Терорист печального образу

Навіть коли Росія розпадеться на шматки, примара Новоросії спокушатиме гіркіних, пономарьових і губарєвих

IQОлександр Фоменко, 11 червня 201442314
Терорист печального образу

Передусім війну на Сході потрібно виграти, але потім її ще треба буде зрозуміти. Вивчати постаті Гіркіна, Пономарьова, Губарєва та інших повстанських ватажків мають не лише аналітики силових відомств, але й історики. До цих хлопців можна ставитися як завгодно, однак з історії України їх вже не викинеш.

Справа не у чесності перед Кліо – придивляючись до конкретних осіб, легше зрозуміти, що насправді коїться у Донбасі. Звісно, зрозуміти – не значить виправдати, але розуміння суттєво підвищує шанси уникнути рецидиву у майбутньому.

Придивімося на біографію Ігоря Гіркіна, головнокомандувача армії ДНР. Здається, він буквально переслідував війну: Придністров’я, Боснія, Сербія, Чечня, тепер от Донбас. У вільний час займався історичною реконструкцією, вивченням військової історії і журналістикою – ясна річ, теж військовою. Навіщо випускнику Історико-архівного інституту стільки війни? Там, «на гражданке», у Гіркіна є скромна квартира, двоє дітей від невдалого шлюбу і робота. Власне, від цього він утікав, перевтілюючись то у білого офіцера, то у римського легіонера, а тепер от – у польового командира із звучним прізвищем Стрєлков. Бо війна для нього – «це колосальний вибух емоцій і відчуттів, після яких мирне життя довго здається несправжнім». Безперечно, Гіркін-Стрєлков – вірний солдат Імперії, але не путінської. Його батьківщина загинула у підвалі іпат’євського дому від рук більшовицької наволочі. «Большевистская власть по сей день остаётся в России. Да, она мутировала почти до неузнаваемости... Но она остается неизменной в основе: в своей антирусской, антипатриотической, антирелигиозной направленности», – таврував
ненависну «ерефію» Гіркін.

Саме тому він увірував у фантом «Русского мира» і поїхав захищати його околиці від «фашистів» на Сході України. Але реалії Донбасу виявилися разюче несхожими на путінські агітки. Російська журналістка Дар’я Асламова обіцяла стрєлковим армію місцевих відчайдухів, які підуть рвати фашистів навіть з вилами. Але рівно за два місяці Стрєлков у розпачі визнав, що на всю Донеччину «не знайшлося і тисячі чоловіків, готових ризикувати життям». Населення, всупереч очікуванням, також тримає дистанцію. «Два разных мира соединились в одном месте: кто-то воюет и занимает активную позицию (их меньшинство), а кто-то как будто не замечает войны», – розповідає один із бійців ДНР. Іноді місцеві навіть просять своїх «захисників» забиратися геть, як це було у Краматорську чи у Донецьку.

На Донбасі переконаний монархіст, продовжувач «Белого дела» Стрєлков знайшов не булгаківських юнкерів, а в кращому разі горьківське босяцтво. А то й узагалі шарікових впереміш із криміналітетом. Навіть ідейно близьке козацтво вирішило воювати «за Веру, Царя и Отечество» подалі від лінії фронту. «Надежды на них ни на грош, только панику способны поднять... Вот только какого черта сотни "донских и кубанских героев" прибыли сюда вообще? Что они защищают в Антраците? С кем воюют? С местным поголовьем кур и цистернами водки?», – лаяв «козлячество» розлючений Стрєлков.

Не можна довіряти навіть найближчім соратникам. Хто організував замахи на Губарєва, Болотова, Пушиліна? Хто кинув «Дику дивізію» ДНР у м’ясорубку у донецькому аеропорту?..Навіть Кремль, який і заварив цю криваву кашу, відвернувся від Стрєлкова. «Неужели в Москве и впрямь думают, что несколько сотен кое-как вооруженных русских добровольцев – это все, что требуется, и этого вполне достаточно?», – запитує він. Тоненького потічка добровольців і зброї, що струмить через кордон, достатньо лише для того, щоби подовжувати агонію ДНР, а рятівні російські танки вже відповзають вглиб Росії.

Що ж, загибель у нерівному бою надала б життєвому сюжету Стрєлкова стилістичної довершеності. Епіграф можна узяти з його власних слів: «Лучше сгореть, чем сгнить». Але замість кронштадтського льоду буде потрісканий асфальт Слов’янська, який він зібрався відстоювати до кінця: «Пусть даже никто и ничто нам больше не поможет». Тим більше, що в тих краях, біля міста Торез, у 1919-му була розгромлена Марківська дивізія Добровольчої армії, фанатом якої був Гіркін-реконструктор. Але трагедія Стрєлкова в тому, що він і його товариші по зброї загинуть дарма. «Если все это было зря, тогда мы все умрем зря», – сказав якось в інтерв’ю безіменний солдат ДНР. Це відчуває і сам Стрєлков: «Мы готовы умереть на развалинах Славянка, но с твердой верой, что наши убитые и раненые под безответным гаубичным огнем – не напрасные жертвы! И что жертвы не напрасны! А вера эта рвется, как растянутый полиэтилен на штормовом ветру...»

Однак, під іншим кутом зору, трагедія легко обертається на вугільно-чорну комедію. Коли над ОДА замайоріли триколори, Гіркін подумав, що Донбас хоче у Російську Імперію, а Донбас хотів у брєжнєвський СРСР. Гіркін хотів дати Донбасу «русскую свободу», а Донбас хотів стабільності, федералізації і зарплат, «как в Ростове». Через це трагікомічне непорозуміння стрєлкови втравили Донбас у авантюру незалежності, а Донбас завів стрєлкових у слов’янське пекло – хоча і ті, й інші бажали не такого фіналу.

В особі Стрєлкова Донбас зіткнувся з іншою, не-путінською Росією. Союз Стрєлкова і Путіна у Донбасі – лише ситуативний. Кремль використав добровольців для дестабілізації України, а добровольці намагалися перетворити Новоросію на свій плацдарм. «Наряду с гнильём и грязью наверх выходят и задавленные слои, которые одинаково несовместимы ни с Путиным, ни с его «либеральными оппонентами»... Мы еще имеем шанс увидеть и ярких новых лидеров, и силы, которые пойдут за ними», – пророкував Гіркін.

Цього разу Путін їх переграв, віддавши на поталу нашим нацгвардійцям, але рано чи пізно Росія стане іншою. І не факт, що Путіна замінять каспарови, новодворські і макарєвічі. Цілком імовірно, для пост-путінської Росії гіркіни і пономарьови будуть не добровольцями, яких сором’язливо замовчують, а національними героями, як наша Небесна сотня.

Не варто забувати і те, що наступний Стрєлков може з’явитися в Україні, а не приїхати з Москви. Донбас тепер має досвід збройного спротиву і переповнений людьми, для яких Новоросія лишиться мрією, розчавленою українськими танками. Зараз вони програли лише тому, що Захід змусив Кремль відступити, фактично зрадивши власних повстанців. Але ніхто не гарантує, що наступного разу міжнародна кон’юнктура нам знову сприятиме, а проросійські сили всередині країни уособлюватимуть регіонали.

Щойно запахло смаленим, Янукович утік за кордон із золотим батоном під пахвою, а його васали стали каятися. Якщо ж лідери проросійських сил будуть готові загинути у боротьбі з Україною, виграти таку війну буде незмірно складніше. Навіть коли Російська Федерація розпадеться на шматки, примара Новоросії спокушатиме гіркіних, пономарьових і губарєвих ще раз спробувати переформатувати східні околиці Європи. І хтозна, якими будуть їхні шанси наступного разу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Гість 15 червня 2014, 13:06

    Московія реальний ворог України
    Дивно що не дозволяєте коментувати під матеріалом про загибель літака в Луганську, де загинули всі українські військовики
    Ху Тін Пу заслуговує подібними діями вічного прокляття
    Сенсей

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Texas TIT 12 червня 2014, 12:46

    Kiedy wreszcie separatyści, dywersanci, prowokatorzy, zdrajcy i terroryści będą aresztowani i skazywani przez ukraińskie sądy na odpowiednio wysokie wyroki, np. 10-15 lat wiezienia?
    Niektórzy z tych złoczyńców zasługują nawet na karę śmierci...
    Dlaczego przedłuża się ich bezkarność?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 11 червня 2014, 23:09

    Ось тому треба було рішуче знищувати терористів відразу якт тільки ті у кількості 20-30 чол. захопили адмінбудівлі. Бомбанули би СБУ у Луганську можливо не було б і Слов'яннська, розтрощили б управління МВС у Слов'янську - не було того, що зараз маємо. А ще краще було б дати відсіч російським диверсантам (вступити у бій) у Криму. Нерішучість тимчасової української влади довела до великої кількості жертв та розповсюдження різних сепаратистських ідей і ще невідомо чим все закінчиться. Слава Україні! Смерть ворогам!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук