Велика вода. З побаченого

Село Зарічне від повеней потерпає постійно. Його обвивають річки Свіча й Сукіль, що біжать з Франківських Карпат, притоки Дністра. Мешканці Зарічного ще не встигли забути про травневе затоплення, як їх знову залило в липні.

На воду тут не голосять, уже не плачуть про понищене майно, хати, городи. Лише сумно говорять, що в них так буває дуже часто. Під час повені 23-27 липня люди знали, як рятуватися, покірно допомагали «еменесникам» евакуйовувати дітей і старців.

У середу, 30 липня, вода з півметрового рівня зійшла до рівня п'ят, далі їй діватися нікуди. Так вона стоятиме ще з тиждень. Тому «еменесники» припинили відкачування води. Це було б переливання з повного у повне. Єдине, що роблять, відкачують воду з криниць, щоб люди мали чисту питну воду.

Біля хат, що знаходяться нижче, на подвір'ях плавають ужиткові речі. В одному дворі плавав телевізор - цінний експонат для фотографа-авангардиста. Поки розглядала це чудернацьке свідчення лиха, з будинку в сусідньому дворі вийшла жінка.

Пані Ганна Штинда виявилася працівником місцевого гідрологічного посту на р. Свіча. В неї й у саду стоїть прилад для заміру рівня води. Пані Ганна показала, що найвище вода піднімалася цього разу на 0,7 м, їй переливалося через вікна в будинок. Вода будинок не полишила досі. Пивниця, облаштована у цокольному поверсі, заповнена водою повністю. У садку плавають яблука. На городі починає гнити картопля. Жінка ніяково посміхається, не плаче. Найбільше їй шкода літньої кухні, в якій торік зробила ремонт. Будівля відсиріла повністю.

Панні Ганна каже, що, знаючи про примхи їх ріки, чотири роки тому застрахувала своє майно. Та страхівку обрала відповідно до своїх можливостей - платить щомісяця 60-70 гривень. То ж після травневого затоплення отримала 250 грн відшкодування. Ще 800 грн надала сільрада. Що може зарадити ця тисяча за таких збитків?

Голова сільради Василь Чорнописький розповідає, що життя зарічан могло б бути менш екстремальним. Перед селом є величезний луг, і якщо б влаштувати заплаву, відремонтувати дамби на примхливих річках, то заливало б лише луг, а село залишалося б неушкодженим.

Ще у Зарічному я чула від людей бідкання, що, мабуть, після цієї негоди їм доведеться продавати корів, щоб прогодуватися взимку. Я подумала, може, до цього не дійде, та коли приїхала в село Млиниська в Жидачівському районі, зрозуміла, що загроза продати останнє - для людей є більш, ніж реальною.

Село розташоване на доволі значній відстані від Дністра. Та це не допомогло, хати, городи і поля залило вщент. Вода стоїть там досі. Воду з криниць викачують лише біля віддалених від ріки хат, на горбі. У решті - вона чорна, а на подвір'ях валяються величезні мертві хробаки. В селі третій день стоїть сильний сморід, гниють хліви, стодоли, городи. Будинки мокрі.

Жаліслива селянка пані Марія показала мені хату, яка в їх селі потерпіла найбільше. Хата знаходиться дещо нижче інших, то ж вода дійшла до середини вікон. «Господині нема, вона поїхала до внуків у сусіднє село. Дуже жаль її. Вона навесні цю хату купила в кредит. Хата - п'ятдесят тисяч, ще за землю, за сам кредит, разом - 100. За що тепер має платити?», - говорила мені пані Марія.

За словами голови місцевої сільради Галини Юхман, ще гірша ситуація у сусідньому Голишеві. Там таких хат багато. У перші дні вони були відрізані водою повністю.

Голова не встигає допомогти всім. Ночами складала списки потерпілих, контактувала з МНС, працівниками СЕС, з районною владою, обласною. За цим не встигла організувати привіз води до Млиниська. Люди ходили до криниць на пагорбі, де вода не така мутна. Водопостачання вдалося налагодити лише у середу. А тим часом село уже почало гнити. Ситуація справді небезпечна. Щоправда, корів відвели до колгоспу, вони пасуться на ближніх лугах, і є ризик їх масового отруєння.

Як знаємо, лихо саме не ходить. Ще у вівторок в село занадилися ділки, які підбивають пенсіонерів продавати худобу, звичайно, за мізер. Млиничани кажуть: якщо влада не допоможе, їм таки доведеться продавати худобу, їсти ж нічого.

Сумно. Дуже сумно у львівських селах, та ще гірше на Прикарпатті, Буковині. Туди прийшли великі злидні. Кількома тисячами гривень цих людей не врятуєш. Вони бідуватимуть. Єдине, що без розлогих парламентських дискусій може зробити для них влада - зберегти здоров'я, не допустити страшних легеневих і шлункових хвороб.

А якщо цей стихійний паводок дійсно найбільший за останні двісті років, як каже Юлія Тимошенко, то це має послужити поштовхом для пробудження влади. Коли, як не після такого уроку, слід схаменутися й засукати рукави, і не для того, щоб знайти у провальному Держбюджеті кошти на компенсації, а щоб організувати партійні будівельні загони - нунсівські, бютівські, регіональні, литвинівські, кунівські, рухівські, комуністичні.

Лише так можуть вони розплатитися з народом за свою обраність.