«У людей в голові зараз така каша»
Суспільство

«У людей в голові зараз така каша»

Анна Мурликіна, журналіст з Маріуполя, розповіла ZAXID.NET як зараз живе Донбас

Роман Рак, 15 червня 2014 8271 3
фото Ігор Процко

Що таке Донецька народна республіка? Хто є її активом і чи підтримують мешканці Донбасу сепаратистів? Чого насправді хоче Донбас і в яких умовах нині там живуть українські патріоти? Про все це якраз напередодні антитерористичної операції в Маріуполі ZAXID.NET розпитував у головного редактора мережі міських сайтів “CitySites” Анни Мурликіної.

Сайт 0629.com.ua цієї мережі є найпопулярнішим медіа в Маріуполі. У ніч після інтерв’ю локальна ситуація в місті змінилася. Нацгвардія провела спецоперацію і, начебто, зачистила Маріуполь. Але Анна каже, що рано тішитися. Місто тричі звільняли від сепаратистів, а за кілька годин здавали знову.

“Наразі все гаразд. Штаб військової комендатури ДНР знищений. Правда це відбулося настільки акуратно, що у нас починають виникати підозри чи не було це результатом якихось домовленостей між ДНР і українською армією. Коробить те, що керівник цієї терористичної банди на прізвисько “чечен” спокійно залишив Маріуполь і забрав з собою частину зброї. Денеерівці були нині без керівництва. Можливо ще й тому усе минуло так спокійно. А можливо їх просто здали”, - прокоментувала ситуацію редактор мережі “CitySites”.

Важливий момент, про який згадала Анна Мурликіна - на відміну від 9 травня, вчора ніхто з місцевих мешканців не заважав нацгвардії зачищати місто.

“Жодного спротиву населення не було. А от коли усе вже завершилося, групка з 50-ти людей почала прориватися до так званої “військової комендатури” через кордон міліції. Це були мужчини і жінки віком від 40 до 70 років. Вони казали, що хочуть подивитися чи там нема поранених і називали міліцію зрадниками. Через кілька годин вони розійшлися. Оці 50 людей це і є той максимум, на який нині може розраховувати ДНР в Маріуполі”, - переконана місцевий редактор.

- Як працюється журналістам в Маріуполі?

-  Журналістам нашого сайту важко. Важко співіснувати з ДНР ресурсу, який намагається давати об’єктивну інформацію. Періодично у нас виникають конфлікти. Якщо раніше вони були виключно віртуального характеру (листи на сайт, в приват, телефонні дзвінки), то у травні в нас було кілька особистих зустрічей з представниками цієї структури. Хоча до фізичного впливу не доходило, на відміну від колег з Донецька та Луганська. Їм довелося залишити місто. У них ситуація суттєво гірша.

В нас агресія наразі не переходить межу. Вони приходять, сваряться, намагаються співпрацювати, періодично на своїх мітингах звільняють нашого редактора… От таке.. Але працюємо.

Схоже на те, що ми єдині наразі, хто більш-менш адекватно оцінює ситуацію в місті. Але у нас завжди були проблеми з незалежною пресою. Навіть міська комунальна газета, попри те, що влада змінилася і в них формально нові власники, пише по-старому. Люди ж то старі залишилися на посадах. Словом, у нас тут з свободою преси важко…

- А що хочуть від вас представники організації “ДНР”? Вони вам погрожували?

- Вони завжди ходять великими групами. Ймовірно? теж нас бояться. Коли вони йдуть натовпом після мітингу із закликами громити наш офіс, то тоді дуже агресивні - як вовча зграя. А коли по-одному, то завжди розгублені і тушуються. Вони не вміють говорити мовою аргументів - лише мовою залякування.

Але коли говориш один на один, то виявляється, що вони навіть вміють слухати. Щоправда лише декотрі. Бо багато цілком неадекватних. Бувало, що до нас приходив натовп чисельністю 200-300 людей з метою громити офіс. Але це відбувалося на вихідних після їхніх мітингів. Ми на вихідних не працюємо. Тому вони ходили попри зачинені двері і на погром не наважувалися.

А от коли приходять кількістю близько 10 людей, то поводяться дуже агресивно. Серед них є абсолютно неадекватні особи. Переважно це люди похилого віку. Копають ногами стільці, кричать, що нас усіх треба вбити, зарізати і повішати. Та серед них присутні кілька людей, які прийшли з конкретним завданням. Вони вступають в дискусію і намагаються добитися своїх цілей.

- А які в них цілі?

- Ну, от минулого разу вони півтори години звинувачували нас в брехні і вимагали, щоб ми погодилися публікувати на сайті інформацію про їхню діяльність. Спершу спілкувалися дуже голосно. У них для цього є ударний батальйон агресивних пенсіонерів. А потім в дискусію вступили люди які називають себе прес-службою ДНР. Ці хоч трохи адекватні. Хочуть щоб про них писали.

Справа в тому, що наш сайт в Маріуполі має суспільну вагу: у нас відвідуваність сайту - 100 тисяч людей щодня. Це при тому, що в Маріуполі мешкає 480 тисяч мешканців. Тому для них дуже важливо зараз підім’яти ресурс під себе. Їм це не вдається, тому вони влаштовують такі акції.

Нещодавно почали цькування в соцмережах - викладають в інтернет особисті дані наших працівників. Для них, як для будь-якої бізнес-структури чи політичної партії важливо, щоб їхню діяльність висвітлювали. Їм треба якось себе піарити, бо мешканці Маріуполя не знають що робить ДНР, де вони сидять, як себе позиціонують. Якщо ми про них не пишемо, то ніхто про них не знає. Тому вони за нас боряться, як можуть.

- Питання мабуть смішне, але все ж… Ви пробували звертатися до міліції?

- О… це дуже смішне питання. Ми нещодавно виклали фото з сесії міськради, на якій перебував товариш Борісов - “військовий комендант” ДНР (прізвисько “Чечен”). Він здоровався з усіма, хто там був присутній, зокрема з заступниками міського голови. Нашим журналістам вдалося сфотографувати його в компанії з начальником міліції громадської безпеки Скляровим. І от на цьому фото Скляров мило спілкується з озброєною людиною, яка фактично є терористом. Навіть без “фактично” - просто терористом. Бо українське законодавство забороняє ходити з автоматом Калашнікова на шиї.

Ми це фото виклали на сайт і через 10 хв. перетелефонували до нас з прес-служби МВС. Дуже просили зняти фото. Казали, що Скляров пенсіонер, погано розбирається в ситуації і т.д. Він може і пенсійного віку, але був при виконанні, в погонах… Про що можна говорити? Про яке припинення протиправних дій ми можемо говорити? Фото ми, звісно, не зняли. Вони на нас образилися…

- А чим взагалі займається міліція Маріуполя?

- Наведу приклад. Зараз у нас прихована форма мародерства. А коли все тільки почалося і мародерство було в розпалі (10-12 травня),  з моїми знайомими трапилася така історія. Вони власники великого магазину - півтора роки платили великі гроші за охорону. І от почалася хвиля мародерства, власник бачить, як грабують його магазин телефонує в міліцію, а там кажуть “ми не приїдемо, телефонуйте в свою охоронну фірму”. Він дзвонить туди, а охоронці кажуть, що життя їм дорожче і вони теж не приїдуть. Усе, що йому залишилося - стояти поряд і спостерігати, як грабують його власність. Така історія.

Взагалі бізнес у нас в місті страждає чи не найбільше. В неформальних розмовах підприємці питають в працівників МВС: якщо нас прийдуть грабувати - що робити? Чи можемо ми використовувати зброю для захисту? І міліціонери відповідають - “як можете, так і захищайтеся. Не розраховуйте на те, що хтось приїде”.

Нам на редакційну пошту постійно приходять повідомлення типу: “Пограбували піцерію “Колобок”. Прийшли озброєні люди і сказали, що “ваша сьогоднішня виручка стала нашою”. Ті, хто відмовляються віддавати - попадають під кулі. Нещодавно поранили офіціантку в одному закладі.

Також пробували шантажувати найбільше в Маріуполі ритуальне бюро “Скорбота”. Вимагали півмільйона гривень одразу і сто тисяч щомісяця. Власник доволі впливова в місті особа - відмовився. Денеерівці почали називати йому імена та вік його дітей і обіцяти, що ті опиняться в підвалі їхньої “військової комендатури”. В екстреному порядку власник фірми вивіз сім’ю за межі Донецької області, а потім влаштував акцію з труною. Місцеві мешканці флеш-моб сприйняли на ура. Отака ситуація - міліції в місті немає.

- Ця ситуація з міліцією стосується тільки наїздів на бізнесменів чи “захищайтеся як можете” - це рекомендація для усіх маріупольців?

- Для усіх. У мене є знайома журналістка, якій представники ДНР персонально погрожували. Її чоловік - колишній працівник МВС. От він, значить, дзвонить до своїх колег колишніх і питає що робити, коли до нього додому нагрянуть. А вони йому кажуть: “Захищайся як зможеш, відстрілюйся, бо ми не приїдемо”. Тому це стосується усіх.

А коли прес-служба міліції викладає повідомлення, що працівники МВС затримали особу з 5 грамами коноплі, то ми тут усі регочемо. Виявляється інших проблем у нас немає в місті. Це найбільша. Тобто міліції у нас немає - є профанація. Я так думаю, що в місті вже ніхто на 102 і не дзвонить. Всі намагаються самі дати раду.

От ще один приклад. У знайомої син - ультрас ФК “Шахтар”. Хлопцеві 16 років. Його зловили на вулиці озброєні люди і забрали в “коментдатуру”. Вона подзвонила в міліцію і каже робіть щось. А вони їй у відповідь: “Ви що здуріли? Не розумієте в якому світі ви живете? Ми нічого зробити не можемо”. Тоді вона пішла сама туди і почала переговори. Денеерівці забрали всі гроші, що у неї були і хлопця віддали. Вона потім розповідала, що там всередині озброєні люди і сморід страшний. Смердить алкоголем і немитими чоловічими тілами.

- Скільки їх там?

- А от з цього приводу є розбіжності. Представники батальйону “Азов”, Тимчук з “Інформаційного спротиву”, Ляшко кажуть про 100 бойовиків. А за нашими даними їх не більше двох десятків. Наразі. Бо є інформація, наче прибувають чеченці і люди з боку Слов’янська. Але скільки їх - невідомо. Раніше було не більше двох десятків. Тому нас дивує чому місто не звільняють.

- А як у вас відбувається АТО?

- Ніяк. В нашому місті - взагалі ніяк. Ми просто сидимо і чекаємо коли нарешті воно почнеться. Бо те, що в нас було 9 травня - це якась суміш провокації і непорозуміння. Була спроба захопити райвідділ міліції. Справді були терористи озброєні автоматами і в них в руках були гранати. Але за нашою інформацією їх було від 5 до 10 осіб. Це мізер.

Я, звісно, далека від військової тактики і стратегії, але я не бачу жодного сенсу завозити в місто БТРи і БМД проти десяти людей. Усе, що вони зробили - залякали маріупольців, зламали величезні ялинки  і розгромили будівлю. Вони створили підстави для розмов про те, що Нацгвардія стріляє в мирних мешканців. Денеерівці підняли цю тезу на прапор і пішли з нею на референдум. Використовуючи цю брехню вони зараз тролять усі соціальні мережі і будь-які аргументи розбиваються об цей “факт”.

На жаль, досі у нас немає заяви мера, що насправді відбулося, немає заяви МВС. Немає навіть заяви штаба АТО. І це чудовий грунт для того, щоб представники ДНР породжували нові і нові страшилки про кількість трупів мирних громадян. От це справді жахливо. 

Я от дивуюся. По ТБ всі кажуть, що треба працювати з людьми. У нас найпопулярніший сайт в місті. Щодня 100 тисяч заходів, а щомісяця - кілька мільйонів. Чому ніхто з представників влади до нас не звертається, щоб донести свою позицію? Те, що ми самі вишукуємо в частини людей, не користується довірою.

Чому не вийшов начальник міліції і не сказав, що ніхто насправді не стріляв у мирних мешканців? Що справді загинуло двоє цивільних, але від рикошетних куль, бо навмисне в них ніхто не стріляв. Чому не кажуть, що начальника маріупольського ДАІ, який був проукраїнськи налаштованим, вбили снайпери ДНР? От якби сказали відкрито, то був би ефект, а так ми викладаємо свої версії, але переконати людей ними не можемо.

На жаль, 9 травня дуже сильно повернуло свідомість міщан. Якби не 9 травня, то ніякого референдуму у нас би не було. А через ці події люди налякані пішли голосувати. Для декого загроза з боку української армії здалася страшнішою ніж загроза з боку ДНР. А все це відбулося через безглузді дії батальйону “Дніпро”, який ввів техніку в місто через 10 озброєних терористів.

- На відео з 9 травня в Маріуполі є уривки, де начебто вбивають мужчину, а згодом виявляється, що він живий… 

- Таких відео багато. Було, наприклад, відео, де їде танк… Перепрошую, не танк, а БМД. Боже, ми вже розрізняємо… Ніколи не думала, що колись відрізнятиму танк від БМД, а БМД від БТРа... Так от, їде це БМД і на нього кричать і кидаються проросійські активісти. Людина, яка сидить на кабіні, стріляє в повітря і раптом показують, як лежить поранена людина на узбіччі. Начебто військовий з БМД вистрілив прямо в нього. Усе це супроводжується закадровою істерикою, що військові стріляють по мирних людях. Є й відео з іншою точкою зору, але не це потрібно. Потрібне офіційне розслідування і його результати озвучені на офіційному рівні.

- Номінальна влада в Маріуполі є, але реально не діє. Хто має реальну владу в місті?

- У нас особливе місто. Я маю можливість порівнювати з Донецьком та Луганськом. Після референдуму активісти ДНР казали, що будуть контролювати владу і що жоден документ без їхньої візи не буде підписано. Але минуло декілька днів і по факту місто живе своїм життям, а ДНР - своїм. Жодного реального впливу ДНР тут немає.

Міська влада забезпечує життєдіяльність міста. В нас є світло, вода, газ. Аварії швидко ліквідовуються. Офіційна влада усіма можливими способами намагається показати, що тут усе гаразд. Ніби нічого екстраординарного не відбувається. Ніби по вулицях не ходять озброєні люди. А “військова комендатура” живе своїм життям. Вони загородили собі квартал в старій частині міста і час від часу вилазять за територію своєї резервації.

Іноді озброєних бородатих людей в камуфляжі міщани бачать в маршрутках. Це не українці - чужаки. Іноді вони гуляють по центру міста - тоді діти розбігаються, а мами в істерично пишуть нам на сайт, наче ми міліція: “зробіть щось, в сквері озброєні люди - ми не можемо з дітьми гуляти”. Але ми журналісти, у нас немає автоматів, ми не можемо захистити дітей. Це як дві паралельні реальності.

- Але загалом вони живуть лише у своєму кварталі?

- Так, але зараз маємо інформацію про те, що вони розповзаються по місту, винаймають квартири і поселяються у спальних районах. Це не може не тривожити, бо ми усі, так чи інакше чекаємо на початок АТО. Одна справа, коли це локально, інша річ, коли вони будуть повсюди. На жаль, ніхто їм не протистоїть.

А ще є чутки, що АТО у нас не починається, бо місцева еліта усіма можливими способами відтягує її початок. Начебто вони ведуть переговори в штабі АТО і намагаються переконати відтермінувати початок операції - пропагують мир. Але мені, як мешканці цього міста, незрозуміла ця “боротьба” за мир, бо “чеченці” і “казакі” не зникнуть звідси просто так. З ними треба щось робити. А тут якісь дивні підкилимні ігри.

- А хто ця “еліта”, яка відтягує початок АТО?

-Передовсім це народні депутати від Маріуполя: Олексій Білий і Сергій Матвієнков. Білий від “Партії Регіонів”, а Матвієнков формально мажоритарник, але реально по квоті ПР. Ось вони категорично проти. Їхня позиція для виборця звучить дуже правильно. Вони за мир, вони начебто не хочуть, щоб тут повторився Слов`янськ. З іншого боку у них немає відповіді на питання що робити з терористами.

- Але якщо бойовики розповзаються по місту, то це якраз дуже схоже на спробу перетворити Маріуполь в другий Слов`янськ.

- Цілком може бути. Питання тільки в кількості. Якщо їх як раніше 18-20 людей, то Слов’янська не буде. Але якщо їх близько сотні, як каже Тимчук, то це вже гірше.

- А як люди: підтримують ДНР? Хоча б якась соціологія є?

- Усіх без виключення цікавить це питання, але жодних соцопитувань не було. Ми намагалися на сайті провести: результати - п’ятдесять на п’ятдесять. 40% підтримують, 40% - ні, а 20% - ті, яким однаково. Денеерівці, коли побачили результати цього опитування, почали кричати, що це фальсифікація. Ми можемо точно сказати, що це не так, бо своїх технарів попросили відмотати накручені голоси. Тому в нас все чисто.

Але це не соціологія - це лише опитування на сайті. Результати їх обурили і тому вони поставили це питання у себе в “Контакті”. Результати мене шокували. У них вийшло 39% за ДНР і 61% проти. Вони тоді це швидко зам’яли. Моя думка, що 50 на 50 - це реально. Можливо, зараз підтримка в бік Києва зростає.

- Чому зростає?

- Через мародерство. ДНР перетворилися у відвертих рекетирів. Вони ходять по підприємствах і вимагають щомісячної данини, інакше обіцяють закрити, розстріляти і спалити. Спалити - це їхня улюблена погроза. Людей це починає дратувати і багато не сприймають їх серйозно.

Є у мене знайомі прихильники ДНР, дуже такі віддані прихильники були. Вони схожі на людей, які під дією наркотиків. Коли з ними говориш на відсторонені теми, то вони нормальні. Як тільки про політику, у них ніби щось перемикається і вони перестають чути аргументи, дискутують за принципом “сам дурень”. Так от, вони ходили на референдум, голосували за незалежність. Зараз ці знайом кажуть, що ДНР - це якесь непорозуміння.

Ясна річ вони не стали прихильниками Києва, але і цих уже не підтримують. І таких що далі, то більше. Уже сформувався цілий пласт людей, які вважають, що “всі козли”.

- Люди прозрівають?

- Особливо через мародерство. Усе частіше чути крики “Слава Україні!” на пляжах чи розмови типу: “Та що таке та ДНР? Я хочу, щоб моя дочка вчилася в нормальному університеті і потім поїхала в Європу. А ДНР - це ми невиїзні і сіра зона”. Такі розмови чути все частіше.

Адекватна людина не може не розуміти, що в цього ДНР немає майбутнього в жодній формі, що це відверті бандити. А ще там в активі у них максимум сто людей. Вони нещодавно організовували зустріч з громадянами і там сто осіб зібралося. Люди не йдуть до них. Але це не означає, що люди підуть за Києвом. І я не можу їх засуджувати. У нас багато років ніхто не проводив адекватну інформаційну політику. Це вотчина “Партії регіонів”.

Я інколи дивуюся як люди, які мають патріотичне мислення змогли тут вирости і себе так виховати. Таким людям тут живеться дуже важко. Дуже сильне несприйняття з боку суспільства. Якщо раніше ми відкрито висловлювали свою позицію, то зараз починаємо боятися. Винні в цьому місцева влада і “Партія Регіонів”. Бо рік у рік всі, окрім може сайту “0629” говорили якщо не антиукраїнські речі, то явно проросійські.

- Така політика була в усіх місцевих ЗМІ?

- Всі, окрім нашого сайту. Міська комунальна газета, телевізійний канал, акціонером якого є міськрада, канали, якими володііє “Азовмаш” і Комбінат ім. Ілліча - всі вони співали в унісон. Євромайдан тут не бачив ніхто. Єдине ЗМІ, яке писало про події в Києві - це був наш сайт.

Я це кажу не для того, щоб похвалитися. Навпаки, від цього дуже сумно. Ми тут програли інформаційну війну. Ігнор - це найкраще, що можна було очікувати від місцевих медіа. А переважно Євромайдан - це бомжі, безробітні, які загадили столицю і вирішили від імені всіх керувати Україною.

- А був в Маріуполі місцевий Євромайдан?

- Так, він підтримувався в більшості завдяки зусиллям місцевого осередку УДАРу. Був постійно, але малочисельний. Порядка 50-100 людей. Активісти загалом тут є. Ще більше є адекватних і думаючих людей. Дуже багато тих, хто хоче жити в Україні і не хочуть ніяких адміністративних змін. Є люди, які не є патріотами, але розуміють, що економіка “ляже” і тому вони за стабільність і проти ДНР. Тобто адекватних людей є багато, але на жаль, вони зараз мовчать.

- Чому?

- Бо говорити небезпечно. У нас зараз правий той, хто гучніше кричить. А ДНР кричить дуже гучно і поводиться агресивно. Ця риса характерна не лише для Маріуполя, а й для Донецька та Луганська. Євромайданівці були набагато толерантніші. Я думаю, що денеерівцям просто бракує аргументів, тому вони використовуть агресію.

Якось я мала дискусію з прес-секретарем ДНР. Він мене запитує: “Чому ви називаєте георгіївські стрічки колородськими? Як ви можете? Ви мене ображаєте цим!”. Я йому пояснюю, що у мене бабцю насильно вивозили в Німеччину, а дідусь загинув під Ржевом. Є різне ставлення до цієї війни, для мене - це була перемога. Але це немає жодного стосунку до цієї стрічки. Я пояснюю йому, що люди, які нині чіпляють цю стрічку, ображають пам`ять про цю перемогу. Її на себе чіпляють вбивці, гвалтівники, терористи. Я йому це пояснюю, а він мені: “Якщо у вас дід загинув під Ржевом, як ви можете жити в одній країні з бандерівцями?”. Я тоді спитала його чого він хоче для своєї ДНР. Він сказав, що хоче незалежності і щоб українські війська покинули її територію. Тоді я спитала чи знає він чого хотіли ті, кого він називає бандерівцями? Він каже: “Чого?”. А я відповідаю, що вони хотіли незалежності і щоб війська НКВД покинули їхню територію. Він на мене дивиться і не мав що сказати.

Вони абсолютно необізнані в історії. Коли їм це пояснюєш, то вони або замовкають, або починають поводитися агресивно і кидаються на тебе. Але мене інше турбує. Що буде тут, коли війна закінчиться. Хто і як буде людей витягувати з цього психозу?

- А як їм можна допомогти?

- Напевно це варта робити лише за допомогою інформації і дуже точково. Бо якщо вивалити їм усю правду на голову одразу, то вони збожеволіють. Просто не витримають. Найбільша проблема в тому, що я не бачу нікого, хто може цим займатися. А це те, що повинно хвилювати Київ дуже сильно. Бо якщо не розроблять стратегію інформаційної політики в регіоні, то це буде постійна Чечня. У людей в голові зараз каша, яку ще й загаджує російське телебачення. Це біда.

- Після виборів президента ситуація в місті не змінилася? Як, до речі, вони відбувалися в Маріуполі?

- Це був справжній детектив. Одразу хочу сказати слово на захист Рината Ахметова. Без нього виборів у Маріуполі не було б взагалі. Коли тільки починалася передвиборча компанія, його підприємства саботували цей процес. Там працює багато людей. Десь 60-70% членів виборчих комісій - це працівники місцевого меткомбінату.

Спершу вони не відпускали людей на засідання. Ну, тобто їм ніхто не забороняв, але казали, що зарплату за цей час не заплатять. Люди, ясна річ, не йшли.

Потім, коли настрій у Ахметова змінився, він спохватився, але було вже пізно. Були серйозні проблеми з формуванням дільничих та окружних комісій. Комуністи саботували як могли - відкликали всіх своїх членів. Неймовірними зусиллями набирався кворум. Дільничі комісії переформатовувалися до 50 разів. Близько 10 комісій так і не змогли зібратися. А ті, що зібралися то вони, я вважаю, трішки герої. Бо їх залякували усі: рідні, знайомі, ЗМІ, активісти ДНР. Їм казали, щоб не брали участь, що будуть їх фотографувати, а потім знищувати.

А чому я згадала про Ахметова - бо без нього в місто просто не завезли б бюлетені. Такого ще ніколи не було - бюлетені привезли в ніч перед виборами у вагоні в складі потяга з вугіллям. Уявляєте? Їх завезли на територію металургійного комбінату і туди ж звезли членів дільничих комісій. Уявіть картину: ніч, темрява, на комбінаті розливають сталь, заграва і на її фоні розвантажують з вагону бюлетені і по лікті в вугільній пилюці роздають головам комісій.

- Що казали керівники окружкомів та ДВК?

- Розповідали, що ніколи ще не було такої єдності. Усі розуміли, що дуже важливо провести вибори і зовсім неважливо за кого проголосують маріупольці. Тому, ви здивуєтеся, у нас штаб Добкіна допомагав штабу Порошенка - суто на особистісному рівні. Люди були сильно згуртовані. За винятком комуністів, які відверто робили усе, щоб ці вибори не відбулися.

Мій чоловік був головою ДВК. У нього на дільниці була жінка від КПУ, яку він вмовив відпрацювати. Вона відпрацювала, а комуністи їй не заплатили гроші. Вибори все ж відбулися. На жаль, явка була низькою - десь 15%. Думаю, що якби людей не залякували так масово, то було б принаймні 25%. Перед виборами запускали чутки, що це дуже небезпечно, що там будуть вбивати. Члени ДНР навіть запустили “качку”, що на цей день в Маріуполі заплановано проведення АТО. Тому багато не пішли. Але ті, хто проголосували - це залізобетонний електорат, який не підведе ніколи. Нова влада мусить триматися за цих людей.

- Яка зараз ситуація з українськими та російськими телеканалами?

- У нас відмикали кабельні мережі російські телеканали на початку травня. Але згодом знову ввімкнули. Та у нас принаймні не вимикають українських. В Донецьку віддімкнули. Тому в нас ще нормально.

Інше питання хто що вибирає. Тут людину, котра дивиться російські телеканали можна легко відрізнити на вулиці. Не знаю, може там справді якісь технології зомбування застосовують. У мого чоловіка є друг дитинства з двома вищими освітами - фізик, який закінчив ВНЗ з червоним дипломом. Я завжди думала, що люди які мають такий склад розуму - не піддаються на зомбування. Але з ним зараз таке коїться, що ми більше не можемо спілкуватися. Він сам як зомбоящик. Людина розмовляє текстами з російського ТБ. Улюблений вираз - “київська хунта”. Я його питаю: “чому хунта?”. Хунта - це збройне захоплення влади. Навіть якщо допустити що у людей на Майдані була зброя. Вони ж не сидять зараз у парламенті. У ВРУ просто переформатувалася більшість. Більше нічого не змінилося.

