Ющенко і Кіріл: точка перетину

Візит Віктора Ющенка до Львова 7 вересня приніс з собою лише один сюрприз, і то – розкритий уже в анонсі: журналістів, на додачу до акредитації напередодні і обов’язкового пред’явлення посвідчення при приході на прес-конференцію, зобов’язали ще й мати при собі паспорт або водійські права. Без нього, мовляв, доступу до тіла колишнього українського месії не буде.

Цей заздалегідь анонсований захід одразу здався багатьом дивним, навіть дещо дикуватим. У першу чергу – через свою незрозумілість.   Якщо редакція і так мусить акредитувати свого представника ще напередодні, даючи тим самим прес-службі Віктора Ющенка можливість перевірити вказаних журналістів вздовж і поперек, то навіщо змушувати працівників ЗМІ додатково підтверджувати свою ідентичність?

Нерозуміння львівських журналістів досить швидко перейшло у роздратування. У спеціальній групі ЗМІ у Facebook визріла відповідь: якщо Віктор Ющенко, як це для нього є вкрай звичним, знову сильно запізниться на подію – просто гуртом встати і вийти. Звісно, практика давно вже довела, що працівникам львівських ЗМІ здебільшого бракує рішучості для таких кроків (скажімо, того ж-таки Віктора Ющенка 30 червня минулого року журналісти чекали добрих 40 хвилин – нервували, злились, але чекали). Але іноді ця палка стріляє, як-от у червні цього року, коли після 50 хвилин очікування на брифінг голови Львівської ОДА Михайла Костюка терпець їм таки урвався.  

За іронією долі, автор цих рядків – один із найбільш активних агітаторів за пропозицію «Немає Ющенка через 25 хвилин – встали і вийшли!» - наступного дня сам спізнився на прес-конференцію. На одну хвилину, але спізнився. А от Віктор Андрійович спромігся прийти вчасно (можливо, тому, що прес-конференцію транслювали в прямому ефірі). І працівник чи то прес-служби, чи то служби охорони, з акредитаційними списками в руках був дуже невдоволеним.

- Ваш паспорт або водійські права, будь ласка, - наполіг він, вже тримаючи в руках посвідчення журналіста ZAXID.NET.

Паспорт у мене з собою, ясна річ, був, але суто заради з’ясування, в чому ж-таки справа, я сказав, що його не маю.

- Без паспорта ми вас не пропустимо, - запевнив чи то охоронець, чи то працівник прес-служби.

Мені не залишалося нічого іншого, як нагадати, що він в руках тримає моє посвідчення, яке цілком промовисто розповідає, хто я такий і для чого прийшов.

- Оце, - відповів він, потрясаючи моїм аргументом, - Дуже просто підробити.

У відповідь на це я зауважив, що навіть на події за участі чинного президента країни простіше потрапити, ніж на прес-конференцію за участі колишнього.

- А ви знаєте, яка була історія з Femen і Кірілом? Вони теж прийшли тоді з посвідченнями. От після цього ми мусимо вдаватися до таких жорсткіших заходів, - пояснив мій візаві.

Очевидно, зваживши врешті на те, що  автору цих рядків явно бракує фізичних принад, які він міг би виставити напоказ перед ясні очі колишнього гаранта, охоронець/прес-службіст вирішив таки його пропустити. А дарма: якщо він справді ставив собі за мету мене відфільтрувати, то втратив для цього чудовий момент. Від несподіваного порівняння Ющенка із Кірілом мені просто відняло дар мови.

Адже будьмо відверті: чи знайдеться ще на Віктора Ющенка якийсь Femen, якому буде не ліньки кидатися на екс-президента з криками «Изыди вон!»? Він давно уже не викликає настільки сильних емоцій – хоча б тому, що нічого вже не вирішує і дуже мало на що впливає.

Лише його оточення, видається, переконане, що Віктор Андрійович – не політичний труп, а живіший від усіх живих. Можливо, він сам у цьому настільки переконаний, що заражає тих, кому доводиться з ним працювати…

Так чи інакше, власне такі от, здавалось би, дрібниці, дуже промовисто вказують на те, що самообман як був стилем третього президента України, так ним і лишився. Сама прес-конференція, на якій Ющенко з не надто поміркованим оптимізмом говорив про потрібність суспільству його самого і його політичного курсу, це тільки зайве підкреслила.

Ну а Кіріл, либонь, довго сміявся б, якби дізнався про таку свою «точку перетину» із Ющенком.