Топ-5 книжок від Остапа Дроздова

Остап Дроздов, 34. Журналіст, публіцист, політичний оглядач, автор та ведучий програми «Прямим текстом» на телеканалі ZIK. Один із піонерів суб’єктивної журналістики в Західній Україні. Цінує тих, хто пливе проти течії, оскільки "за течією пливе лише сміття". Звідси й хобі - пошук саме таких людей.

У це топ-5 я свідомо не включив грунтовні книги з політології чи комунікативістики. Також я можу зізнатися, що ніколи не читаю сухих книжок національно стурбованих дідусів про ОУН і УПА (всі ці опуси, що мені дарували, я зразу віддаровував). Маю вдома двокілограмовий «Феномен Степана Бандери», написаний жахливо і типово по-радянськи. Тільки місце займає. Також терпіти не можу «літератури для поїзду». Окрім іншого, тримаю вдома сонник, серію «Бронебійна публіцистика» газети «День», Турянського, Маланюка, енциклопедію афоризмів і потріпані книги з мого дитинства , які досі пахнуть горищем.

ФРІДРІХ НІЦШЕ. ПО ТУ СТОРОНУ ДОБРА І ЗЛА. АНТИХРИСТ. ЕССЕ НОМО. Ніцше – той, хто на мене справив найпотужніше враження в студентські роки. Досі зберігаю вдома збірник творів Ніцше, де на кожній сторінці є мої підкреслення та ремарки на полях. Я гратулюю Ніцше за сміливість переосмислювати основоположні цінності. Людина, яка прагне стати контр-системною і випрацювати в собі критичне ставлення до бездумних аксіом, нав’язаних змалку, мусить доторкнутися до Ніцше, аби заразитися здоровим бунтарством. Особисто для мене міркування Ніцше про так звану колективну мораль та ритуальне християнство лишаються актуальними й досі.

ПАТРІК ЗЮСКІНД. КОНТРАБАС. Лаконічна геніальність! Цей твір мені довелося прочитати 7 років тому в післяопераційній палаті, і я пригадую свій стан ейфорії від «Контрабасу». Тонка паралель між людиною і громіздким музичним інструментом просто захоплює. Контрабасиста ніхто ніколи не помічає, бо він сидить в останньому ряді оркестру. Контрабас ніхто не поважає. Навіть коли герой-контрабасист намагався привернути увагу відвертим фальшем у грі – це залишалося непоміченим. Мораль твору в тому, що гри контрабасу ніхто не помічає – але весь оркестр повністю залежний саме від контрабасу, який тримає темпоритм. Не буду приховувати, що твір Зюскінда одразу вселяє впевненість навіть у тих, кого не помічають. Книга вчить не намагатися ставати першою скрипкою, а насамперед бути собою на своєму унікальному місці.

ЛІНА КОСТЕНКО. ВИБРАНЕ. Не буду оригінальним – я люблю Костенко. В однокласниці я позичив томик, який мав віддати за кілька днів. Вирішив переписати ті вірші, які сподобалися – і коли почав переписувати, то зрозумів, що майже кожен вірш подобається. Довелося ксерити мало не півкнижки. Костенко дуже афористична, ідеально надається до цитат. Щоправда, останній її прозовий роман «Записки українського самашедшого» я не зміг читати. Кілька сторінок, і я відклав. Не те. Багато банальностей і моралізаторства. Занадто прямолінійно все, дидактично. Хоча зустрічав безліч людей, які в захопленні. Думаю, спрацьовує незаперечний авторитет автора. Тим не менше, Ліна Костенко для мене – еталонний поет. І так буде завжди.

ЕРІК-ЕМАНУЕЛЬ ШМІТТ. ОСКАР І РОЖЕВА ПАНІ. Хтось скаже, що це попса. Але я схиляю голову перед автором. 12-річний хлопчик, онкологія, хіміотерапія – здавалось би, штамповий сюжет, приречений на видушування сліз. Мене ж полонив симбіоз легкості, гумору і глибинних змістів. Знаю по собі: писати легко про складне чи навіть фундаментальне – це інколи непідйомне завдання. Ця книга – це не просто чтиво. Це спосіб подумати про те, що вік є ніщо. Після цієї книги багато хто перестане вступати місце старшим у транспорті, оскільки вік перестане бути ні перевагою, ні недоліком. На антитезі до 12-річного героя книги я почав помічати, що більшість старших людей насправді – обмежені, дурні, категоричні, нерозумні і немудрі. Все, чим можуть покозиряти – мовляв, «я життя прожив». От тільки нічому не навчився. До цієї книги пасує афоризм: неважливо, скільки днів у твоєму житті – важливо, скільки життя у твої днях.

КАТРІН КЮССЕ. СПОВІДЬ СКНАРИ. До цієї книжки я був, як то кажуть, душа нарозтіж. Після цієї книжки я кардинально поміняв ставлення до речей. Я почав їх цінувати. Став ощадливим, економним. Авторка віртуозно описує феномен скупердяйства. Нічого більш сповідального і харизматичного я не зустрічав. Кожен побачить себе і посміхнеться. Завдяки цій книзі я забув, що таке позичати комусь гроші і нервуватися через те, що їх вчасно не віддають. Кожен читач буде просто в захопленні від здорового ставлення до «халяви». Дуже шармовий текст.