Але він не сприймає аргументів. Хунта і все. “Ти - дурепа, а в Києві - хунта” - ось такий приблизно діалог.

- А місцеве населення матеріально підтримує ДНР?

- Ні. Наші блокпости отримують матеріальну підтримку від місцевих активістів. А ДНР живе за рахунок мародерства. Виключно за рахунок цього промислу. Хоча є кілька бізнесменів, які симпатизують ДНР і вони спокійно ставляться до таких поборів. Вони вважають це благочинним внеском на користь ДНР. Але таких дуже мало.

Переважно денеерівці живуть за рахунок рекету. Тут просто хвиля якась почалася. Це стає справжньою бідою. Багато підтримували ДНР доти, доки до них особисто на фірму не прийшли і не “попросили” грошей. От тоді відбувається відторгнення.

- Гаразд. А хто ці люди, які все ж підтримують сепаратистів? Який соціальний статус, освіта, доходи?

- Я раніше думала, що це лише пенсіонери. Але насправді пенсіонери це лише частина активу. Вони ходять по місту, листівки роздають. Це переважно жінки. Вони тут навіть жіночий батальйон хочуть створювати. Але серед них є вчителі із шкіл. Ось що лякає. Чого вони вчать дітей?

Найменше там підприємців. Найбільше - робочого класу і пенсіонерів. Попри те, що всі думають, що Донбас жирує, насправді це не так. Роботяги отримують небагато. За Ахметова почали діставати менше. В них там система штрафів серйозна. Багато з них важко працюють і живуть бідно.

Один хлопець мені розповідав: “Мені взагалі насрати: ДНР чи не ДНР. У мене дружина отримує 1,5 тис грн. З нами живе хвора теща. Я отримую 3 тис. грн і в мене двоє дітей. Я ледве виживаю за ці гроші. А за добу патрулювання вулиць у складі патруля ДНР я отримую 500 грн. За місяць я можу заробити вдвічі більше ніж на комбінаті. Мені насрати на ДНР, але чим довше вона проживе, тим кращим буде фінансовий стан моєї сім’ї”. Ось вам одна з картинок. Я думаю, вона багато що дає зрозуміти.

Справжніх прихильників дуже мало. Є налякані, є дезінформовані, а є звичайні заробітчани. Вони не думають про країну. Вони думають про сім’ю. Тому тут такий комплекс проблем зав’язаний, який вирішити важко буде. Цей комок назбирувався роками і зараз все вилазить назовні. Люди жили міфами про багатий Донбас, який годує всю Україну. А насправді тут живуть вимучені важкою працею люди, які отримують за свою роботу копійки.

- Нині дуже часто українці чують фразу “услыште Донбасс”. Особливо на цьому люблять спекулювати політики з “Партії регіонів”, видаючи свої інтереси за інтереси Донбасу. А що насправді хоче сказати Донбас?

- Думаю, що за великим рахунком, йому нема що сказати Україні. Чесно.

Я коли чую цю фразу, мене починає тіпати. От візьміть Маріуполь: з ким тут вести переговори? Нема з ким. Тут немє визнаного лідера навіть у проросійських активістів. У них немає програми і програмних вимог, які вони могли б озвучити Києву. Нічого немає. Є тільки окремі бажання якихось людей. І в певної частини людей є ненависть до всього українського. Вони навіть не можуть адекватно пояснити за що власне вони не люблять українське. Просто тому, що це українське.

Їм запаскуджували голову пропагандою довгі роки. І вони свято вірять в те, що в Росії люди живуть краще. Це один з ключових міфів, на якому будується їхні світогляд. Усе це насаджувалося роками з мовчазної згоди Києва.

Я не можу говорити за всіх, але мені здається, що люди хочуть лише одного - жити краще. Просто мати більші зарплати та пенсії і більші соціальні гарантії. І все - більше їм нічого не треба.

Тут люди, які звикли жити за заводським гудком. Вони звикли отримувати гроші два рази в місяць - аванс і зарплату. У переважної більшості людей абсолютно немає підприємницької жилки. Вона не розвинута. Якщо пенсіонерам тут місяць не заплатити пенсію, то вони забудуть про ДНР. Якщо зупинити заводи і не дати зарплати, то тут буде паніка з істерикою.

Оце ментальна відмінність порівняно з українцями Західної України. Я так розумію, що там вільна людина махне рукою, скаже та “пішли ви...” і поїде працювати кудись в Польщу. В нас такого немає. Тут зразу паніка і шок. Люди не вміють заробляти гроші. Тому їх манить Росія. Точніше міф про більш високі зарплати і пенсії. Усі міряють Росію по Москві. Ніхто глибоко не копає. Нікому не цікаво які там ціни, скільки комуналка коштує. Їм цю інформацію не дають, а вони і не питають. Допитливих умів тут мало.

Ті, котрі допитливі, то вони давно всі за Україну. Їм нічого не треба пояснювати. Тому справжній голос Донбасу, мені здається, якраз в цьому. Вони хочуть більше заробляти і щоб їх ніхто не чіпав. І щоб так було завжди, щоб не було революцій, повстань і різких рухів. Щоб було болото: висока зарплата і стабільна робота.

- А мовне питання?

- А воно тут насправді ніколи ніким не піднімалося.

- Якою мовою розмовляє більшість маріупольців?

- Російською. Хоча це в містах. Села в нас україномовні. Так давно повелося, дуже давно. Зараз Маріуполь повністю говорить російською. Навіть мої україномовні друзі в публічних місцях зараз розмовляють російською - бояться агресії. Раніше не боялися. Це от дуже сумно.

- А за час незалежності України в Маріуполі комусь забороняли говорити російською?

- Ні. Ніколи такого не було. У нас ніколи не було мовної проблеми. Вона завжди піднімалася виключно політиками. Люди спокійно писали заяви російською мовою ще задовго до закону “колесніченка-ківалова”. Єдині, хто інколи висловлював недовольство - це деякі чиновники, яких змушували писати звіти українською. Це їх сильно дратує.

Є у нас люди, яким важко вивчити мову, але очевидно, що вони обмежені. І все. А в дитячих садочках, наприклад, українська мова була у всіх. Заходи відбувалися українською. Наші діти дуже сильно від нас відрізняються. Вони абсолютно двомовні - вільно спілкуються і російською і українською. Мені здається, що це величезний плюс. Тільки дурень може цього не цінувати.

- Утисків російської мови не було. А української?

- З українською мовою якраз проблема. Моя дитина 9 років вчилася в гімназії в українському класі. А коли переходив у 10-тий, то гімназія закрила цей клас. Він вчив усі предмети українською, а потім довелося переходити на російську, бо не було можливості продовжувати навчання українською. Для мене це проблема, бо я хотіла б, щоб він вступав до Львова в “Політехніку” і українська мова для цього потрібна. А можливості вчитися українською - немає.

Взагалі на все місто у нас одна повноцінна українська школа, де всі класи українські. Тому тут не може йтися про утиски російської мови. Мовне питання - це 100% штучно створена проблема.

- Утиски російської мови і наступ бандерівців - це два прапори російської пропаганди. З мовою зрозуміло. Як поставилися місцеві мешканці до того, що Дмитро Ярош, як уособлення “кровожерливих” бандерівців,набрав на виборах менше 1% голосів?

- Для людей це було відкриття. Дуже багато людей прозріли. Про бандерівців у нас взагалі немає правдивої інформації. Люди не знають хто такий Бандера і що він робив.

Я в одній статті написала, що Бандера в роки німецької окупації сидів у німецькому концтаборі. Боже, що я почула на свою адресу - це жах. У нас дуже великий пласт людей, який вчився в радянські роки за радянськими посібниками. Звідти вони черпали інформацію на кшталт: “вони стріляли нам в спину”.

Наші діти вже трохи інші, бо вчаться за іншими підручниками. І якщо немає тиску з боку батьків, то вони знають що і як. Але вони діти - наразі не впливають на політичну ситуацію в країні. А от з дорослими біда.

Ти ж не можеш змусити їх прочитати правду про Бандеру. Мені здається, що є лише один метод донесення до них інформації. Для них потрібно знімати художні фільми і телевізіні шоу, при чому без прикрас. Якщо є факти, що бандерівці розстрілювали сім`ї енкаведистів, то треба про них чесно говорити.

Ну, і показувати, що ці люди боролися за свою незалежність і свої ідеали на своїй землі. Вони не лізли ні до кого, а воювали за своє розуміння батьківщини. Цього в нас ніхто людям не пояснює. А якби це зрозуміли і у ненав`язливий спосіб піднімали ці теми, то це б подіяло. Не одразу, але з часом би подіяло.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук