Від об’єкта до суб’єкта
IQ

Від об’єкта до суб’єкта

Чи змінить Україна ставлення до себе?

Станіслав Безушко, 22 серпня 711 2
фото сайту уряду ФРН

Ще на старті Незалежності Україна погодилась на роль об’єкта в міжнародній політиці. Будапештський меморандум гарантував нам захист з боку США і Росії. Здавалося б, ідеальна ситуація, коли великі і впливові країни гарантують твою безпеку, отже, не потрібно переживати за своє майбутнє. Але український політикум не врахував тільки одного маленького факту, що буде, коли гарант сам на тебе нападе. Напад Росії виявив, що на міжнародній арені Україна не може нічого запропонувати і зробити, окрім як прохати про допомогу. На цьому тлі дивно виглядає, коли окремі політики досі вимагають дотримання Будапештського меморандуму.

Залежно від того, хто обіймав посаду президента, українці покладались на допомогу тієї чи іншої країни на міжнародній арені. То Росія наш стратегічний партнер, то США все має вирішити, то Польща стати адвокатом. Проте всі ці країни вирішували передусім свої питання і проблеми і робитимуть так завжди. Пошук нових «покровителів» протягом останніх п’яти років також нічого не дав. Скільки б стурбованості не висловлювала Німеччина, але Північний потік-2, напевно, працюватиме, бо це вигідно для її економіки.

Сповідування протягом двадцяти п’яти років гасла «нас мають захистити» привело до відсутності самостійної і продуманої політики на міжнародній арені. Тому Міністерство закордонних справ в останні п’ять років постійно просило про допомогу, жалілось та ситуативно реагувало.

І для президента Зеленського немає іншого вибору, ніж міняти ситуацію. Відсутність системності і можливості запропонувати альтернативу вже призвела до того, що, скориставшись міжвладдям, Франція і США почали повертати Росію на міжнародну арену. Повернення у G8 може стати жирною крапкою, коли від нас знову нічого не залежатиме. Тому нова влада має тільки рік, щоб змінити ситуацію. І нова влада – це не тільки «Слуга народу» і Зеленський, а й інші партії. Кваліфікованих дипломатів у нас мало. У новому парламенті назбирається заледве два десятки депутатів, які знаються на міжнародній політиці. І вони не повинні конкурувати чи розказувати «а ми б зробили краще».

Багато політиків та експертів скажуть, що важко в час війни починати будувати нову міжнародну політику, потрібно шукати надійних союзників, які допомагатимуть. І для того, щоб починати зміни, потрібен сприятливий час. Але він уже був – вчора. Якщо потрібно щось розпочати, то найкращий час для цього вже був.

Багато хто хвалить зовнішню політику колишнього президента Петра Порошенка. Він справді багато зробив. Але в цьому і проблема. Це зробила окрема людина. Його звичка замикати все на собі, намагатись конкурувати з головою МЗС призвела до того, що в нас немає ефективного Міністерства закордонних справ. Міністр Павло Клімкін навіть публічно опонував позиції президента, особливо за останні пів року. Комітет Верховної Ради і різні комісії замість того, щоб налагоджувати зв’язки і будувати системну роботу, в основному зосередились на «туризмі» за державні кошти. Тому в нас відсутній системний зв'язок і взаємодія між МЗС, тепер Офісом президента і комітетом ВРУ. А всі вони є важливими і впливають на закордонну політику.

Голосування за відновлення повноважень Росії в ПАРЄ дуже добре показало наслідки зовнішньої політики останніх п’яти років. Акцент на цих роках не тому, що вони найпроблемніші, а тому, що це була можливість змінити свою роль, якою не скористалися.

Повернення Росії в ПАРЄ показало не тільки слабину нашої зовнішньої політики, але й дало новий стартовий майданчик. Стало зрозуміло, з ким можна працювати над створенням нових союзів і формуванням порядку денного для Європи і світу. Паралельно можемо розуміти, хто працюватиме, і з Україною, і з Росією, відстоюючи свої інтереси й не більше, як, наприклад, Туреччина. Можливо, це голосно звучить «формуванням порядку денного для Європи і світу», але війна в Україні показала, наскільки швидко може мінятись міжнародна політика через, здавалося б, малозначну країну.

Варто відзначити, що і рішення ПАРЄ не залишило нас ні з чим. Паралельно було повідомлено про те, що Сили спеціальних операцій ЗС України успішно пройшли оцінку готовності та відповідності виконувати завдання у складі Сил швидкого реагування НАТО, оголошено про приєднання до двох операцій, домовились про розширення обсягів обміну розвідувальною інформацією. З одного боку, де ПАРЄ, а де НАТО. Але поява всіх цих повідомлень протягом кількох днів не виглядає збігом. Це чіткий сигнал для Росії, що Україну ніхто віддавати не збирається. Що курс на вступ до НАТО, який є таким дратівливим для Путіна, продовжуватиметься. І рішення про співпрацю з НАТО набагато важливіші, ніж повернення Росії в ПАРЄ. Потрібно збільшити зусилля для того, щоб отримати «План дій щодо членства в НАТО», а не розпорошуватись на абстракті речі. Як буде в перспективі – залежить тільки від нас.

Також це сигнал для України, що військова і безпекова співпраця є основною і потрібно її розвивати. Тому новій владі варто зробити акцент передовсім на цьому питанні, а не йти на повідку і «педалювати» питання вступу в ЄС, не маючи для цього нічого.

Ніхто не кинув Україну на поталу, як кажуть «експерти» з колишньої влади, та не збирається продавати її інтереси. Просто змінились пріоритети в політиці і підходи у вирішенні проблемних питань. Україні треба пришвидшувати темпи реформ і якісних змін, щоб вливатись у безпековий та економічний простір Європи. Відсутність будь-яких змін у нас чи їх надто повільна реалізація вже призвела до того, що Європа перестає жертвувати своїми інтересами, головне, щоб не охолола повністю.

Тепер видно, хто точно наш союзник з подібним баченням ситуації, а хто думає насамперед про власні інтереси. Думання про свою країну – це нормально і правильно. І тут полягає головний виклик для українських дипломатів і політиків. Потрібно перестати просити допомоги в ЄС і надіятись тільки на добрих європейців, що вони нас врятують. Пора самим працювати.

На різних форумах і конференціях, що відбуваються в Європі, незалежно від рівня політика чи службовця, їх віку чи освіти, більшість тільки те й робить, що постійно «плачеться» на поганого східного сусіда і просить допомоги в ЄС, США, НАТО. А на запитання, що ви самі зробили для того, щоб виправити ситуацію, розказують, скільки доброго зробили для України європейські політики. Потрібно не тільки міняти риторику, потрібно починати працювати, щоб Європа розуміла, чому має нас підтримувати.

Три зустрічі Зеленського з Трампом, які плануються протягом наступних кількох місяців є для нас важливими з таких причин: США зацікавлені в Україні і продовжуватимуть з нами працювати. Це також сигнал Росії, що співпраця з Білим домом є для України пріоритетною. Це сигнал країнам Центрально-Східної Європи, що Україна з часом відіграватиме важливу роль в регіоні. Тому тут головне завдання для наших дипломатів – не звести все до чергових прохань про допомогу, зброю, гроші. А почати з цієї підтримки витискати максимум і починати задавати тон в регіоні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук