«Таврійський університет перетворився на елемент замкнутої військово-політичної структури»
IQ

«Таврійський університет перетворився на елемент замкнутої військово-політичної структури»

Інтерв’ю з професором Володимиром Казаріним

Сергій Шебеліст, 9 лютого 2016 1829 1

Багато років доктор філології, професор Володимир Казарін плідно працював у Таврійському національному університеті імені В. Вернадського. У Сімферополі відомий пушкініст очолював кафедру російської та зарубіжної літератури. Професор Казарін залишився працювати в університеті й після анексії Криму, адже як науковий керівник дисертацій мав певні зобов’язання перед своїми аспірантами й докторантами, які ще до кінця 2014 року захищалися за українськими стандартами.

Водночас учений не приховував критичних поглядів на процеси, що відбуваються в освітній галузі підросійського Криму. Про них Володимир Казарін відверто говорив у мас-медіа й на міжнародних конференціях. Це фрондерство не сподобалося новому університетському керівництву, яке стало насаджувати в закладі казармені порядки. Професорові недвозначно натякнули про небажаність вільнодумства, через яке він міг позбутися посади. Зрештою, Казарін не став чекати звільнення і пішов з вишу за власним бажанням, бо це вже був не той університет. ТНУ перетворився на «Таврійську академію» у складі «Кримського федерального університету».

Учений заявив про переїзд в Україну, де отримав пропозиції працевлаштування від кількох закладів. А невдовзі стало відомо, що він зайнявся відновленням ТНУ в Києві, звідки, власне, й починалася історія сімферопольського вишу, який був створений як філія Київського університету Святого Володимира. Про перспективи й місію «евакуйованого» університету в інтерв’ю ZAXID.NET розповів новопризначений в. о. ректора Володимир Казарін.

 

Кримська федеральна казарма

– Як змінилося життя ТНУ після анексії Криму?

– Сам факт переїзду чи, точніше, відновлення університету – це знак того, що його існування в Криму стало неможливим. Мало того, воно практично припинилося. 2014 рік нова «влада» півострова оголосила перехідним, і тому ми намагалися встигнути провести захисти кандидатських і докторських дисертацій, виконаних за українськими законами, видати останні наукові збірники, які ми робили в рамках української реєстрації.

А 1 січня 2015 року нам повідомили, що всі університети – ідеться про наш Таврійський національний, медичний, аграрний, будівельний, економічний – ліквідовують. На їхній базі створюють «Кримський федеральний університет» («КФУ»). Цим фактом «влада» намагалася навіть сподобатися кримським викладачам і студентам. Чому? Бо доти в Росії було дев’ять федеральних університетів і п’ятсот звичайних. А тепер, мовляв, ми створюємо десятий федеральний університет. Цей статус ніби свідчив, що заклад підносять на вищий рівень.

У результаті злили шість університетів. Плюс додали всі вкрадені в України кримські відділення академічних інститутів – сходознавства, археології, метеорологічної служби. По-перше, створили «монстра» – «КФУ імені В.І. Вернадського» з гігантською кількістю співробітників і студентів. Між деякими відділеннями цього «монстра» – 110 кілометрів відстані: від аграрного університету в Сімферополі до гуманітарного в Ялті.

По-друге, такий університет не має жодної керованості та не може реагувати на проблеми. Відбулося те, про що попереджали я та мої колеги 2014 року. Випускникам видали дипломи «КФУ», і з’ясувалося, що їх ніде не визнають, окрім Росії. Та й то, університет у Сімферополі створювали похапцем і, мабуть, не дали команди згори вниз про те, що треба внести зміни в облікові відомості. Через те наші випускники, які приїздили в Сибір чи на Далекий Схід, стикнулися з тим, що російські чиновники говорили їм, що в переліку вишів немає такого університету, як «КФУ». Потрібно було втручатися посадовцям із Москви, аби підтвердити, що такий навчальний заклад існує.

По-третє, дванадцять країн, з якими співпрацював ТНУ (а це США, Німеччина, Греція, Туреччина, Норвегія та інші), припинили контракти через уведення міжнародних санкцій проти Росії. Викладачі не можуть поїхати на стажування в закордонні виші. Так само і студенти не можуть брати участь у програмах академічного обміну. Це для університету – смерть.

І нарешті стала змінюватися атмосфера життя всередині університету. Наведу два приклади. На початку літа 2015 року керівництво «КФУ» не вигадало нічого кращого, як запровадження дрес-коду для «новоросійських» студентів і викладачів. Чомусь викладачкам заборонили носити плаття із глибоким вирізом на спині. Друзі жартували: «Чому вони тоді про декольте мовчать?». Студентам не можна було носити футболки і кросівки. Таким чином, вводили радянські норми. Пам’ятаю я ці часи, жив і працював тоді.

Гаразд, дрес-код – то дрібниця. Але наприкінці 2015 року на зборах філологічного факультету порушили питання про встановлення Wi-Fi. Викладачі пишуть заявки, а керівництво на них не реагує. Студенти не можуть під час занять увімкнути свої ґаджети, лектор не може вивести на екран портрет письменника чи потрібний текст із літератури. На це проректор відповідає, що департамент безпеки університету (прямо, як військова база!), проаналізувавши проблему, дійшов висновку, що «безконтрольний, вільний Wi-Fi завдає шкоди безпеці вишу, Криму і нашої нової Батьківщини – Росії». Тому департамент ухвалив рішення заблокувати сигнал для фізиків і комп’ютерників, а іншим факультетам узагалі постановив не встановлювати Wi-Fi.

Я тоді вийшов із засідання й кажу друзям: «Маячня якась. Навіщо це робити, якщо студент вийде з університету, піде через дорогу в кафе, там зайде в Інтернет і буде спокійно працювати». А вони мені відповідають: «Ні, ти відстав від наших реалій (бо тоді я часто їздив у Київ). У місця масового користування – ресторани, кафе – прийшов папір про те, що вільний Wi-Fi недозволений. Якщо якийсь гість хоче ним скористатися, він має зареєструватися. Написати прізвище, ім’я, по батькові, адресу». У підсумку складаються списки людей, які потребують Wi-Fi, а органи отримують інформацію, що це за люди. Почала формуватися тоталітарна система повного контролю в найгірших традиціях радянського часу, коли вся країна, як велика військова база. Такою базою став наш університет.

– Наскільки інтенсивно освітню галузь Криму стали адаптувати під російський стандарт?

– Це почали робити відразу й інтенсивно. Коли був створений «КФУ», через два тижні закрили факультет української філології та країнознавства. Пригадую, тоді я давав інтерв’ю Чорноморській телекомпанії, в якому сказав: «Дивна річ. Якщо у нас, за новою кримською "Конституцією", три державні мови – російська, українська і кримськотатарська, то як можна закрити факультет, який готує спеціалістів за однією з них?». Там було п’ять кафедр. Більшість студентів відразу поїхали на материк. Декан звільнився. Не знайшовши роботи, потім він спробував влаштуватися в «КФУ» за конкурсом, але там його демонстративно «прокотили». Усім ще раз дали зрозуміти, що такі кадри ворожі. А невеличку групу студентів, які не змогли виїхати з Криму, перевели на спеціальність «Російсько-український переклад».

Далі на історичному факультеті закрили кафедру історії України, тому що немає такої науки. Натомість відкрили кафедру історії Криму. Звісно, це всесвітньовідома наука, не те, що історія України. Подумаєш там, 50 мільйонів жителів, але вони для науки не існують.

Почалися труднощі у кримськотатарського і турецького відділень. До нас приїздили викладачі зі Стамбула, яким платили зарплату в Туреччині, ми ж забезпечували їх проживання і харчування. Цих «неправильних» спеціалістів почали відправляти з університету ще до загострення стосунків між Росією й Туреччиною. Кримських татар скорочували.

Найбільш разючий російський досвід – запровадження потужного елементу нерівності. Вони розшаровують колектив. Наприклад, російська зарплата доцента «брудними» становила 26 тисяч рублів, професора – 30 тисяч, плюс до цього стимулюючі доплати по 15-20 тисяч, керівники департаментів університету, де працюють хлопчики з дипломами бакалаврів, отримували від 40 до 90 тисяч, проректори – по 200-250 тисяч, ректор – 500 тисяч. За радянських часів, нагадаю, було так: 300 рублів мав доцент, 500 – професор, а ректор – 950. Це я ще можу зрозуміти, але ж нині зарплата керівника вишу у 18 разів більша за платню доцента!

А сенс простий: вам дали годівницю. Подобається? Подобається. То робіть усе, що ми вам накажемо. Інакше в нас є довга-довга черга охочих сісти на ваше місце. Люди стають слухняними до межі, оскаженілими у виконанні. За нами спостерігають пси. Не дай Боже, щось десь поворухнеться. Після того, як я дав інтерв’ю, до мене прибігає гонець із головного корпусу та запитує від імені ректора й проректора, навіщо я це роблю. Припиніть!

Я був популярною людиною серед студентів і викладачів, колись працював проректором, тому мене керівництво десь побоювалось. Але мене постійно осмикували перші особи «КФУ». З іншими вони розмовляли інакше. Хтось із молодих щось не те написав у соціальних мережах, вони прочитали і вживали організаційних заходів. За короткий час університет перетворився на елемент військово-політичної структури – замкнутої, закритої, контрольованої.

– Коли і як виникла ідея перенести університет імені Вернадського з півострова на материк? Чому це відбулося майже через два роки після анексії?

– До кінця 2014 року в нас був перехідний період. Ми називалися ТНУ, в нас діяли вчені ради, до нас приїздили викладачі з України. Останні захисти дисертацій відбувалися 22-29 грудня 2014 року, а 28 грудня, нагадаю, було припинено залізничне сполучення з Кримом. Половина членів ученої ради – викладачі з інших міст, із Дніпропетровська, Полтави, Харкова, Миколаєва, Кам’янець-Подільського, Києва. Ми цих бідолах довозили на машинах до адміністративної межі з Херсонщиною, котра зненацька стала справжнім державним кордоном, і замовляли їм авто на іншому боці, щоб вони могли дістатися до вокзалу й поїхати додому. До речі, ніхто не скаржився. Колеги говорили, що ми хочемо захистити ваших учнів, щоб вони отримали кандидатські й докторські дипломи українського зразка.

Ми ще залишалися українським вишем. У нас була українська печатка, українські бланки. Зовні все було ніби нормально. Десь у лютому 2015 року Вища атестаційна комісія затвердила документи захищених науковців, які відділ кадрів «КФУ» відмовився реєструвати. Нам довелося ставити апостилі, міжнародні печаті визнання, щоб від них відчепилися. Коли я їздив до Києва за апостилями наприкінці лютого – на початку березня, то запитав у Міністерстві освіти та науки: «Чому по Донбасу є накази про переведення вишів, а по Криму немає? Це ж український виш». Міністерський високопосадовець відповів мені, що потрібна ініціатива з місця, у вас же ніби не стріляють. Я кажу: «Чого це ми повинні просити? Ми – державний навчальний заклад. Але якщо хочете так, добре, напишемо звернення».

Повернувся в Крим, дев’ять професорів написали лист в Міносвіти, я привіз його в Київ і віддав. Документ почали розглядати, почалися якісь рухи, проте дуже повільні. Розумів, що міністерству не до нас зараз, є багато інших проблем. Напевно, це все довго би тривало, якби народний депутат Сергій Куніцин, з яким я працював в уряді Криму й держадміністрації Севастополя, не запропонував написати до нього звернення як до парламентаря. Ми це зробили, а Куніцин підготував лист на ім’я президента України, котрий підписали ще дев’ять нардепів, у тому числі Джемілєв, Чубаров, Гончаренко та інші. Глава держави доручив урядові розглянути наше питання у стислі терміни й позитивно його вирішити. Потім коліщатка закрутилися дуже й дуже швидко.

У жовтні 2015 року вже були готові документи. У листопаді видали наказ міністра освіти про те, що ТНУ переходить на роботу в Києві, тому що 1918 року ми відкривалися як філія Київського університету Святого Володимира. Мене призначили виконувачем обов’язків ректора. Ми здійснили всю перереєстрацію з новою адресою, відкриттям банківського рахунку. 31 грудня міністр видав новий наказ, який зобов’язав мене почати освітню діяльність ТНУ в Києві.

Ми вирішуємо питання із приміщеннями, розглядаємо різні варіанти. Гострою проблемою є гуртожитки, бо кримські студенти потребують житла. Також розуміємо, що багато наших студентів не зможуть виїхати з Криму: у когось хворі батьки, дідусь чи бабуся, у когось малі брати й сестри на руках, комусь не дозволяє матеріальне становище. Тому велика кількість студентів буде навчатися дистанційно. І ми повинні дати їм можливість, живучи в Криму, навчатися в українському виші.

 

Перезавантаження самосвідомості

– Яким чином збираєтеся боротися за абітурієнтів, насамперед випускників кримських шкіл, які бажають навчатися саме в Україні? Чи матимуть вони якісь преференції, гарантовані державою, чи вступатимуть до вишу на загальних засадах?

– Кримські абітурієнти повинні вступати на загальних умовах. Я противник будь-яких преференцій. Закон є, його треба виконувати. По-перше, кримські школярі, які випускатимуться навесні, дев’ять років навчалися в Україні, й тільки півтора в нових умовах, в яких вони опинилися не з власної вини. По-друге, йдеться про те, аби дати їм можливість скласти ЗНО. Міносвіти каже, що ТНУ в певному сенсі має взяти це питання на себе: дати оголошення і створити умови для складання тестів у Херсонській області, щоб випускники могли ближче доїхати з Криму і за три-чотири дні впоратися із завданнями. Комісія перевірятиме й підтверджуватиме, що екзамен успішно складено і ця дитина може вступати в університет.

Друга проблема стосується документів, які видають у Криму. Люди не винні, що там їм нічого іншого видати не могли. Тому зараз Міністерство юстиції розробляє процедуру заміни документів на українські, в тому числі й щодо атестатів є кілька пропозицій. Це буде вирішено, і випускники зможуть отримати українські документи й навчатися в українському освітньому полі.

– Які завдання та пріоритетні напрями розвитку ставить перед собою «евакуйований» виш, адже очевидно, що повною мірою відтворити на материку всю його структуру неможливо?

– Повною мірою й не потрібно відтворювати структуру ТНУ в Києві. У нас був великий колектив – близько 16 тисяч студентів різних форм навчання, разом із викладачами – до 20 тисяч. У нас було шістнадцять факультетів. Ми плануємо відновити діяльність половини з них, тому що природничі науки (хімія, біологія, фізика) потребують, по-перше,  вартісної лабораторної бази, а по-друге, ці спеціальності спокійно «закривають» київські виші – національний університет імені Шевченка, політехнічний, авіаційний.

Ми беремо гуманітарний блок. Це ті питання, котрі зараз особливо потрібні. Університет має виконувати місію – готувати нове покоління учителів, інтелігенції, чиновників, депутатського корпусу, управлінців різного рівня для Криму. Трагедія 2014 року почасти полягає в тому, що на півострові не відбулось інтелектуальне перезавантаження, й багато що продовжували робити за старими лекалами. У старшого і середнього поколінь не було нової самосвідомості. А от у молоді вона вже була, і більшість молоді виходила на протести в Криму з українськими прапорами. Нині її треба готувати, тому що кримське питання буде вирішене. Не знаю, за два чи три роки.

Місія нашого університету не просто освітня. Ми хочемо оновити кримську самосвідомість. Ми готуватимемо юристів, економістів, істориків, щоб більше не говорили таких дурниць, що не існує предмету «Історія України». З новим розумінням готуватимемо спеціалістів з української, російської, кримськотатарської філології. Також ідеться про вивчення мов народів, які населяють Крим, – караїмів, кримчаків, поляків, общин балтійців. Навчатимемо психологів, філософів, географів. Саме цей гуманітарний блок ми відновлюватимемо насамперед, адже відчуваємо гостру історичну потребу в підготовці таких фахівців.

– Чи відомо Вам, як відреагували у «Кримському федеральному університеті» й «уряді» Криму на відкриття Таврійського університету в Києві?

– Мені дуже приємна ця реакція. З одного боку, на сторінках у соціальних мережах радикальних кримських діячів питання про відновлення ТНУ в Києві гостро обговорювали, включно з використанням ненормативної лексики. Мене там називали різними «поносними» словами. Критикували мого сина – журналіста Павла Казаріна. Такі-сякі, яблучко від яблуньки... Але що дивно: спектр обговорень у Фейсбуці був не дуже великим і в них брали участь особи з другого-третього ешелону. Натомість головні кримські спічрайтери, ідеологи нової самосвідомості, оминули цю розмову. Мовчать. Один журналіст написав статтю за наказом, без натхнення. Навіть мене він не сварив. Ось, мовляв, шкода, що Ви, Володимире Павловичу, зробили таку помилку. Намагався поставити мене на шлях істини.

А далі всі, включно з «КФУ», «міністром» освіти, керівництвом «Держради» і «Ради міністрів» Криму, зберігають повне мовчання. Немає жодного висловлювання з їхнього боку, тому що нічим заперечити. По-перше, те, що вони знищили Таврійський університет, – це факт. Медичний університет на смерть бився, щоб залишитися медичним університетом, виходив на акції, бо не хотів вливатися в «КФУ». Вони правильно говорили: «Ми – окремий заклад. Ми не можемо жити в цьому дитячому саду, в концтаборі». По-друге, «влада» перейменувала і змінила статус університету, сама позбавила його міжнародних зв’язків. На кого тепер ображатися і нападати?

Кримські чиновники не можуть виграти прямого змагання з нами. Але ми теж не до кінця розуміємо, що, як написав політолог Лев Абалкін, ТНУ в Києві – не просто університет, це місія. У Криму щороку 14 тисяч випускників шкіл. Не всі з них прагнуть іти у виші. Однак нехай 7-9 тисяч хочуть отримати вищу освіту. Так-от, росіяни, борючись за них, виділяють гігантські квоти для безпроблемного вступу кримчан у російські виші, навіть без складання Єдиного державного екзамену. Вони хочуть підготувати свідомість молодого покоління у своєму руслі. А ми через якісь формальні моменти («у нього не той атестат») не даємо змоги цим дітям навчатися в Україні. Одна чиновниця мені сказала: «Інструкція не дозволяє». Інструкція написана для мирного часу! Там же немає «зірочки», що в умовах воєнного періоду треба робити по-іншому.

Хтось каже: «Давайте знайдемо вихід», а хтось відповідає: «Ні, інструкція не дозволяє». Це не питання педагогіки, освіти, діловодства й документообігу. Це боротьба за майбутнє України – унітарної й цілісної. Якщо це боротьба, то треба діяти з більшою самовіддачею.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук