Вітер зміни
IQ

Вітер зміни

Причини політизації та солідаризації білоруського суспільства

Ольга Дриндова, 28 липня 0
фото Тетяни Зенкович

Уже кілька місяців у білоруському суспільстві відчувається віяння вітру змін. Воно проявляється насамперед у безпрецедентній соціальній самоорганізації та солідаризації, яка гуртує білорусів в умовах пандемії і переходить безпосередньо на актуальну президентську кампанію. Кадри натовпів, які годинами чекають у чергах, щоб підписатися «за будь-якого кандидата, аби не за Лукашенка», засвідчують, що несподівана та швидка політизація великих соціальних груп перевищує масштаби впливу білоруської опозиції.

Самоорганізація, солідарність та політизація – це три ключові слова, які визначали білоруську весну 2020 року. Тому варто уважніше придивитися до того, що стоїть за ними, аби зрозуміти, що сьогоднішня ситуація говорить про білоруське суспільство.

Громадянський карантин

Нестандартний спосіб «партизанської» боротьби з коронавірусом, запропонований громадськості білоруською владою, а також брак координації в управлінні кризовими ситуаціями та послідовності в комунікації уряду під час пандемії посприяли несподіваному явищу величезної самоорганізації суспільства. Це проявилося на багатьох рівнях. У відповідь на відсутність епідеміологічних вказівок державних установ представники бізнесу, а також окремі громадяни ініціювали так званий громадянський карантин. У його рамках фірми та працівники виконували роботу з дому, люди почали обмежувати соціальні контакти, вживали заходи, спрямовані на підвищення обізнаності населення щодо вірусу. Їх у цих зусиллях підтримали медичні працівники – вони публікували аматорські відеоролики, які поширювали в мережі Інтернет. Університети та місцева влада опинилися в ситуації, коли вперше їх змусили ухвалювати власні рішення щодо заходів боротьби з вірусом. У рамках, імовірно, найбільшої в історії Білорусі харитативної акції – Bycovid19 – лікарні отримали необхідне обладнання, придбане за кошти, надані приватними особами та компаніями. Загалом завдяки їхнім пожертвам вдалося зібрати 250 тис. дол. на медичні потреби. Найголовніше, однак, що кампанія об’єднала приватних осіб, представників громадянського суспільства, працівників Міністерства охорони здоров’я та Міністерства закордонних справ, а також представників білоруської діаспори. За підрахунками Андрія Стрижака (координатора акції. – ZAXID.NET), у Bycovid19 заангажувалося близько 1,5 тис. осіб.

Хвиля солідарності певним чином пов’язала пандемію зі серпневими президентськими виборами. Тому лікар, котрий втратив роботу після критики політики білоруської держави щодо пандемії на зустрічі з одним із незалежних кандидатів у президенти, міг отримати – завдяки фонду краудфандингу – еквівалент його річної зарплатні (близько 5,4 тис. дол.). На цій же хвилі вдалося зібрати понад сто тисяч підписів за кандидатуру Світлани Тіхановської, коли її чоловікові, відомому блогерові Сергію Тіхановському, відмовили в реєстрації. Багато людей підписувалось за цю кандидатуру, навіть не знаючи, де працює Тіхановська. Вони підписувалися в ім'я солідарності та відданості принципам і водночас на знак протесту проти Олександра Лукашенка.

Після того, як головний конкурент Лукашенка на президентських перегонах Віктор Бабарико був заарештований, білоруси в різних містах почали ставати в черги для збирання підписів, які перетворилися на «ланцюги солідарності». У менших містах самоорганізація в основному набувала форм акцій у соціальних медіа та ініціатив місцевих активістів, не обов'язково пов'язаних з організованими опозиційними силами.

Саша 3%

Важливою частиною солідарної діяльності та політичного опору білорусів став гумор. У відповідь на моббінгові та образливі заяви президента, такі як: «Як може жити особа вагою сто тридцять п’ять кілограмів?» або «Навіщо хтось, кому завтра виповниться вісімдесят, все ще гуляє вулицями?», білоруси організували кампанію під промовистою назвою «Останнє слово президента». В її рамках вони опублікували власні некрологи з інформацією про те, що вони померли від Covid-19.

«Саша 3%» – це найпопулярніший мем у білоруському Інтернеті. Він виник як реакція на заборону проведення опитувань громадської думки в Мережі. Опитування демонстрували підтримку чинного президента, яка коливалась від трьох до шести відсотків. Ці цифри, найімовірніше, не відображають реальності, оскільки, за офіційними даними, тільки в Мінську рівень довіри до Лукашенка становив у квітні 24%, але їхня демонстрація відчутно знижувала очікуваний Лукашенком рівень легітимізації його влади і водночас виявляла, що значна частина білоруського суспільства нині не поважає президента. Іншим прикладом десакралізації та дегуманізації Лукашенка є придуманий Сергієм Тіхановським слоган «Стоп тарган!». Порівняння Лукашенка з огидною комахою було взято з емоційної промови літньої пані, яка 31 березня висловила своє обурення нахабством білоруської влади. Відео цієї промови на ютубі переглянуло понад мільйон осіб.

Самоорганізація та солідарність у часи пандемії не є чимось несподіваним – навіть в автократичних пострадянських державах, коли бракує відповідної реакції держави та з’являється додатковий вільний час, зростає громадська активність. Однак у Білорусі це явище суттєво впливає на хід актуальної президентської кампанії, а тому й заслуговує на увагу.

Білоруське суспільство славиться патерналізмом та високими очікуваннями від держави, особливо в таких сферах, як економіка та суспільне життя. Утім останні результати опитувань громадської думки соціологами з IPM (2018) та MIA Research (2019) свідчать про порівняно низький рівень схвалення державного патерналізму серед понад 60% респондентів. Дослідження також засвідчує, що білоруси розраховують на себе у всіх вікових групах. Вимушена ситуацією віра у власні сили особливо помітна в таких сферах, як освіта, здоров'я та робота. Ба більше, за десять років (2008–2018) відсоток людей, орієнтованих на ринкові цінності, збільшився з 12,4% до 27,5%.

Ослаблення патерналізму держави в Білорусі пов'язане з низьким рівнем довіри до влади. Згідно з дослідженнями 2017–2018 років, лише близько 40% білорусів довіряли державній владі, зокрема 34% – уряду, 33% – місцевим органам влади. Водночас понад 64% не довіряли ані політикам, ані чиновникам. Такі тенденції, можливо, сприяли пізнішій самоорганізації людей, яка набула форми «громадянського карантину». Це відбувалося в той час, коли держава ізолювала себе від своїх громадян, тим самим ще більше втрачаючи довіру.

Маленькі перемоги

Дослідження Центру європейської трансформації показали подвоєння кількості людей, котрі в Білорусі ідентифікують себе як радянські люди. У 2007 році їх відсоток у суспільстві становив 12,7, а у 2016-му – уже 25,6. Цікаво, що радянський досвід, схоже, посилює готовність білорусів проявляти солідарність з іншими. Особи, котрі сильно ідентифікують себе як радянські люди, також виявляють готовність брати участь у заходах солідарності вдвічі частіше, ніж ті, хто про себе цього не каже. Однак самоорганізація не випливає з того, щоб бути радянською людиною. Акції солідарності в Білорусі ініціює і держава, й інші суспільні діячі та активісти.

Дослідження тих же соціологічних інституцій 2017 року підтверджують цю гіпотезу. Вони показують, що тільки 5% білорусів мають досвід неформальної діяльності чи громадських ініціатив, а найпоширенішими формами самоорганізації є гуманітарні акції та краудфандинг. Саме такий тип акцій розпочав хвилю солідарності в білоруському суспільстві цієї весни. Залучення до них дало багатьом людям не лише відчуття «маленьких перемог», але й – у тривалішій часовій перспективі – підвищило суспільну довіру, яка в Білорусі перебуває на досить низькому рівні. У 2018 році лише 52% респондентів сказали, що вони довіряють іншим людям чи громадським організаціям.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що «вихована» солідарність та довіра до інших (але не до установ), якої білоруси навчилися під час пандемії, поєднані з величезним невдоволенням реакцією держави на Covid-19, а також зі загальним послабленням економіки, істотно посприяли поточній хвилі політизації в білоруському суспільстві.

Переклад з польської

Текст опубліковано у межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Wiatr zmiany

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук