Ви не уявляєте, скільки тут любові

Серед цих вибухів, осколків і відірваних рук та ніг

БлогиНастя Станко , 24 серпня 2014 123
Настя Станко
журналіст на Громадському ТБ

Скільки тут людяності. Де з-під мінометних обстрілів забирають пораненого, котрий їх же і звинувачуває у пораненні, де хочеться обняти кожного, хто кричить: це ви, це ви прийшли сюди на нашу землю, це ви хочете нас знищити. Хочеться віддати їм все. І 20 гривень на олію і реанімобіль знайти обов'язково на лікарню. Люди у своїй біді відшукують любов, сенс і самопожертву.

Ви знаєте, тут набагато більше любові до тих, хто тебе ненавидить, більше, чим у нас тут у всіх цих соцмережах. Солдати, яких я завтра може і більше не побачу стають галантними, відшукують серед бліндажів під землею для тебе нові простині, біжать кудись за виноградом, танцюють з тобою на солдатському подвір'ї. Ніяк не можна відмовити в танцях. І я не відмовляю. "Танцюй зі мною сестро, танцюй, нехай цей танець і останній". Не можна відмовити в телефонних дзвінках до їхніх дружин, треба дзвонити і говорити, що все добре, і ні-ні, не зовсім на передовій, радше в тилу, бо скзазали говорити саме так. Не можна відмовити і в тому, щоб уже - вже бігом дізнатися, як зіграла Луганська Зоря. Бо нема нічого важливішого за це. Бо він з Луганська, Луганськ зовсім поруч, Луганськ - це все, що в нього залишилось, ну і ще Луганська Зоря звісно.

Все, що можна тут ще робити - це вислуховувати їхні історії страшенно неймовірні, але такі, що не дивуєшся. Чому у всій цій ситуації можна ще дивуватись. Ще треба вдивлятися в їхні обличчя. Серед живих впізнавати загиблих, нахилятися до їхнього вуха і вже майже промовити: ну насправді ж то ми двоє знаємо, що ти не Ігор, а Сєрапатіст, і не з 13, а з Айдару, правда? Ти ж вижив, от я бачу, тебе ж тоді не відвезли насправді на Волинь? Але вчасно, вчасно треба зупинятись і нічого не казати про це, лише, шо ти дуже схожий. І в таборі з солдатами під найкращим на світі зоряним небом - вилізаючи з- під землі з бліндажа відчувати, яка прекрасна, та ні, найкраща ця ніч, бо можливо єдина. І думати звісно про те, скільки тут любові. І від цього посерд вибухів хочеться залишитися з ними якнайдовше. Або просто до кінця.

P.S. "Я народився в найкращому місті". В Старобільську Луганської області. Він народився 40 років тому, з ним теж пов'язана вся моя любов і вся моя ненависть, що в принципі одне і те ж. Стлдатське взуття. Жадан ( там є аудіо, послухайте) http://m.vk.com/wall72515756_2835

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук