Від педофілів до педофобів. Українська політика таки стає передбачуваною

Ірина Фаріон: На превелике щастя, від полонізації українських імен українці звільнилися. Натомість від зросійщення - не звільнилися. І саме для того я йду в дитячі садочки – щоби попередите це повзуче зросійщення українських імен.

Десять днів – достатній термін для того, шоб вщухли пристрасті у звиклій до скандалів країні. Навряд чи це добре, але тепер ми, принаймні, можемо говорити спокійно.  

19 лютого депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода», кандидат філологічних наук Ірина Фаріон провела свій нашумілий «відкритий урок» у дитячому садочку, де пояснювала дітям, що ті, хто називається Машею або Мішею, мають «пакувати чемодани і їхати в Московію». І розділила присутніх дітей на тих, хто має «правильні» і «неправильні» імена.

Подія наробила галасу в ЗМІ і стала приводом для політичних спекуляцій. Зокрема, скандально відомий депутат Верховної Ради від Партії регіонів Вадим Колєсніченко звернувся з запитом до Генеральної прокуратури щодо дискримінації дітей за мовної та національною ознакою.

Своєю чергою, позицію соратниці повністю підтримав лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Епіграфом для їхньої відповіді Колєсніченку послужив діалог з фільму «Вбити дракона»: «Можливо, не тепер? Все-таки діти», – сказав Дракон, дивлячись на меч Ланселота. «Ні. Тепер», – відмовив Ланселот». (Цікаво, невже самим «свободівцям» не впав у око величезний простір для його інтерпретацій у цьому конкретному контексті?..)

Таким чином, подія знову виокремила два радикальні блоки – русофобський і русофільський, чи українофільський і українофобський – як кому подобається. Сама ж Ірина Фаріон назвала шум в інформаційній сфері «бурею в склянці води».

«Це ж смішно…»

Автор цієї статті зв’язалася з пані Фаріон зі спробою з’ясувати, чого конкретно вона сподівалася домогтися цією акцією. 

- Я здійснюю кільканадцять мовних проектів, і завжди на всі свої мовні проекти запрошую журналістів, - зазначила депутатка. - Це була типова прес-конференція, на якій ми розглядали низку проблем. Зокрема, мої депутатські запити у Міністерство освіти, мої депутатські запити у Міністерство юстиції, мій судовий позов на телефонний оператор «Фарлеп», мій відкритий лист Януковичу, а також презентацію наліпок у дитячому садочку, які стосувалися імен. Чому зі всієї моєї насиченої, вагомої і змістовної прес-конференції було вибрано саме цю банальну подію – на це запитання я відповісти не можу. А українським дітям я пояснювала, як правильно вживати українських імен. «Маша», «Даша», «Наташа» - це форма не наша.

-  А самі Ви не очікували на таку реакцію?

- Звичайно, що не розраховувала. Це ж смішно – реагувати у такий спосіб на банальну подію.

- Я особисто не вважаю, що це смішно – Ви образили маленьких дітей…

- Я не образила маленьких дітей. Ображають українських дітей, які в Україні не можуть реалізувати своє право дивитися мультфільми українською мовою, своє право читати українською мовою – кіоски обліплені журналами з дивовижними назвами, своє право слухати українську музику і своє право читати українські казки, і своє право спілкуватися українською мовою. Тобто своє право титульної нації втілювати себе на кожному кроці в україномовному середовищі. Саме це найбільшою мірою і травмує українських дітей.

- Пані Ірино, я спостерігаю за Вашими акціями у Львові, деякі з них мені навіть подобаються. Але Ви весь час боретеся з «московськими» словами, іменами тощо. Чому ніхто не бореться з полонізмами?

- А може, Ви назвете кілька полонізмів?

- «Файно», «кобіта» - це українські слова?

- Я вважаю, що українська мова абсолютно не є забруднена полонізмами. Я вважаю, що польська мова абсолютно українській мові не загрожує. А російська мова є головним засобом асиміляції українців ще сьогодні. Поляки вступилися з нашої землі ще 1939 року. Натомість на нашу з Вами землю у 39-му році прийшов московський чобіт. І саме цей московський чобіт порядкує тут далі. Тому говорити про полонізми можна лише в контексті наукового аналізу, але, у жодному випадку не в контексті засмічення мови. У нас не існує в мові польсько-українського суржику. Натомість російсько-український суржик розквітає буйніше від будь-якого бур’яну у травні-місяці.

- Ви розповідали, що Володимира правильно називати Володимирком, Ганну – Ганнусею. У філології ж є таке явище, коли слово вживається неправильно, але ця неправильна форма стає загальновживаною, і її вносять у словники, і вона стає літературною нормою. Це ж може стосуватися і імен. Мені зручніше називати Ганну Анею, а не Ганнусею.

- А мені не зручно називати її Аннушка. Розумієте, ми не будемо говорити про незручність, ми будемо говорити про закони мови. І ми будемо говорити про питомо українські словники, а не ті, які постворювали «совєтские учьониє». Для мене не є авторитетними ті словники власних імен, які сьогодні в Україні побутують. Тому що їх створили в 60-70-ті роки. Натомість для мене є авторитетом історична антропонімна лексика. Я є автором першої монографії про походження українських прізвищ в Галичині. Я дослідила п’ять тисяч українських прізвищ – і в жодному з тих прізвищ в основі немає зросійщеного українського імені. Натомість є сполонізовані – і це також є катастрофою для українців. На превелике щастя, від полонізації українських імен українці звільнилися. Натомість від зросійщення українських імен не звільнилися. І саме для того я йду в дитячі садочки – щоби попередите це повзуче зросійщення українських імен. І щоби ніколи російські форми українських імен не стали мовною нормою.

- Ваші ім’я та прізвище – українські?

- Моє ім’я Ірина грецького походження. Але воно має фантастичну українську адаптацію, позаяк у грецькій мові воно звучить як Еірене. А прізвище моє – Фаріон – зафіксоване як апелятив (апелятив – це загальновживана назва) у четвертому томі словника Бориса Грінченка. Активно цей апелятив вживали на Гуцульщині. Мої предки стали носіями цього прізвища на межі вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століття. А побутує в українській мові воно як прізвище з вісімнадцятого століття.

- Як Вас називають у побуті?

- У побуті мене називають Іриночкою, Ірусею, і в жодному випадку не Ірою. Тому що форма Іра абсолютно не-пра-ви-ль-на. Для того, щоб у цьому переконатися, досить взяти надзвичайно авторитетне видання – словник-довідник з культури мовлення, автори якого, до речі, мої вчителі – Зеновій Терлак і Олександра Сербенська. Вони поряд із іменем Ірина в українізованому варіанті пишуть у дужках – не Іра. Ніколи в житті Ірини в Україні не були Ірами.

- Ваші дії та заяви спровокували істерику у російських і проросійських ЗМІ.  Ви не знаходите, що такі дії більше шкодять українській справі?

- Я не знаходжу, що такі дії шкодять. Я знаходжу, що такі дії лише оприявнюють, хто є хто, і хто як на що реагує.

Хто є хто?

Просвітницька акція Ірини Фаріон була заздалегідь анонсована для львівських журналістів. Через них інформація потрапила у загальнонаціональні ЗМІ. Через ланцюг газета «Сегодня» - РИА «Новости»-Украина – перейшла у російську інформаційну сферу, знайшовши там для себе сприятливі умови для зростання і розмноження.

Газета «Известия»: «Львівські діти постраждали за російські імена». «Депутат Львівської облради від праворадикальної партії «Свобода» Ірина Фаріон накинулася з обвинуваченнями на п’ятирічних дітей – за те, що вони вимовляють свої імена по-російськи».

«Сегодня.ру» – інформація в рубриці «Происшествия»: «Росіян цькують у дитячих садках Львова».

НТВ – «Малюки постраждали за російські імена»: «Знаменита тепер Ірина Фаріон – активіст націоналістичного руху «Свобода». Лідер партії Олег Тягнибок брав участь у минулих президентських виборах, але набрав менше півтора відсотки голосів. Очевидно, після цього вони вирішили працювати з виборцями, починаючи з трирічного віку». 

ТВ «Центр». «Філологи-бандерівці надіслали Віктору Януковичу листа протесту. Вони вимагають не розглядати в Раді законопроект, який дозволить обласним радам встановлювати мову викладання в школах. Членів Партії регіонів, які запропонували ідею, у листі називають «виродками». А конституційний суд – замовним закладом регіоналів – за те, що дозволив вчителям говорити російською хоча б на перервах. Націоналісти почали збір підписів на захист мови і погрожують вивести людей на вулиці Києва. Але це ще півбіди – адже вони і дітей можуть затягнути у своє політичне задзеркалля».

З блогу на сайті радіостанції «Эхо Москвы» (більше шести тисяч відвідувань, майже шістсот коментарів):

«Та ні, я цілком спокійний, і хочу зрозуміти – що ж іще потрібно, щоб влада РФ нарешті усвідомила, що відбувається, і відреагувала. Повісити червоні зірочки на пальта москалям?»

«Я в курсі, що ця «Свобода» має 1,5 %, але мене це слабо втішає. У пивницях колись збиралося і того менше, їх теж мали за придурків, потім «придурки» зайшли у парламент, а потім ті, хто з неправильними іменами, пішли в печі…»

«Це жахливе знущання над дітьми і здоровим глуздом має бути покаране, і це вже не внутрішня справа України».

«Ми держава, чи нафтобаза, пане Президенте? Чим зайняті ваші дипломати і сотні чиновників у Європі? Нас це не стосується? Тоді навіщо всі ці оргії танків і пісні/танці у День Перемоги над нацизмом? Він поруч».   

Нарешті, сайт «Сегодня.ру», цього разу – в розділі «Аналитика», оприлюднив статтю під назвою «Хто стоїть за львівською провокацією». Її автор висловив переконання, що реальними натхненниками «провокації» були одіозні московські персони Юрій Лужков і Константін Затулін.

У статті проводиться зв'язок між цими особами і депутатом Вадимом Колєсніченком, який, за їх, мовляв, сценарієм мав зіграти у цій казці добру фею – для російськомовних громадян. Злою відьмою для них, зрозуміло, належало стати Ірині Фаріон, акція якої була спланована якраз до дати інавгурації нового Президента – Віктора Яуковича.

Для західноукраїнського ж спостерігача ці двоє дійових осіб мінялися місцями: «маріонетка Москви» Колєсніченко проти української патріотки Фаріон, яка готова мужньо встояти перед всіма тортурами статті 161 Кримінального кодексу.

Сенс же цього дійства, на думку кореспондента «Сегодня.ру», полягав у недопущенні об’єднання України командою нового голови держави, в якій наразі перемагають проукраїнські, патріотичні настрої.  

«В Євангелії від Матфея є прекрасне повчання: «будь-яке царство, що розділилося саме в собі, запустіє; і будь-яке місто або дім, що розділився сам в собі, не встоїть». Тому і Україні, якщо вона дійсно бажає стати по-справжньому сильною державою, повинна, перш за все, припинити ділитися всередині себе», - підводить риску автор статті.

Коментар експерта

Голова секцiї дитячої та юнацької психотерапiї Української спілки психотерапевтів, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психологiї Львiвського нацiонального унiверситету iм. I. Франка – Галина Католик:

«Душа – це дуже тонкий інструмент і дуже індивідуальний. Йдеться про делікатні речі, яких торкатися треба так само делікатно.

Образа – це далеко не завжди травма. Поняття травми – специфічне, його розглядають в контексті багатьох факторів, тому я не можу сказати, що всі діти були травмовані. Кожна дитина реагує по-своєму.

Але відколи ця ситуація стала «модною», і суспільство почало її обсмоктувати з усіх сторін, вона може додатково негативним чином вплинути на дітей.

Ситуація некрасива – мови немає. Зі всіх точок зору некрасива – і з етичної, і з моральної, і з політичної. Але подія вже сталася. На кожній ситуації можна вчитися.

Треба визнати, що дуже часто ми вчимося і в сім’ях на своїх дітях. Не завжди ми добре і гідно вчиняємо і з ними. На жаль, так є, скільки існує людство.

Класика жанру. Чи криза?

Таким чином, Ірина Фаріон несвідомо струсила пилюку з іще однієї, колись гарячої, теми – про джерела існування ВО «Свобода». Був час – їх знаходили у капіталах найбагатшого українського бізнесмена Ріната Ахметова. Сам Олег Тягнибок в інтерв’ю авторові цих рядків кілька років тому згадував, як виграв суд щодо такого наклепу. Але згодом популярності набула версія про підтримку «Свободи» другом і партнером Ахметова Борисом Колєсніковим. Висували й інші, більш екзотичні припущення – але всі шляхи вели у Партію регіонів, і майже всі – у Донецьк. Щоправда, версії ці існували лише на рівні чуток та пліток – без жодного більш-менш вірогідного підтвердження. І, заради справедливості, треба констатувати, що великих статків «Свобода» ніколи не демонструвала.

Але, у будь-якому разі, якби «Свободи» не існувало, її варто було б придумати. Особливо тепер, коли головний подразник «біло-блакитної» половини населення України і всієї владної верхівки Росії – Віктор Ющенко – може відійти якщо і не у політичне небуття, то, принаймні, у тривалу політичну відпустку. Show must go on.

Що ж стосується безпосередньо нинішніх винуватців свята, то Ірина Фаріон має намір подавати до суду на газету «Високий замок», яка різко розкритикувала акцію в дитсадку.

Колишній головний редактор ВЗ, а нині – член парламентської фракції БЮТ Степан Курпіль у коментарі для ZAXID.NET зазначив, що, на його думку, «Ірина Фаріон вчинила дуже непедагогічно… Фрази на кшталт «З таким іменем треба пакувати валізи і їхати в Московію», не можна назвати ні етичними, ні політкоректними. Тому я не знаю, які тут претензії у Ірини Фаріон до засобів масової інформації – вона їх сама запросила на цю акцію, і тому всі засоби масової інформації висвітлили її».

«Такі акції шкодять українській справі, оскільки вони показують частину українців як нетерпимих, як політично короткозорих і обмежених людей. Що насправді не відповідає дійсності. Тому що будь-хто у Львові може спокійно розмовляти російською мовою в публічних місцях, на звернення російською люди відповідають російською, і насправді ніякої русофобії у Львові немає. А от на основі таких акцій такі українофоби, як Колєсніченко, інші з Партії регіонів, отримують політичні козирі. Не в такий спосіб треба виховувати любов до української мови, до української культури і до українських імен», - переконаний Курпіль.

«Львів’яни – це не означає «негідники» і «сволота», - заперечує, своєю чергою, Вадим Колєсніченко. – Але на будь-яку бочку меду знайдеться ложка дьогтю. Якщо суспільство не протистоятиме такого роду різким заявам, то поступово зсуватиметься центр ваги. Надалі суспільство буде толерантнішим до таких заяв. Коли у 30-х роках у Німеччині йшли погроми, всі згадали, з чого це починалося, але зупинити цю лавину було вже неможливо».   

«Кількість голосів за «Свободу» показує, що до мільйона людей таких ми можемо отримати на території України, - напосів депутат на свою улюблену тему, – І для цього багато зусиль не треба буде. Особливо в умовах бідності, злиднів, розпаду ідеологій, формування образу ворога з Росії».

Щодо образу ворога – дещо перебільшив. Доводиться зазначати, що, згідно з останніми дослідженнями, 93% українців прихильно ставляться до Росії, і тільки 3 % - погано. А от серед росіян ці показники становлять, відповідно, 52 % і 37 %.

Але мова тут навіть не про це. Класика реклами – це жінки, діти, тварини. Тобто, як суб’єкти презентації того чи іншого товару, вони роблять її ефективною. Мабуть, те ж саме можна застосувати і в антирекламі. Що може збурити суспільство більше, ніж публічне побиття жінки, образа дитини, чи знущання над твариною? Перевірено «Артеком». Чудова нагода для нардепа Вадима Колєсніченка перекваліфікуватися зі спеціаліста з педофілів до знавця педофобів. Чи педофагів. З тим, щоби потім лякати російськомовних дітей бандерівськими Бармалеями.

І так само чудова нагода для депутатки Ірини Фаріон з жінки, що, треба б визнати, грубо помилилася – можливо, все ж таки в найкращих своїх намірах, - перетворитися на жертву  політичних репресій нового, «промосковського», режиму. І заробити електоральних дивідендів для рідної партії, як їх колись заробив для ПР Борис Колєсніков, що після чотиримісячного перебування у СІЗО до того ж виріс з чиновника місцевого рівня до однієї з найпотужніших фігур у найбільшій політичній структурі України.

Гра, в якій ніхто не програє. Окрім Маші і Міши. Але чи варто зважати на цю дрібноту?