Яструби і голуби
IQ

Яструби і голуби

Рецепти миру від українських політиків

Сергій Шебеліст, 28 березня 703 0

«Зупинити війну», «закінчити війну»... Ці заклики лунають в Україні вже майже п’ять років, але особливо гучно – саме напередодні виборів. Так було 2014-го, так є нині. Учасники виборчих перегонів й раніше не скупилися на обіцянки швидкого миру.

Партії війни і миру

Лідер електоральних симпатій (і, зрештою, переможець президентської кампанії – 2014) Петро Порошенко запевняв, що АТО не може і не буде тривати два-три місяці та завершиться за години. А значно пізніше вже перепрошував, що не зміг виконати цю обіцянку. Очільник радикалів Олег Ляшко переконував із білбордів, що поверне Крим та ніколи і нікому не віддасть рідного дому, ледве не власноруч ловив сепаратистів і допитував їх під телекамери.

Юлія Тимошенко позиціонувала себе як сильний лідер у важкі часи, проте стенограма засідання РНБО в лютому 2014 року засвідчила дещо інше. Тоді лідерка «Батьківщини» закликала постреволюційну владу до стриманості, бо країну охопить масова паніка.

«Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати самою мирною нацією на планеті, просто поводити себе, як голуби миру», – доводила Леді Ю.

Ну а деморалізовані й дезорієнтовані після Майдану регіонали продовжували співати в унісон з Москвою свою угодовську пісеньку. Мовляв, треба домовлятися з повсталим Донбасом і взагалі почути Південний Схід. Вони майже дослівно відтворювали меседжі Росії, котрі та намагалася нав’язати Україні. У лайт-версії це меню мало такий вигляд: закріплення двомовності, бюджетна автономія для всіх регіонів і децентралізація, що на практиці означала б федералізацію країни, на чому постійно наполягала Москва.

Саме колишні регіонали, за потурання та/або прямої участі яких на Сході спалахнула війна, нині найгучніше волають про її громадянський характер і з величезними зусиллями видушують із себе слова про причетність до цього Росії. Та й то лише під телекамери і тиском аудиторії на ток-шоу. Хоча дехто (наприклад, Євгеній Мураєв) абсолютно не зважає на факти і суспільну думку й послідовно заперечує пряму причетність Москви, покладаючи відповідальність на українське керівництво, умовну «партію війни».

Що вже говорити про постать і публічну поставу одіозного лідера руху «Український вибір – право народу» Віктора Медведчука. Він уже не перший рік носиться з ідеєю федералізації держави, пропонує створити в тілі України автономний регіон Донбас і перекладає на Київ провину за те, що вже понад рік не відбувається обмін заручників, яких тримають у РФ та ОРДЛО.

При цьому Медведчук залишається недоторканною особою в Україні, успішно веде бізнесову й політичну діяльність, контактує з Адміністрацією президента, донедавна представляв Київ на переговорах у Мінську та безперешкодно літає до Москви, попри скасування прямого авіасполучення між двома столицями. Без згоди найвищого керівництва держави таке ексклюзивне право навряд чи було б можливим.

У Росії Медведчука, який не обіймає в Україні жодної офіційної посади, приймають на найвищому рівні, запрошують на ток-шоу, цитують як впливового політика і загалом позиціонують як діяча, з яким можна домовлятися і нормалізувати відносини між Москвою і Києвом. Завдяки кумівству з Володимиром Путіним цей сірий кардинал має доступ до тіла президента РФ і може вирішувати питання без посередників. І зокрема обіцяти мир та злагоду українському суспільству.

(Не) стріляй!

Що ближче до виборів, то гучніше лунають подібні обіцянки. Це й не дивно, бо війну на Донбасі українці називають однією із проблем, які їх найбільше хвилюють. Питання тільки в тому, на яких умовах і за яку ціну можливе досягнення миру. За даними опитування фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова, до компромісу із РФ та самопроголошеними республіками готові майже 70% громадян, лише 16% погоджуються на будь-які поступки. За силовий сценарій вирішення конфлікту виступають 17%.

Є, однак, й інші цифри, котрі наводить Київський міжнародний інститут соціології. Так, надання ОРДЛО статусу автономії у складі України впевнено або швидше підтримали б 51% українців. Це чималий ресурс, який потенційно може відіграти вагому роль на президентських і парламентських виборах.

Порошенко декларує відданість напівживим Мінським домовленостям, сподіваючись, що в разі його обрання на другий президентський термін можна буде втілити ідею із запровадженням миротворчої місії ООН на Донбасі, котра так і не зрушила з місця, хоча й була озвучена ще 2015 року. Тимошенко, критикуючи «Мінськ», пропонує формат «Будапешт +», який неможливо зібрати без згоди на участь у ньому Росії. Втім Юлія Володимирівна переконана, що Москва під тиском міжнародної спільноти буде змушена сісти за стіл перемовин. Анатолій Гриценко запевняє, що в нього є план врегулювання, написаний спільно з іноземними експертами і переданий на стіл лідерів західного світу, проте його подробиці екс-міністр оборони воліє не розкривати.

Натомість колишні регіонали, які розкололися на опозиційні блоки та платформи, змагаються в тому, хто з них вигідніше «продасть» мир українцям. Вони голослівно обіцяють, що війни не буде, що голосуючи за них, виборці обирають мир і розвиток. Але сценарій цих «яструбів миру» – принизливий компроміс, який дублює московські забаганки.

«Ми знаємо, як зупинити війну. У нас є чіткий мирний план, що ґрунтується на досвіді вирішення таких конфліктів у світі. Це, безумовно, прямі переговори з усіма сторонами конфлікту. Необхідно сформувати офіційну делегацію, видати офіційні директиви, напрацювати пропозиції з протилежною стороною на прямих переговорах за міжнародного посередництва. Росія має виступити гарантом невизнаних республік. Потрібно розуміти, що без компромісу вирішити такі питання неможливо. І говорити про це людям», – заявив Юрій Бойко в ефірі телеканалу «Інтер».

Його ексцентричний колега Вадим Рабінович узагалі пропонує домовлятися не лише з РФ і ОРДЛО, а й навіть із чортом або дияволом, аби відновити мир. Але не тільки пострегіонали, які нещодавно їздили на поклон у Москву й зустрічалися з прем’єром Дмитром Медведєвим, говорять про компроміс і діалог. Позафракційний нардеп Сергій Лещенко в інтерв’ю російській «Новой газете» спонтанно висловив думку, що новий президент може нормалізувати відносини з Донбасом, відвідавши... окуповані території.

Нинішній лідер електоральних симпатій Володимир Зеленський має «унікальний» план: перестати стріляти й перестати вбивати. Ще примітивніше цей шоумен, який також, як і Рабінович, готовий домовлятися з чортом лисим, уявляє переговорний процес. Треба сісти за стіл переговорів з групою людей із Кремля, запитати в них: «Чого ви до нас прийшли?», записати пункти їхніх вимог, показати наші й (увага!) десь посередині зійтися. Завіса, як би сказав класик.

Подібні прості рецепти розв’язання складних питань можуть сподобатися невибагливій публіці, схильній вірити популістичним обіцянкам. Але по суті вони облудні, бо, як зауважив під час Мюнхенської безпекової конференції Порошенко, «якщо Росія припинить стріляти – настане мир, якщо ж стріляти перестане Україна – то Україна припинить існувати».

Політики намагаються під різними соусами піднести українцям тезу про мир. Справді, люди прагнуть його. Проте це має бути мир через перемогу, а не через капітуляцію та обмін незалежності на знижку на газ. Країна і суспільство перебувають за півкроку до перетину червоної лінії.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук