В Україні 300 тисяч дітей перебувають у складних життєвих обставинах

1 червня — Міжнародний день захисту дітей. Саме зараз у світі говорять про рівні права дітвори, незалежно від кольору шкіри, фізичного й майнового стану батьків. ZAXID.NET підготував кілька історій про українських дітей, які потребують захисту, а дехто з них навіть намагається захищати інших.

Та таких історій насправді набагато більше: дітей в Україні — 7,5 мільйонів. Чотири дитини зі ста опинилися у складних життєвих обставинах. За минулий рік неповнолітні скоїли понад 4 тисячі злочинів і шість тисяч стали жертвами злочинів.

Прикладом того, що діти нашої країни потребують захисту, є справа п'ятирічного Кирилка Тлявова. Рік тому його важко поранили пострілом у голову, хлопчик помер у лікарні. Підозрювані — поліцейські з Київщини, які того дня розважалися, стріляючи в банки на подвір'ї. Один постріл влучив не туди. Справу досі розслідують.

11-річний Єгор — син учасника АТО. Він і його батько — переселенці зі Сходу, які вже кілька років живуть у Львові. Коли тато поїхав на війну, хлопчик сумував за ним. А після повернення батька вирішив: піде в спецназ і захищатиме Україну.

«Хочу, щоб війна закінчилась, аби повернути все, що Росія захопила», — каже Єгор.

Його батько, Дмитро Кулінічев, додає: «Син казав, що хоче йти в ліцей Героїв Крут. Таку мрію підтримую».

Шістнадцятирічна Олеся ще змалечку побувала у кількох прийомних родинах. З Оксаною, яка зараз їй за маму, познайомилася випадково.

«У нас були табори від держави, то декілька разів я просто бачила тьотю Оксану. Як волонтерку... Але вже потім з часом у нас склалася така ситуація, то нам шукали маму», — розповідає школярка Олеся.

Маму шукали, бо три роки тому опікунка дітей померла. Зараз Олеся каже, що у цій сім'ї почувається комфортно. А ще — дуже любить малювати й у майбутньому стане архітекторкою. Мама Оксана це підтримує. За останні шість років вона виховала десяток чужих, які стали для неї рідними. А до того волонтерила в дитбудинках.

«Коли ти просто приїжджаєш до дітей у дитячі будинки і потім їдеш, а вони залишаються там, довго в мене були такі роздуми, що я можу зробити більше», — згадує Оксана Холявка.

І доля подала Оксані знак. Оголошення про можливість усиновлення почула у трамваї. І після того стала мамою-вихователькою.

А ось у Балаклії, що на Харківщині, одинадцятирічна Аліса шиє захисні маски. За час карантину дівчинка виготовила їх близько трьох тисяч. Усе роздає безкоштовно.

«Я шила лікарям, а ось зараз шитиму для дитсадочків. Два садочки замовили для вихователів», — ділиться Аліса Пономаренко.

Тканину надсилають волонтери, а от заготовки для масок Алісі допомагає робити вся родина. Загалом же волонтерити дівчинка почала рік тому.

«Ми збирали гроші хлопчику на лікування з нашої школи, ярмарок був. Я тоді на льодяниках зібрала 84 гривні. Ми з мамою їх всю ніч сиділи і «штампували». Я потім приходжу до мами й кажу — ну, мало», — розповідає Аліса.

Тоді школярка попросила купити їй замість омріяної мобілки швейну машинку. І, здивувавши всю сім'ю, почала шити іграшки. Вони розлетілися світом. Окрім волонтерської роботи, дівчинка також хоче стати професійним дизайнером.