Українська мрія

Є країни, які живуть сучасним, пам’ятаючи про минуле і думаючи за майбутнє, а є країни, які досі ведуть війну з минулим, не помічаючи, що нове покоління ліпить свою історію, мову, культуру, мрію і, врешті-решт, країну з того, що має під руками…

Ми чули про це не раз, не тільки від політиків, власне так воно мало б і бути, що нові українці будуть кращими спеціалістами, більше знатимуть, будуть більш свідомими, більшими патріотами України. Виходячи з логіки ринкової економіки, навіть такої кривобокої, як наша, погані нікому не потрібні. Хотілось би в це повірити.     

Вони зростають. Вони - ще діти. Їм потрібні знання, ідеї, приклади для наслідування. Припустімо, гіпотетично, що вплив сім'ї позитивний, що батьки - люди, яких варто копіювати. Забудемо, про всякі там нефункціональні сім'ї алкоголіків, злочинців і (тепер нова особливість) заробітчан. Все файно. У сім'ї діти ростуть ситими, доглянутими і морально правильними. 

У них є герої з минулого.

Знову ж, гіпотетично, з минулим у нас все гаразд. Воно у нас героїчне, славне, у нас маса прикладів - перемог, переможців, мучеників, героїв, міфів, легенд. Повний набір, як і у всіх народів. 

Але як бути з теперішнім? Тобто людей, які живуть зараз, буквально поруч, яких вони бачать на телеекранах, у новинах, на вулиці, в класі, в аудиторії, у дворі. Де вона, ця велика українська мрія, за прикладом тієї ж американської, де кожен бідняк може стати мільйонером. Або актуальний варіант: внук африканського пастуха, може стати президентом США?    

Кого вони мають брати за приклад, з кого ліпити своє життя, наповнювати реальністю свою легенду, свою мрію, у теперішньому і відповідно майбутньому.

Хіба що за винятком спорту. А може й не за винятком, адже українські високі досягнення у спорті, наші чемпіони - це одинокі випадки, це не система, не масовість, а виключення з правил, це не завдяки, а попри.

Найуспішніші і найбагатші люди України - це політики й олігархи. Це «зірки» всього, тільки чомусь не науки, не літератури, не мистецтва, це далеко не інтелектуали і не трудоголіки.

Спитайте в юних українців імена сучасних українських академіків, видатних вчених. Тільки не тих, що сидять у Верховній Раді і, безперестанно, щось коментують.

Всі знають, що найбагатша людина Америки і світу - Біл Гейтс. Усі юні українці, навіть ті, хто далі за «Контакти» в Інтернеті не заглядає, знають, що таке Microsoft.

Українські діти не бачать прямого зв'язку між важкою працею - чи то фізичною, чи інтелектуальною - і винагородою. У нас виграє той, хто хитріший, хто обійшов закон і перехитрив правила, а не той, хто їх дотримувався. У нас найвірніший спосіб бути успішним - це бути при владі. Останні п'ять років хаосу це остаточно довели.

Для чого їм вчитися? В Японії найпрестижніший університет - Токійський. Туди найважче вступити, там найважче вчитись, але його диплом гарантує вам небідну молодість і забезпечену старість. Теж саме гарантують вам і найкращі американські університети, всі ці Гарварди, Єлі, Прінстони, Берклі, чи британські Кембриджі-Оксфорди.

Який диплом якого українського університету відкриває перед вами всі двері? Ваш диплом, ваші знання - це один із чинників, але не обов'язково головний. Є чинник «своєї людини». Є фактор «часовий»: поки ви вчились, в Україні закрився останній завод за вищим профілем, тож ваші знання тут нікому не потрібні, бо немає такої галузі промисловості.

Більшість наших випускників і навіть теперішніх учнів школи і так мріють вчитись і працювати за кордоном. Враховуючи, що вони там, за кордоном, також потребують наших найкращих із найкращих, і наші найкращі поїдуть туди легально, то ми залишимося з тими, на тлі яких навіть наші політики виглядатимуть розумними людьми.     

Культура, мистецтво володіють величезним впливом. Вони мали б показати і «пояснити» сучасну українську мрію. Але наймасовішого мистецтва - кіно - свого у нас немає, тому молодь дивиться російських «кадетів». Інших кін не показують. Але з Інтернету можна витягнути будь-що, або сателітарну антену поставити, проте більшість не знає іноземних мов, навіть англійської.

Росіяни провели соціологічне дослідження (наші чомусь такого не афішують або не проводять) і виявили, що героями юних росіян, тими на кого вони хочуть бути подібними, є герої серіалу «Бригада» і саги про братів, «Брат І» і «Брат ІІ». На перше місце в системі цінностей юні росіяни ставлять гроші, матеріальний достаток, а всякі там «чувства», «Родіну», ідею залишають на енному місці.

Вони не оригінальні. Більшість світу хоче купувати і споживати. Навіть сучасні китайці вважають, що головне - працюй і багатій. Знову ж, як багатіти - як гангстери в «Бригаді», чи як китайці? Хто має подати приклад? Сучасна українська література? Хто б то її читав.

ООН побоюється, що більшість мов світу в наш час глобалізації, якщо не повністю зникне, то буде нагадувати «курячу англійську». Але є країни, які дають собі з цим раду. Є країни, які живуть сучасним, пам'ятаючи про минуле і думаючи за майбутнє, а є країни, які досі ведуть війну з минулим, не помічаючи, що нове покоління ліпить свою історію, мову, культуру, мрію і, врешті-решт, країну з того, що має під руками, тобто з чужого, переробленого звульгаризованого знання, досвіду і прикладу, бо свого сучасного немає. А природа не терпить порожнечі.