“Українська богема”: зустріч із Юрком Винничуком

Кав’ярня «Штука», 21 жовтня 201134935
“Українська богема”: зустріч із Юрком Винничуком

Тема цікава, складна і, разом з тим, контраверсійна. А найцікавіше – почути про українську богему з уст самої богеми. У кав'ярні-галереї “Штука” відбулась зустріч із відомим письменником, перекладачем, дослідником-леополістом, міфотворцем, богемістом, достойним представником станіславської та львівської богеми Юрком Винничуком.

Щоб не повторюватись, пан Юрко на зустрічі не розповідав про богемний Львів, який добряче описано у його книжці «Кнайпи Львова», а переповів присутнім знайдені цікаві історії про українську богему деінде. Витоки в Україні датуються тими ж роками, що й у Європі – початок ХІХ століття. «…Власне, коли утворились літературно-мистецькі середовища, які збиралися в кав'ярнях, тоді і почали говорити про явище, яке ми називаємо богемою... “Склянка доброго вина, - писав Ян Парандовський, - випита в час творчості, розсіює морок, розпалює уяву, окрилює думку, починають буяти метафори, розгортаються широкі розгалуження найнесподіваніших асоціацій”. Тому наші перші поети, які з'явились на початку ХХ століття, власне, жили отаким гультяйським життям…», - розпочав свою розповідь Юрко Винничук.

Легендарними українськими мистецькими середовищами ХІХ століття були товариство «Мочимордія» на Полтавщині та спільнота на Поділлі, що гуртувалась довкола графа Ржевуського.

«Мочимордія», назва якої походить від дієслова «мочити морду», що є синонімом «пиячити», об’єднувала багатьох іменитих і талановитих осіб, у тому числі Тараса Шевченка, поета Віктора Забілу, історика Маркевича, письменника і графа Якова де Бальмен, братів Закревських та багато інших. Однією із найславетніших історій про пригоди «мочиморд» є випадок із тостом «Давайте вип’ємо за майбутню Українську Республіку!», необачно виголошеного у відповідь на заклик «Вип’ємо за Французьку революцію!». Наслідком такої зухвалості став візит усього товариства в «отдєлєніє», де справою особисто заопікувався цар. І лише слабкий авторитет донощика врятував сміливців від суворої розправи.

Цікавим є те, яким постає в розповідях його сучасників Тарас Шевченко у цьому оточенні. У спогадах Куліша Шевченко одразу після знайомства питає його про можливість почастунку горілочкою. А згодом після тривалої перерви у спілкуванні та чуток про нього той же ж Куліш допитувався Костомарова: “Увидоміть мене, ради Бога, про Шевченка. Невже він справді навіки умочив морду?”... Мало хто знає, але у Шевченка навіть є вірш, присвячений алкоголю:

Вип'єш перву — стрепенешся,

вип'єш другу — схаменешся,

вип'єш третю — в очах сяє,

думка думку поганяє.

За словами українського письменника Олександра Афанасьєва-Чужбинського «мочиморди» об’єднували розумних та благородних людей, що були цікавими співрозмовниками, які не знайшовши собі серйозної праці, не зуміли відмовитись від юних веселощів, обравши своїм девізом відоме латинське “In vino veritas”. Не втрачаючи голови майже весь день, увечері товариство поринало у хмільний вир. Щоправда, існувала одна пересторога: справжній «мочиморда» не мав пити звичайної горілки, а лише настоянки. Якщо ж таких не вдавалось добути, дозволялось пити т.зв. «гривеникову» - настояну на вкинутому в чарку гривенику.

Що ж до спільноти, яка згуртувалась довкола графа Ржевуського, то до неї належали шляхтичі, серед них і Антін Шашкевич, автор пісні “Там, де Ятрань круто в'ється” й багатьох інших пісень та віршів. Вони їздили на такому собі возі з будою, яка мала назву «балагула», за що й самі отримали прізвисько «балагули». Прославились гучними бешкетами. Одного разу, пофарбувавшись чорною фарбою, набрехали незнайомому поміщикові, що вони – делегація послів з Африки до царя. Поміщик усіляко догоджав гостям – пригощав, шанував, аж доки ті, сп’янівши, не вирішили полізти в річку покупатися. Фарба змилася, і ошуканців ледь не каменували селяни.

«В новіші часи богемне життя стало більш внормалізоване. Велика група наших поетів, яка появилася на початку ХХ століття, мала сформоване середовище, і до них приєдналися художники. В ХІХ столітті художники рідко вели богемне життя, тому що дуже залежали від церкви, оскільки основними їхніми зарібками було розмальовування церков. Священики дуже пильнували за їх поведінкою, щоб вони не пили, провадили поважне життя. Художників, які розмальовували церкви чи малювали ікони, найперше навчали служби Божої, то була серйозна церемонія. В ХХ столітті вони отримали більше можливостей заробити копійку: оформляли книжки, в газетах працювали, в журналах, з поширенням кав'ярень — оформляли їх приміщення. Оце богемне життя було досить плідним, багатим на події...” – розповідає Юрко Винничук.

За словами пана Юрка, порівнюючи із європейським та американським богемним життям, описів українського суттєво менше, хіба-що багато інформації є про Львів. Найбільше розповідей - у спогадах, зокрема Карманського, де описане середовище “Молодої музи”, яке, як і паризькі товариші по духу, любило міцну полинову настоянку — абсент, львівський відповідник якого, роблений у деяких кав'ярнях, мав назву “Чорна Індія”. Це описано у книжці вже згаданого Петра Карманського “Українська богема”. Також Юрко Винничук відзначив видання Василя Габора “Львівська дванадцятка” - книгу про однойменне поетичне угрупування, діяльність якого датується 1930-тими.

Щодо пригод у радянські часи, то весела історія трапилась із Андрієм Малишком. Після пиятики йому почали ввижатися чортики, про що він пожалівся товаришам та отримав заспокійливу пораду: не зважати на чортів, а лиш боятись, як побачить зебру. Автор тої поради, не гаючи часу, пофарбував світлу кобилу темними смугами і прив’язав її біля дачі Малишка. Перестрашений поет кілька днів не виходив з хати по пляшку, аж доки його не врятував дощ.

А про богемне життя Львова вже у 1970-80-ті роки, мова про які також велася під час зустрічі, то частково їх опис є у книзі Юрка Винничука “Груші в тісті”, виданій літературною агенцією “Піраміда” у 2010 році.

 

Автор фото – Олександр Шамов.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 5

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Для гостя 27 жовтня 2011, 14:42

    А тобі невідомо. що він переклав дві книжки Грабала?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Йосип В 25 жовтня 2011, 23:38

    В радянські часи у шкільній програмі вивченю творчості Т.Шевченко було відведено 46 годин, в олігархічній Укаїні лише 17 годин.
    У тих хто сьогодні очорнює Тараса Григоровича відсутнє елементарне - сором.
    В.Соловйов писав, що людина від тварини відрізняється наявністю сорому, котрий зовсім не проявляється у соплемінників олігархів на Україні; найперше у тих серед них хто зачисляє себе до "богеми".

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 24 жовтня 2011, 23:31

    Народ! А хіба богеміст це не дослідник чеської літератури? Щось не пригадую щоб чемодан знався на чещині?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук