Заробітчанство в окупанта
IQ

Заробітчанство в окупанта

Чим небезпечне українське заробітчанство у РФ і що з ним робити

Олександр Фоменко, 19 лютого 2018 3430 3

Ще навесні 2015-го МЗС України застерігало співвітчизників від поїздок до Росії. Причини були більш ніж вагомі: у відомстві посилалися на численні факти безпідставного затримання українців і негуманне ставлення до них з боку силовиків – аж до застосування тортур. І це – на тлі неоголошеної російсько-української війни.

З тих пір пройшло три роки, але попри все українці продовжують масово їздити на заробітки до Росії. Точних відомостей про їхню кількість не існує – за наявними підрахунками, на території агресора можуть працювати понад 2 млн українських гастарбайтерів. І це не лише вихідці з південно-східних регіонів: за оцінками рекрутингових агентств, навіть серед львівських заробітчан Росію обирає кожен четвертий. Та й загалом населення сприймає таку практику спокійно: 74% мешканців Східної та майже 60% Західної України не засуджують тих, хто їде працювати на окупанта.

Зрозуміти економічні підстави цього явища не важко. Людина – істота загалом раціональна, а тому воліє працювати там, де оплата вища. Враховуючи низькі українські зарплати, безробіття та високий рівень тіньової зайнятості, заробітки за кордоном виглядають досить привабливо. Певний зиск отримує і українська держава, оскільки більшу частину заробленого гастарбайтери витрачають вдома. Та й узагалі, якщо населенню вдається виживати самотужки, мандруючи світами, то менше шансів, що Україну накриє соціально-економічна криза.

Але з іншого боку, зиск отримує і Росія, чию економіку (хоча і переважно тіньову) рухає трудова армія з України. А крім того, через заробітчан та їхні родини Росія має прямий економічний вплив на значну частину українського суспільства. Тим більше, що певна частина гастарбайтерів торує шлях «на Москву» вже цілими поколіннями, для них дистанціювання України та Росії (запровадження візового режиму, перегляд економічних зв’язків тощо) є вкрай небажаним.

Користуються українським заробітчанством і російські спецслужби. Згідно з багатьма повідомленнями СБУ, ФСБ активно вербує українських гастарбайтерів до співпраці: передачі відомостей, ведення пропаганди і навіть участі у незаконних збройних формуваннях ЛНР та ДНР. Про масштаби та результативність цієї роботи можна лише здогадуватись, враховуючи що росіяни мають у своєму розпорядженні необмежений арсенал засобів. Відбирання документів, обмеження пересування, невиплата зароблених грошей – все це, як то кажуть, квіточки. За даними правозахисників, вже кількасот українців потрапили до російських тюрем, бо стали жертвами кримінальної схеми. Наприклад, влаштовуючись на роботу до служб доставки товарів, українці, самі того не знаючи, ставали наркокур’єрами, після чого потрапляли на гачок російських силовиків.

Мотиви, які змушують українців ризикувати собою у Росії, банальні. Місце заробітчанства зовсім не обов’язково корелює з політичними поглядами або національною ідентичністю. Зате на користь Росії донедавна свідчила можливість безвізових переміщень та відсутність необхідності вивчати мову, не кажучи про решту явних та неявних постколоніальних зв’язків. На щастя, зараз ситуація міняється: з 2014-го року привабливість російського напряму для заробітчан зменшилась у 3-4 рази. За підрахунками Нацбанку, 39% заробітчан сьогодні перебувають у Польщі, ще близько 20% – у Чехії та Італії, а у Росії – лише 26%. Визначальну роль у цьому зіграли скасування візового режиму з Євросоюзом, а також зростання прихильності європейських урядів до українських заробітчан. Тільки Польща за останні кілька років відкрила для українців близько двох мільйонів робочих віз. За версією польського видання Dziennik Gazeta Prawna, колективний український заробітчанин майже очолив рейтинг «50 найвпливовіших людей польської економіки», поступившись лише прем’єр-міністру Матеушу Моравецькому.

Чи можна розв’язати проблему українського заробітчанства у Росії взагалі? В теорії цього можна досягти розвитком власної економіки, аби населення не було змушене шукати собі застосування на іноземних ринках праці. Однак, як свідчить історія, це цілком фантастичний варіант, оскільки міжнародна трудова міграція існує навіть у розвинених країнах Євросоюзу – наприклад, кілька мільйонів польських заробітчан працюють у Німеччині, а Британія приймає заробітчан з усієї Європи. Тому боротьба із заробітчанством у Росії фактично означатиме лише розгортання українських заробітчанських потоків у протилежному напрямі. Інструментів для цього у розпорядженні влади небагато. Один з таких був застосований навесні 2017-го, коли під заборону потрапили експрес-перекази коштів з Росії в Україну, але чи призвело це до належного ефекту, невідомо.

Набагато ефективнішим було б скасування залізничного сполучення з Росією, про що ведуться дискусії з 2014-го року. Логіка в цьому є, оскільки за підсумками 2017-го найприбутковішим напрямом «Укрзалізниці» виявився маршрут між Києвом та Москвою. За наявними відомостями, ідею скасування залізничного сполучення з Росією підтримують міністр інфраструктури Володимир Омелян та секретар РНБО Олександр Турчинов, але на такий радикальний крок українська влада навряд чи наважиться. Ускладненню заробітчанських маршрутів сприяло б введення двостороннього візового режиму, однак і цей варіант сьогодні видається не надто реалістичним. Принаймні, запровадження віз для українців не вкладається у логіку Москви, котра воліє утримувати їх у постколоніальній залежності й усіляко намагається примусити Київ до відновлення економічних та інших зв’язків. Тому єдине, на що об’єктивно здатна Україна – це переконувати власних громадян не підтримувати країну-агресора. А решту зроблять польські працедавці.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук