Спадщина спонсора будівництва львівського театру (нині – ім. Заньковецької) є також у с. Заклад. А у Стільському над вхідними дверима церкви Параскеви вибитий герб Скарбека – як знак вдячності за його меценатство.
Мальовниче Опілля плавно переходить у букові праліси Прикарпаття. Уся ця спадщина потребує збереження і мудрого використання для розвитку сільської місцевості і туризму. І тільки від людей, які є спадкоємцями такого цінного культурного і природного набутку, залежить, чи дізнаються їхні нащадки таємницю білих хорватів.
«Коли були зроблені наскельні малюнки? Печери у скелях – це пивниці чи келії монахів? Врешті чи були на цих територіях білі хорвати?.. Відповіді і закономірність я намагалась знайти через об’єктив – наскельні малюнки і написи трансформувалися в оздоби зовнішнього фасаду будинку. А сакральність, яка відчувається попри вплив людської руки, вловлена мною у деталях… Для мене саме це є культурною спадщиною – нематеріальні цінності, носіями яких є місцеві жителі», – підсумувала фотографиня Олеся Саєнко.
фото Андрія Симоненка
Ми використовуємо