У кожній професії є професіонали, аматори і негідники, – Марек Цинкар

Два роки тому Марек Цинкар, журналіст радіо «Жешув», започаткував міжнародний проект «Партнерство заради демократії». За початковим задумом – для того, аби українські та польські журналісти обмінювалися професійним досвідом та досвідом трансформацій у сфері суспільної політики, економіки, культури, екології, охорони здоров’я, державної безпеки та дотримання прав людини.

Але згодом цей задум успішно переріс рамки професійних діалогів. Тексти, створені після дискусій, семінарів, тренінгів, спільних подорожей, поступово стають реальним елементом змін, як українського, так і польського суспільства.

На чому будуються стосунки журналіста і власника у Польщі, чи існує корупція в польських медіях та наскільки органічно польське суспільство сприймає свій національний інформаційний продукт? Про це наша розмова з відомим польським журналістом Мареком Цинкаром.

- Сьогодні польська преса на 90% утримується закордонним капіталом, переважно німецьким. Чи відчуває це ваш читач і глядач?

- Іноземним власникам залежить, передусім, на тому, щоби проект, який вони фінансують, був зреалізованим, насамперед, в економічному сенсі. Проте, за логікою європейських бізнесменів, це може відбуватися тільки тоді, коли видання роблять професіонали. Я можу з певністю стверджувати, що закордонні інвестори не реалізовують своїх політичних чи бізнесових амбіцій в польських медіях. Їхні капітали не мають жодного впливу на редакційну політику наших видань. Але, повторюся, оскільки вони зацікавлені саме в якісному журналістському продукті, то їхньою головною «політикою»  стає підтримка професійних стандартів європейської журналістики.

- Наскільки реальною є солідарність польських журналістів? 

- Достатньо. Зрозуміло, що при цьому існує і конкуренція між виданнями та журналістами. Проте, якщо один журналіст вийшов на слід певної афери, то завтра цю тему продовжать десятки журналістів. І розслідування триватимуть доти, доки справа не буде доведена до логічного кінця - перевірки прокуратури чи суду, за якою теж спостерігатиме преса. Окрім того, ми підтримуємо людей у важких ситуаціях, займаємося пошуком коштів на їх лікування чи вирішення якоїсь іншої проблеми.

Зовсім недавно ми зібрали 33 тис. євро через радіоефір для дитини, яка потребувала операції на серці, що мала відбутися в Монако. Такі ситуації спільної допомоги людям дуже сильно об'єднують журналістське середовище.

- Мареку, а чи є сьогодні корупція в польських медіях?

- Так, випадки корупції у нас стаються. До прикладу, нещодавно мали ситуацію із двома журналістами в Жешуві, які володіли інформацією про економічний злочин. В обмін на те, щоби її не оприлюднювати, вони шантажували людину.  

 Інший випадок корупції - журналістка відомого тижневика «Впрост» отримала від бізнесмена гроші за публікацію потрібної йому інформації. Як тільки про це стало відомо, її кар'єра була звершена. Проте, мушу зауважити, що корупційні випадки трапляються у нас досить рідко.

- Як про шантаж жешівських журналістів дізналася громадськість і хто виніс рішення про звільнення журналістки «Впросту»?

- У першому випадку, людина, яку шантажували, звернулася до правоохоронних органів. Медіа моментально підхопили справу, розголос був дуже великим, оскільки польські журналісти, попри те, що є солідаризованим професійним угрупованням, теж уважно дивляться на руки одне одного. Справа потрапила до суду. Місяць тому було винесено вирок суду першої інстанції, проте далі матеріали були передані в апеляційний суд. Остаточного рішення ще немає.

 Щодо другого випадку, то рішення про звільнення прийняв головний редактор.

- Чи часто врегулюванням таких ситуацій займаються польські незалежні професійні товариства?

- Ні, рішення про звільнення з роботи за корупцію чи за недотримання стандартів журналістської професії приймають головні редактори. Журналістські товариства є досить слабкими у Польщі, в порівнянні з товариствами лікарів, вчителів та інших.

- Яким шляхом у вас відбувається промоція політичних та бізнесових інтересів у медіях? Це відкритий процес чи латентний?

- Повіриш ти мені чи ні, але у нас недопустимо існування зв'язку між світом журналістики і світом бізнесу, а тим більше політики. Функцією журналіста є збір та розповсюдження інформації, але аж ніяк не входження в бізнесові уклади. Вираження журналістом власних політичних симпатій закінчується його звільненням з роботи.

- Такі моменти дуже чітко прописані у польському законодавстві чи це  Етичний  кодекс вашої журналістики?

- Це сфера дії етичного кодексу, який, проте, має юридичну силу.

- Положення Етичного кодексу підтримують також і журналісти «жовтих» видань?

- В кожній професії є професіонали, аматори і негідники. Тому якщо перші і частково другі дотримуються його положень, то третя група у своїх професійних обов'язках бачить потребу бігати за кривавими жертвами, шукати випадків розбещення і бруду, щоби потім зі смаком це описати. Вони виправдовують це тим, що на це завжди є читач. Проте, водночас забувають, що першим правилом нашої професії є правило «не нашкодь».

Між іншим, сьогодні з польських кіосків викинута порнографія, і не тому, що її заборонив уряд, а тому, що зараз її ніхто не купує. На неї просто зник попит, який був на початку дев'яностих.

- Яким чином у вас ретранслюється політична реклама? В Україні, до прикладу, читач далеко не завжди знає про те, що той чи інший текст насправді не є прямим журналістським продуктом, а рекламою. В наших медіях це подається, у найкращому випадку, під рубрикою «точка зору»...

- Оприлюднення розмови з політиком чи бізнесменом так, щоби читач моментально не зрозумів, що це реклама, - це злочин, ламання базових журналістських принципів.

Реклама немає нічого спільного з журналістикою. Це зовсім інша сфера. Політик або бізнесмен може купити - причому лише у приватному медіа - газетну площу або ефір, де він говоритиме те, що йому захочеться. Проте ця розмова або текст йтиме під чіткою рубрикою «реклама» або «промоція». Наголошу - це дуже принципово - журналіст не має права ставити під цим текстом своє справжнє прізвище. Підписати текст можна лише ініціалами або псевдонімом. Оскільки справжнє прізвище журналіста під текстом означає достовірність журналістського продукту. А у випадку з політичною рекламою, ми не маємо ні журналістики, ні, найчастіше, достовірності, а лише позицію конкретної людини.

- Чим відрізняється польська журналістика від європейської?  

- В польській журналістиці є місія, якої вже не видно у Європі. Там сьогодні більше комерції. Відрізняємося ми також і способом заробляння грошей. Польські журналісти дуже багато працюють, натомість в Європі власники чудово розуміють, що професійний журналіст, окрім часу на роботу, мусить мати і час на думку та осмислення. На відпочинок психіки і свідомості. Тільки тоді він ефективно працює.

А щодо професіоналізму, то ми однаково успішно працюємо, як в подачі фактів, так і в сфері журналістського розслідування.

- Соціологи Великої Британії за минулий рік показали, що 75 відсотків британців довіряють британській якісній пресі. Не питатиму тебе за подібні опитування у Польщі, але мені цікаво, наскільки чітко розрізняє, на твою думку, польське суспільство таблоїди та якісний інформаційний продукт?

- У нас є запотребування й на одне, й на інше. Інша справа, що аудиторія, яка підтримує католицькі духовні цінності і костел, читатиме «Тигоднік Повшехни», але ніколи не купить газети «Факт». І навпаки. Наше суспільство чітко розуміє різницю між якісною пресою і таблоїдами. Це розуміння почало творитися відразу після повалення тоталітарного режиму, зокрема, в процесі багатьох суспільних дискусій. І дискусії цікавили, зрозуміло, не лише журналістів.

- Що ти думаєш  про сучасну українську журналістику і її можливості?

- Мені би хотілося уникнути гострих порівнянь, оскільки Україна - є віддавна моїм захопленням  та інтересом. Проте, якщо без приховувань, польські мас-медіа в порівнянні з українськими, без сумніву, є більш незалежними. В Польщі чіткіше усвідомлюють, що медіа створені не для політики, а для суспільства. Водночас суспільство функціонує не для послуг влади, тому наш суспільний  контроль за владним олімпом стає все міцнішим.

В Україні повинні змінитися стосунки журналістів та власників. Щоб знищити  процес  «продавання - купування», журналісти повинні стати сильною спільнотою. Ви не повинні боятися відстоювати свої принципи і професійні стандарти. Бо поки боїтеся, доти вас купуватимуть, продаватимуть, звільнятимуть і зневажатимуть.