Як Зеленський і європейці «викручували руки» Трампові

За минулий тиждень ситуація з українсько-російським примиренням за американського посередництва вийшла на новий метарівень. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп почав послідовно артикулювати й демонструвати жорсткість щодо Росії загалом і російського диктатора Владіміра Путіна зокрема. Що навіть у людей, не позбавлених критичного мислення, почали закрадатися підозри: а може, американський лідер врешті-решт обрав правильну сторону й більше не хитатиметься як метроном у режимі prestissimo?

У цьому контексті доволі цікаво й потішно послухати «пояснення» російського міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова, чому, на його думку, Трамп так радикально змінив позицію з проросійської на антиросійську. Глава російської дипломатії висловив свої міркування в інтерв’ю для проросійського угорського YouTube-каналу Ultrahangnak. На його переконання, Трамп змінився під «неймовірним тиском» з боку президента України Володимира Зеленського і «європейських яструбів», намаганням «викрутити руки американській адміністрації». Саме це, за твердженням Лаврова, і стало причиною чи то скасування, чи то відтермінування американсько-російського саміту в Будапешті.

«Ми (росіяни, – ред.) поводимося ввічливо, зустріч запропонували американці, ми почекаємо, поки вони вирішать. Але ми знаємо, що європейці не їдять, не сплять, щоб весь свій час витрачати на те, аби відмовити американського президента від угоди з Росією. Якби не європейські яструби, мирна угода була б підписана давно», – пояснив Лавров. На його переконання, під українсько-європейським тиском Трамп відмовився від досягнутої під час зустрічі з Путіним на Алясці домовленості про «стійкий, довготривалий мир» і став на позиції припинення бойових дій на лінії бойового зіткнення (ЛБЗ).

А нагадаємо, що ще раніше Лавров недвозначно заявив, що Москва не погодиться на негайне припинення бойових дій в Україні. Оскільки це, за словами глави російського зовнішньополітичного відомства, призведе до «збереження нацистського режиму на величезній частині України».

Так, з Росією все давно зрозуміло. А як щодо Трампа? Чи став він твердо на бік України? Чи, згідно зі законами діалектики, його позитивні інтенції щодо України перейшли з кількісних змін у якісні? Чи єдність протилежностей викристалізувала в його голові чітку позицію щодо Росії? Чи заперечення заперечень вивело Трампа на якісно новий виток бачення російсько-українського конфлікту і він більше не рухається по колу у цій справі?

Говорячи про Трампа, оцінюючи його позицію, а тим більше прогнозуючи його дії, звісно, треба бути вкрай обережним. Бо неодноразово наші припущення і прогнози розбивалися, мов корабель об рифи, натикаючись на волатильність мислень і висловлювань американського лідера. Проте вагомі підстави для оптимізму все ж є. На це передовсім вказує повернення Трампа до його ж ідеї про припинення вогню на ЛБЗ без жодних попередніх умов. Що так розлютило Лаврова, а ще більше Путіна.

Ще вагомішим доказом серйозності змін позиції Трампа є запровадження ним антиросійських санкцій – перших за його поточної президентської каденції. Причому санкції ці аж ніяк не символічні й не косметичні. Під штрафні заходи потрапили два найбільші російські нафтові концерни – «Лукойл» і «Роснефть» (які продукують близько половини всієї російської нафти), а також їхні дочірні компанії. Цей крок Трампа здатен завдати надзвичайно болісного удару по російському бюджету і по здатності Кремля фінансувати війну.

У чому полягає головна проблема зі зупинкою бойових дій? У тому, що Путін не має ні найменшого наміру їх зупиняти. За жодних умов. Він упевнений, що в нього все чудово, що економіка зростає, дає можливість виділяти величезні гроші на війну. Що його війська впевнено наступають, майже не зазнаючи втрат. Що українська оборона от-от провалиться й Росія здобуде велику перемогу.

Щоправда, Путін відкрито своїх намірів не декларує, приховує їх за мутними формулюваннями про нібито прагнення миру. А от Лавров мимоволі спалив і себе, і свого боса. Пригадаймо процитовану фразу російського міністра про «збереження нацистського режиму на величезній частині України». Вона доволі цікава в сенсі розуміння кремлівських інтенцій. Нею головний російський дипломат мимоволі викрив агресивні плани Кремля. Тобто логічно доходимо висновку, що розмови про те, що наступ російських окупантів можна зупинити, віддавши їм рештки Донецької області, яйця виїденого не варті. Адже це не вирішення «першопричин» конфлікту в трактуванні Путіна і його поплічників. Їм потрібно ліквідувати українську державність, яку вони називають «нацистським режимом». Що, зрештою, і так було зрозуміло вже згаданим людям, не позбавленим критичного мислення. Тепер же після слів Лаврова, ця, здавалося б, проста істина мала б стати зрозумілою всім.

Нагадаємо, що ще 11 березня цього року на українсько-американських перемовинах у місті Джидді в Саудівській Аравії Київ чітко і недвозначно заявив, що готовий піти на заморозку конфлікту на ЛБЗ без жодних попередніх умов. Як би це не було прикро для українців, яким доведеться принаймні тимчасово відмовитися від своїх територій, наразі окупованих російським агресором. Зрозуміло, що Київ і Вашингтон очікували аналогічних дій і від Москви. Ба більше, Трамп, аби зробити Путіна поступливішим, наобіцяв йому зі свого боку масу додаткових бонусів, як то визнання Вашингтоном анексії Криму, поступове зняття американських санкцій тощо. Утім Путін зухвало відмовився від такої щедрої пропозиції, чим ще тоді продемонстрував своє небажання рухатися до миру.

Тобто ще в березні Трамп мав би чітко й однозначно зрозуміти, хто добрий хлопець, а хто поганий, і стати на правильний бік. Утім на такий умовивід йому знадобилося аж вісім місяців. Ну, що ж, краще пізно, ніж ніколи. Тепер головне завдання для Києва і європейських союзників – зробити все, щоб не дати американському очільнику зійти з правильного шляху. Як там казав Лавров, «не їсти, не спати, щоб весь свій час витрачати на те, аби відмовити американського президента» від зближення з Росією.