У Львові вшанували пам’ять знаного львівського хірурга Ігоря Герича

Головні новини Львова 24.11Оксана Сенишин, 24 листопада 2015, 20:01 4378 2

У травматологічному відділенні Лікарні швидкої допомоги, де Ігор Герич провів не одну безсонну ніч, йому встановили меморіальну дошку. Він врятував тисячі людей, а сам торік, 15 червня 2014, через серцевий напад пішов з життя.

«Якось, 20 років тому, я прийшла плакатися до Ігоря Герича: все зле, все недобре. А він якраз працював. Ну, я йому: «Дзяв-дзяв-дзяв» -  набридаю. Він мовчки взяв карточку – до речі, завжди писав гелевими ручками або чорнильними – і написав «Все буде добре». І підписався. І мовчки мені дав. Минуло стільки років - а я ту записку ношу зі собою», - поділилася згадками доцент кафедри загальної хірургії Медуніверситету ім. Д. Галицького Анна Барвінська.

І ось тепер, через два десятиліття це кредо «Божого провідника» – саме так все життя називали Ігоря Герича – побачила і решта його колег. Адже тепер воно - на пам’ятній дошці.

Для кожного з них Ігор Герич був другом, вчителем, помічником та порадником. Попри науковий ступінь професора, посади завкафедри хірургії Львівського медуніверситету, начальника обласного управління охорони здоров'я, і навіть попри Орден Червоної Зірки, і медаль "За відвагу", залишався людяним.

«Він завжди мені казав: «Пацієнт на першому місці!». Не мало значення, коли він оперував – вдень, вночі, зранку – до нього тягнулися пацієнти. Вони настільки йому вірили! Напевно, це його харизма, - додала Анна Барвінська.

Ігор Герич брався за найскладніших пацієнтів – це був виклик самому собі. І таким він був ще зі студентської лавки».

«Студенти завжди хочуть виглядати мудрішими. І ми завжди старалися один другого підловити: хто чого не знає? Ми брали атлас, вишукували такі речі, які нам викладачі не розповідали на лекціях. І випитували один в одного: а що це за хвороба? То в наших таких змаганнях Герич завжи перемагав»,—  розповів завідувач ІІ травматологічного відділення Лікарні швидкої допомоги Віталій Сікліцький.

Ще будучи двадцятирічним лікарем Герича надіслали на строкову військову службу з радянськими військами в Афганістан. Там рятував наших і надавав допомогу афганським полоненим. Виходжував військових зі страшними гангренами. І мало хто знає, що сам був контужений.

«Бронемашина піхоти, на якій він їхав, підірвалася на міні і фактично всі військові, які їхали, впали. Батько отримав серйозну травму спини. Отримав і осколкову травму при підриві міни – це були травми м’яких тканин нижніх кінцівок. Після того він добровільно залишився і продовжив службу до кінця», — поділився батьковими спогадами син Ігоря Герича Гнат Герич.

«Він був тією людиною, яка завжди з’являлася в потрібному місці і в потрібний час. А ще вчила цієї самовідданості всіх навколо. Навіть у дрібному», - додала Анна Барвінська:

«Навіть будучи на посаді начальника обласного управління охорони здоров’я, все одно брав участь у футбольних лікарських турнірах, хоча б приїжджав вболівати, десь хоч трішки той м’яч копнути. Він просто це любив! Він багато що любив: зрештою і гніздо для бузька любив робити… Він просто любив життя!

Ігор Герич помер 16 червня 2014 року у віці 53 роки унаслідок серцевого нападу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук