«У мене нема улюблених районів Львова, є лише чіткий план»

Цей рік став, напевно, одним із найскладнішим у новітній історії Львова. З одного боку, довгожданий запуск складного інфраструктурного проекту сихівського трамвая, з іншого – тривала сміттєва криза, не вирішена й досі. Як прожив Львів цей рік?

У прямому ефірі останньої у 2016 році програми ZAXID.NET LIVE поговоримо про це з міським головою Львова Андрієм Садовим. Веде програму головний редактор ZAXID.NET Олег Онисько.

Для міста рік минув по-різному. Якщо говорити про автомобілістів, то вони отримали багато нових доріг. Якщо говорити про освітян, то було багато інвестицій в освіту. Якщо говорити про працівників житлово-комунальної сфери, то це був найскладніший рік, бо ми мали велику біду із підпалом полігону і дотримуватись чистоти в місті було надзвичайно складно, коли нам кожного дня треба вивезти 600 тонн сміття. І це сміття кожного з нас. Я хочу подякувати всім працівникам, які успішно працювали.

Звичайно, було багато нарікань, я й сам маю нарікання до своєї роботи, бо я завжди критичний і я вважаю, що можна було більше зробити, якісніше. Але це життя.

А які ви можете назвати свої найбільші помилки у цьому році?

Помилка у тому, що я не врахував політичні ризики. Я знав, що будуть тиснути, але що будуть палити полігон – я не міг передбачити у страшному сні.

На жаль, про підпал полігону публічно говорите лише ви, але не правоохоронні органи. Чому?

Тому, що їм це невигідно. Є порушена кримінальна справа за фактом підпалу полігону. Ця справа розслідується дуже кволо. Є позиція ДСНС, яку озвучив його керівник. Але їм це не вигідно сьогодні, бо вигідна інша версія. Але правда завжди вилазить наверх. І скільки я спілкувався з фахівцями, всі вони стоять на нашій позиції. Просто життя зараз в країні таке, що дуже часто на правду говорять неправду, а неправду намагаються вивести на рівень істини.

Чи є якісь рішення, які ви упродовж року прийняли, а тепер, під кінець року, хотіли б змінити?

Пригадую, два тижні назад ми були в одній із львівських шкіл, де тестували мультиборди. Ми їх закупили, щоб діти краще могли пізнавати фізику, математику, хімію. Ми купили 22 таких мультиборди, у 22 школи. Коли я побачив все це нове обладнання для шкіл, для спеціалізованих кабінетів, знаєте, я пошкодував, що не дотиснув, щоб ще у цьому році купити у кожну школу такий борд. Я собі поставив мету, щоб у 2017 році кожна школа була обладнана таким сучасним обладнанням, якого, до речі, немає в Україні. Воно дуже дороге, але коли мені робили презентацію цього обладнання і показували приклади з уроків хімії і фізики, у мене з’явилось бажання знову піти до школи. Це так цікаво! Це так затягує…

А є вчителі, які вмітимуть користуватись цим обладнанням?

Звичайно. Ті вчителі, які будуть працювати в школах, пройшли навчання і наше завдання – підготувати протягом наступного півріччя підготувати вчителів з усіх шкіл Львова, зробити закупівлі і оснастити найсучаснішим обладнанням усі школи міста. Діти не можуть чекати, тому треба робити все сьогодні.

Зрозуміле, що новітнє обладнання важливе, але чи це найважливіше сьогодні для львівських шкіл? Ви якось говорили, що в багатьох школах є проблеми з туалетами.

Нам залишилось відремонтувати 170 туалетів. П’ять років тому ситуація була критична. Ми відремонтували більше тисячі туалетів.

Але у нас нема стільки шкіл…

У нас в кожній школі є десять і більше туалетів. Туалети є на кожному поверсі. Це дрібні речі. А скільки дахів, скільки тисяч вікон ми замінили. Системи каналізування, водопостачання, утеплення – все це надзвичайно великі інвестиції, які ми зробили в освіту. І тепер ми можемо йти всередину і наповнювати школи сучасним обладнанням.

Я правильно розумію, що у нас не може трапитись такої ситуації, як у Василькові, коли частина стіни школи просто зруйнувалась? Як мінімум, львівські школи у достатньо доброму стані, щоб такого не було?

Я думаю, що порівнюючи з українськими школами, львівські – поза конкуренцією.

Ви кілька днів тому заявили, що мерія готова надавати безкоштовні земельні ділянки усім підприємцям, які готові будувати своїм працівникам корпоративні будинки. З одного боку, місто продає землю під забудову на аукціонах, учасникам АТО мерія говорила, що нема вільних ділянок під індивідуальну забудову, а тепер роздає землю безкоштовно. Чому так?

Я би хотів пояснити свою позицію. Кожне робоче місце сьогодні на вагу золота. Ми сьогодні конкуруємо не в Україні, а з країнами Східної Європи. Тому що сьогодні переманюють працівників – вчителів у Польщу, медсестер у Німеччину, будівельників в Ізраїль. До речі, Ізраїль має намір запросити 20 тис. українських будівельників. А хто ж тоді тут буде працювати? Моє завдання – щоб у Львові були робочі місця. Тому інвестую у львівського товаровиробника, закуповуючи львівську продукцію.

Ми вже маємо позитивний приклад щодо виділення земельних ділянок для ІТ-кластеру. Вже збудований перший будинок, де живуть айтішники. Фактично їм ці квартири обійшлись на 30% дешевше, ніж вони купували б на ринку. Це дуже вигідно. Спілкуючись з керівниками підприємств, я сказав їм: «Якщо ви хочете кооперативним методом будувати житло для своїх працівників, то я готовий надати вам землю, бо кожне робоче місце на ціну золота».

Це не тільки айтішнки, це йдеться, можливо, про будівельників, меблярів та інших?

Але виключно під кооперативне будівництво. Виключно. Не під комерцію, мовляв, давайте ми знайдемо інвестора, він це зробить, там заробить... Ні, це не проходить. Є, наприклад, на підприємстві 50 працівників, вони мають можливості проплатити кооперативне житло, ми даємо ділянку і я розумію, що це буде житло для тих 50 працівників.

А як ви це проконтролюєте? Це ж можна зімітувати, що це кооперативне житло, а потім перепродати на вільному ринку.

Якщо є керівник підприємства, який виробляє продукцію, і ми його знаємо – є таке поняття як слово, як честь. І є угоди, які підписуються. Як це – обдурити? Ну, от айтішники не обдурили.

Чи є вже підприємства, які зголосилися на таку пропозицію? Окрім IT-кластера.

Так. Я отримав пропозиції від представників легкої промисловості, які готові брати землю і будувати для своїх працівників житло.

Можете назвати компанії?

Давайте ми офіційно це все оформимо, потім будемо називати, бо це буде некоректно.

За тим же принципом місто будує будинок для ветеранів АТО. Мало бути чотири таких будинки, зараз добудовується один. Це будує комунальне підприємство і ніби мали до кінця року його вже здати і роздати у ньому квартири. Але нічого такого зараз немає...

Будинок є збудований, будинок є накритий. Зараз ведуться роботи всередині – я буквально позаминулого тижня мав туди робочий виїзд. Мова йде про 53 квартири. Тобто станом на перший квартал наступного року ми вийдемо на ситуацію, коли сім'ї загиблих, які потребують покращення житла, сім'ї важкопоранених і діти-сироти, які не мають ні тата, ні мами, отримають від міста помешкання.

У тому будинку? Чи окремо, бо місто ж виділяло ще й окремо квартири?

Ні, ми купляли ще окремо, ми от зараз до кінця року купили 9 квартир. Може, пригадуєте, ми ордери видавали на початку цього року, а цих 53 квартири ми вже розуміємо, хто там буде мешкати, хто там буде жити. Це є однотипні 2-кімнатні квартири...

Тобто ці квартири вже поділені, люди знають, мають ордери?

Ні, ми ще ордери не маємо права роздавати, бо будинок ще не введений в експлуатацію, але, щоб ви розуміли, на цьому будівництві також працює багато людей, які пройшли зону бойових дій. У цей будинок місто інвестує.

Наступна черга – це буде другий будинок, який власне вже кооперативним методом буде будуватись для тих самих хлопців, які пройшли війну. Ми їм говоримо: «Хочете житло? Будь ласка, ми готові дати вам ділянку, але персонально під квартири тільки для вас, щоб не було тут, знаєте, інтересів третіх-четвертих осіб. Це було б нечесно».

Ми не можемо всім допомогти – у нас більше трьох тисяч людей пройшло зону бойових дій. Тому ми в першу чергу допомагаємо тим, кому найважче – це наш християнський обов'язок.

Болюча тема – міст на Городоцькій. Кілька разів переносили відкриття, там теж порушені терміни здачі… Коли його відкриють?

Щоб ви розуміли, це не була реконструкція. Це ми заново збудували міст. Він є готовий...

Ну, це було відомо перед тим, як починався ремонт....

Ні, це не було відомо, тому що жоден проектант вам не дасть стовідсоткової гарантії. Коли ми розібрали цей міст, то вжахнулися, тому що він реально міг впасти. Ми заново збудували міст. Станом на позавчора міст заасфальтований. Єдине, що залишилося зробити, – нанести розмітку. Але, коли сьогодні -2°С, робити розмітку некоректно. Очікуємо завтра-післязавтра плюсової температури, тоді розмітка, розставляємо знаки і, я думаю, що у Новий рік він би вже мав працювати нормально – його якісно зробили, зауважень немає.

Те саме стосується, до речі, вулиці Мечнікова. Вона ще має деякий час відстоятися, але вже в першій половині січня ми пустимо по ній громадський транспорт. Тобто всі дороги, які ми планували в цьому році відкрити, фактично ми всі відкриваємо.

Ви також говорили, що наступного року все-таки почнеться нарешті будівництво індустріального парку в Рясному. Фактично там два роки нічого не відбувається, були гучні заяви... Чому ви впевнені, воно таки почнеться, це будівництво? Чи вирішені проблеми з протестами?

По-перше, тільки в кінці минулого року ми прийняли рішення на сесії міської ради. Тільки на початку цього року ми отримали платежі за землю. Інвестор має стійкий намір розпочати там будівництво. Вони планують в наступному році будувати там перші корпуси. Я не знаю, що ще в державі можна придумати, щоб цього не допустити. Може Генеральна прокуратура ще буде видумувати якісь чудасії.

От, до речі, бо власне ж цей індустріальний парк став предметом того, що там відкривалася кримінальна справа, генпрокурор заявляв, що продали втричі дешевше.. Якийсь рух по цій справі є, окрім заяв у фейсбуці?

Ну, заяви є. У нас же спочатку робиться заява у фейсбуці, потім починається розслідування. Наші працівники надають інформацію працівникам прокуратури, щоб вони зрозуміли, що згідно чинного законодавства ми зробили все правильно. Я думаю, що мали би всі справи позакривати, вибачитися – якщо вони виховані, інтелігентні люди. Щоб не було таких прецедентів в Україні.

Наступного року планується повна реконструкція вулиці Бандери і Шевченка, так?

Ці вулиці включені в роботу за кошти Європейського інвестиційного банку. Ми очікуємо, що в лютому Верховна Рада ратифікує цю угоду. Наразі ми концентруємося на проектній частині. Ви бачили, напевно, вулицю Садову – наскільки вона правильно спроектована була, де є комфорт і для мешканців, які там проживають, і комфорт для самих автомобілістів і для підприємств, які там є. Тому ми би дуже хотіли, щоб проект і по вулиці Бандери, і по вулиці Шевченка був вигідний і зручний для людей. Не просто зробити це по-старинці. Цим ми займемося в першій половині року...

По Бандери вже ж рік вибирали цей проект...

Ну, ви знаєте, в Німеччині два-три роки роблять проект, громадські обговорення. До речі, тут нашим партнером є місто Ляйпціг – вони нам допомагають з якісним проектуванням, виділили навіть кошти на підтримку міста. Тому хочемо зробити все правильно, але 2017-2018 рік у нас у планах, щоб ці вулиці були збудовані фактично заново – тому що мережі всі треба міняти. Якщо з Бандери простіше, то по вулиці Шевченка першу ділянку ми будемо робити до Янівського цвинтаря від церкви Анни – це найскладніша ділянка дороги.

Чи буде врахована під час реконструкції вулиці Шевченка ідея про трамвай до Рясного, яку днями озвучило управління транспорту Львівської мерії?

Зараз тривають серйозні дебати. Я би хотів, щоб наступний рік був максимально присвячений інвестиціям в Рясне, де є промзона. Адже ми очікуємо там на нові інвестиції, нові робочі місця. З іншого боку, мешканці, які там живуть, потребують покращення умов. Я б хотів, щоб нові автобуси, які ми будемо отримувати від «Електрону», виїхали на маршрут до Рясне-1 і Рясне-2.

Цього року у нас великі інвестиції пішли на Сихів, але ми планували їх ще п’ять років тому. У мене нема улюблених чи неулюблених районів, є лише чіткий план, що ми маємо зробити до 2020 року.

Увага до Рясного якось пов’язана з протестами проти розміщення там лінії з пресування сміття?

Я не думаю. Ми інвестиції в Рясне планували заздалегідь. Наша вина в тому, що ми не змогли вчасно пояснити людям, що і як ми хочемо робити. Мені прикро, що є певні маніпулятори, які збурюють людей. Я виїжджав на спілкування з мешканцями Рясне-2 та Білогорщі. Я доніс свою думку тим, хто її хотів почути. Я не дам в образу жоден мікрорайон і не допущу жодного шкідливого виробництва в жодному мікрорайоні.

Місяць тому мерія оголосила про намір купити ділянку під сміттєзвалище. Яка ситуація зараз? Купили?

Ми отримали деякі пропозиції, але вони не такі, за які можна заплатити кошти.

Це пропозиції від приватних компаній?

Є пропозиції від органів місцевого самоврядування, є пропозиції від приватних організацій. Потрібна експертиза документів. Друга річ – чи можливо там збудувати сучасний полігон за вимогами Євросоюзу. Також має буде згода і підтримка місцевої громади. Ми продовжили ще на місяць подачу заявок, можливо ще хтось звернеться з пропозиціями.

Ви готові заплатити до 30 млн грн?

Ми оцінюємо один гектар за один мільйон. Якщо це на території сільської ради, то ми готові платити додатково по 50 грн за тонну відходів, коли вони будуть там утилізовані.

Ви кажете, що органи місцевого самоврядування теж пропонували ділянки. Чи це погоджено з громадами?

Ми будемо проводити громадські слухання.

Кілька днів тому міськрада проголосувала за оголошення інвестиційного конкурсу на будівництво канатної дороги на Високий Замок. Що це за проект?

Наразі це проект доступності. Тут першу скрипку грає спілка людей з обмеженими можливостями. Мій радник Ярослав Грибальський, який сам є візочником, презентував цей проект, щоб людина на візку могли добратися на Високий Замок. На мою думку, це прекрасна концепція. Зараз важливо зрозуміти, чи є бажаючі інвестувати в такий проект. Це дуже великі інвестиції.

Місто буде вкладати в цей проект кошти?

Я не думаю, що ми зараз маємо такі можливості. Але якщо знайдеться інвестор, то це буде максимальне сприяння з оформленням документації, з проектними рішеннями. Для міста це буде дуже важливий проект, який, до речі, виконуватиме також і транспортну функцію.