Виборча нескінченність

З офіційним стартом президентських перегонів 19 жовтня Україна увійшла у черговий електоральний цикл, апогеєм якого стане обрання четвертого президента країни.

Однак інавгурація новообраного глави держави не означатиме вгамування політичних пристрастей та переходу українського суспільства до вже незвичного для нього „мирного”, тобто поствиборчого стану. Йдеться про те, що виборчі баталії перемістяться зі загальнодержавного на регіональний рівень, де 30 травня 2010 року, відповідно до Постанови Верховної Ради від 20 жовтня, мають відбутися не менш напружені за ступенем електоральної конкуренції вибори депутатів місцевих рад, а також міських, селищних та сільських голів.

Постанова Лавриновича-Портнова

Стрижневим положенням постанови парламенту „Про призначення чергових виборів місцевих рад та сільських, селищних та міських голів у 2010 році”, з позиції його політичних наслідків, є те, що, всупереч очікуванням, каденція депутатів місцевих рад, обраних у березні 2006 року, має складати не 5, а 4 роки. У цьому контексті треба нагадати, що, згідно з відомими змінами до Конституції від 8 грудня 2004 року, чотирирічний термін повноважень депутатів місцевих рад був збільшений до 5 років. До недавнього часу ніхто не надавав особливого значення тому, що це нововведення набувало чинності паралельно з набуттям повноважень Верховної Ради 5 скликання. Хіба що депутати місцевих рад, обрані у березні 2006 року, спостерігаючи за першим засіданням нового складу парламенту, могли радо вітати один одного зі збільшенням своєї каденції на один рік. Тож з 2006 року в політичному та експертному середовищі існувало стійке переконання, що наступні вибори депутатів місцевих рад відбудуться у березні 2011 року.

 

всупереч очікуванням, каденція депутатів місцевих рад, обраних у березні 2006 року, має складати не 5, а 4 роки

 

Однак саме пункт щодо набуття чинності відповідної зміни до Конституції став основою аргументації «регіонала» Олександра Лавриновича та «бютівця» Андрія Портнова, які є авторами згаданої постанови парламенту, щодо потреби провести місцеві вибори не у 2011, а в 2010 році. Так, за їхніми словами, перше засідання Верховної Ради 5 скликання, обраної 26 березня 2006 року, відкрилося 25 травня 2006 року, коли, власне, і набуло чинності положення про п’ятирічнний термін повноважень депутатів місцевих рад. Відтак, оскільки закон не може мати зворотньої дії, відповідне положення не має поширюватися на тих депутатів, які були обрані у березні 2006, а отже, вони мають працювати, відповідно до старої редакції Конституції – 4 роки.

Окрім того, треба згадати про ще два важливі положення постанови Лавриновича-Портнова: по-перше, фактичне збільшення каденції сільських, селищних та міських голів на два місяці – відповідно до постанови, вибори відбудуться не у березні, а 30 травня 2010 року. По-друге, дія постанови не поширюється на депутатів місцевих рад та сільських, селищних та міських голів, які були були обрані на позачергових виборах після 26 березня 2006 року. Це, зокрема, означає, що мер міста Києва Л.Черновецький та депутати Київської міської ради, обрані на позачергових виборах травня 2008 року, перебуватимуть на своїх посадах, відповідно, до 2012 та 2013 року.

Оцінюючи згадану постанову, можна стверджувати, що загалом вона несе низку позитивних моментів, як для окремих політиків та політичних сил (мабуть, за виключенням чинних депутатів місцевих рад), так і для суспільства загалом: по-перше, потенційним учасникам регіональних виборів не треба буде окремо мобілізувати політичні, економічні та інші ресурси для участі у міцевих перегонах. Тобто виборчу кампанію у регіонах можна провести на основі того, що буде підготовлено для боротьби за президентське крісло. По-друге, новообраним міським, селищним та сільським головам не доведеться працювати зі старим складом відповідних рад, що могло би призвести до виникнення політичної напруги між ними та, як результат, завадити ефективному розв’язанню проблем місцевих громад. По-третє, це дає змогу заощадити бюджетні кошти та пережити 2011 рік без виборів. Очевидно консенсус, який існує між  політичними силами щодо проведення майбутніх місцевих виборів (відповідну постанову підтримали 390 народних депутатів), грунтується саме на усвідомленні зазначених переваг.

Обіцянка від Юлії Тимошенко

Не можна не згадати про те, що питання термінів повноважень місцевої влади вже стало предметом передвиборчих обіцянок одного із кандидатів у президенти. Так, беручи участь в установчому з’їзді Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, який відбувся 5 вересня у Києві, Юлія Тимошенко пообіцяла присутнім головам відповідних рад збільшити термін їхніх повноважень від 4 до 5 років та провести місцеві вибори 2011 року. За її словами, відповідний проект змін до Конституції подано до парламенту.

 

питання термінів повноважень місцевої влади вже стало предметом передвиборчих обіцянок одного із кандидатів у президенти

 

Очевидно, говорячи про це, Юлія Володимирівна відверто лукавила, адже саме напередодні з’їзду, 4 вересня, у Верховній Раді був зареєстрований згаданий вище проект постанови, який містить діаметрально протилежні положення. Серед його співавторів, як уже йшлося, – заступник голови фракції БЮТ Андрій  Портнов. До речі, головний львівський «бютівець» Іван Денькович в інтерв’ю позитивно оцінив зазначену постанову, наголосивши, що збільшення повноважень голів місцевих рад могло б призвести до плутанини.

Тож, очевидно, обіцянку Юлії Тимошенко треба розцінювати як своєрідний посил до сільських, селищних та міських голів підтримати її на президентських виборах, подякою за що стане збільшення терміну їхніх повноважень.

Вибори у Львові

Як би там не було, а старт місцевим виборчим перегонам дано. І вже сьогодні ми можемо спрогнозувати їхній перебіг у Львові та області. Отже, на тлі безкінечних конфліктів між колишніми учасниками майданівської коаліції демократичних сил, а також загального постмайданівського розчарування у суспільстві, непогані шанси збільшити своє представництво у місцевих радах Львівщини має ВО „Свобода”. Причому це залежатиме від того, наскільки ефективно „свободівці” зможуть використати достатньо сприятливу для них поточну політичну ситуації у культивуванні свого бренду „третьої та справжньої української політичної сили” під час президентських перегонів.

Від перебігу та результатів президентської кампанії значною мірою залежатиме також формат та успішність участі у місцевих виборах основних конкурентів „свободівців” – БЮТу, „Фронту Змін” (або Блоку Яценюка) та Партії регіонів. Наразі найімовірнішою серед згаданих політичних сил виглядає перемога на місцевих виборах «бютівців», до яких, і це вже є майже доконаним фактом, приєднаються представники ПРП. Не виключено, що певний рівень представництва Партії регіонів у міський раді зможе забезпечити Петро Писарчук, який створюватиме на її основі блок для участі у виборах до міськради та міського голови Львова.

 

Передусім йдеться про двох основних претендентів на крісло мера Львова – Андрія Садового та Петра Писарчука

 

Очевидно, що на високі результати не варто розраховувати тим політичним силам, які на минулих місцевих виборах об’єднались у блок „Наша Україна”, а сьогодні наголошують на потребі своєї автономної участі у наступному виборчому процесі. Передусім ідеться про партію „Наша Україна”, та НРУ. Якщо „нашоукраїнці” найімовірніше зможуть забезпечити своє представництво у радах, зокрема у Львові, то самостійне проходження 3% бар’єру „рухівцями” наразі залишається під питанням, особливо на тлі конфлікту між львіським осередком партії та її головою Борисом  Тарасюком щодо підтримки Юлії Тимошенко. За умови проведення ефективної виборчої кампанії на президентських та місцевих виборах зберегти своє представництво у Львівській міській та обласній раді найімовірніше зможуть представники УНП. Позмагатися за депутатські мандати, принаймні на рівні області вдасться також представникам Блоку Володимира Литвина. Щодо інших політичних сил (зокрема КУН, ХДС, УРП „Собор”, „Пора”, „Єдиний центр”, СПУ, Блок лівих та лівоцентристьких сил і, гіпотетично, Блок Анатолія Гриценка), то їхнє самостійне проходження до міської та обласної ради виглядає малоймовірним.

Відтак шансом для них може стати підтримка одного із кандидатів на посаду міського голови та входження до складу їхніх іменних блоків на виборах до міської ради. Передусім йдеться про двох основних претендентів на крісло мера Львова – Андрія Садового та Петра Писарчука. Однак тут треба мати на увазі, що у цих наразі найпотужніших кандидатів із закінечнням президентської кампанії та переключенням уваги політичних сил на регіональні вибори цілком несподівано можуть з’явитись не менш потужні конкуренти, які зможуть нагадати нам про 2002 рік та непрогнозовану перемогу Любомира Буняка.