Зеленський і журналісти

27 серпня під час форуму «Україна 2024» президент України Володимир Зеленський поспілкувався із журналістами. Глава держави не надто часто тішить українське суспільство відвертою розмовою з пресою. Що частково зрозуміло з огляду на нинішні обставини. Але достатньо було переглянути кілька хвилин з форуму, щоб знову переконатися в сумній істині: наш президент вкрай болісно сприймає навіть найменші натяки на критику, не любить незручних запитань і специфічно розуміє головну функцію засобів масової інформації.

Не можна сказати, що журналісти й суспільство не отримали цікавої інформації під час спілкування з Володимиром Зеленським. Президент України повідомив про успішні випробування української балістичної ракети власного виробництва. Згадав про закордонні ініціативи і про наміри ознайомити закордонних союзників та команди кандидатів у президенти США з українським планом примусу Росії до миру. Пролунала інформація про використання F-16 для відбиття ракетних ударів РФ. Але не цим запам’ятається ця пресконференція президента.

Атмосфера в залі стала наелектризованою, коли журналіст «Української правди» попросив Зеленського оцінити ефективність роботи топпосадовців Офісу президента. Журналіста цікавило, за яким принципом глава держави підбирає членів своєї команди: особистої лояльності чи результативності у роботі. Взагалі-то запитання не виглядало як якесь надто гостре чи критичне. Але Володимир Зеленський чомусь відреагував на нього надзвичайно гостро і, здається, дуже образився. Очільник держави пригадав навіть про темників і часи Януковича. А коли журналіст не зрозумів, про які темники йде мова, президент сказав: «Треба мати світло в очах, щоб побачити те, що вам говорять».

Потім Володимир Зеленський дорікнув журналістові. Мовляв, він, невдячний, не бачить усього того обсягу роботи і досягнень, які робить його команда. Не оцінює належним чином позитиву і досягнень у співпраці з Євросоюзом.

Загалом стало зрозуміло, що Володимир Зеленський пишається досягненнями своєї команди, не бачить у ній слабких сторін і точно не планує когось звільняти. Навпаки, він вважає, що саме провідні посадовці Офісу президента змогли забезпечити постачання Україні різних зразків зброї. А також вели успішні переговори із Заходом.

Далі президент заявив, що раніше на закритій зустрічі вже пояснював журналістам цінність такого кадра як Олег Татаров – заступник голови Офісу президента. «Це знають і Сполучені Штати, і всі. Олег Татаров разом з Василем Малюком (нині – голова СБУ) вбивали чеченців в Україні в Києві, поки ви тут не були. Замало? Вигнати його, щоб його вбили руські?» – відповів Зеленський здивованому і трохи спантеличеному журналістові.

Зразу ж після завершення пресконференції відео спілкування Зеленського з пресою стало предметом активних обговорень українців. І в центрі опинився Олег Татаров та легенда про нього як про сміливого таємничого «вбивцю чеченців у Києві». У соцмережах із цього невідомого широкому загалу факту біографії Татарова почали відверто кепкувати та створювати безліч мемів. Очевидно, суспільство не повірило в те, що сірий кардинал правоохоронних органів з Офісу президента, який, до того ж, має скандальне минуле, особисто вбивав когось у Києві. Та й немає достовірних фактів, що кадирівцям у лютому-березні 2022 року вдалося прорватися до української столиці. Легенда про Татарова-винищувача «поганих чеченців» могла зайти західному істеблішменту, але не українцям.

Це не вперше, коли Володимир Зеленський незвично гостро реагує на незручні запитання від медіа. У лютому 2023 року трапилася подібна ситуація. Тоді президент спочатку спантеличив китайську журналістку, якій почав ставити риторичні запитання. А потім бурхливу реакцію очільника держави спровокували запитання від журналістки «5 каналу». Представниця ЗМІ поцікавилася, чи шкодує він про те, що в січні-лютому минулого року відкидав попередження про загрозу вторгнення Росії і таким чином позбавив населення можливості завчасно підготуватися. У другому запитанні медійниця запитувала в Зеленського, чи будуть покарані винні з оточення президента, зокрема колишній очільник СБУ Іван Баканов. Тоді відповідей по суті суспільство так і не отримало.

Схоже, українська влада не розуміє деяких принципових речей стосовно суспільної функції журналістики. Тому ті, хто ставить незручні запитання, автоматично стають ледь не ворогами. Але професійні журналісти для того й існують, щоб ставити різні запитання. І не всі з них будуть про чудову погоду, успіхи й досягнення. Якщо журналісти уникають будь-яких складних запитань у спілкуванні з владою, то перетворюються на придворних журналістів.

Заради справедливості варто додати: гострих запитань не люблять усі політики. Зокрема, в Америці та Європі. Не люблять їх і Дональд Трамп, і Камала Гарріс. І навіть Джо Байден. Тому політики намагаються час від часу уникати спілкування з пресою. Або ж віддають перевагу журналістам із дружніх медіа.

Попередники Зеленського на посаді президента також не дуже любили, коли медійники ставили їм гострі запитання. І це стосується всіх без винятку президентів. Але ображатися на журналіста через те, що він цікавиться важливими й актуальними проблемами функціонування держави й окремих її посадовців – неправильно і шкідливо для власного ж рейтингу та репутації.

Журналісти – теж люди, і вони не ідеальні. Кожен має свій власний світогляд, систему цінностей, політичні уподобання й симпатії. Це нормально. Але мудрий політик використає спілкування з пресою для власного блага, спростує сумніви. Чи принаймні продемонструє своє вміння знайти психологічний контакт із медійниками. Іноді пожартує чи спробує налагодити емоційний контакт. Іноді визнає свої помилки і прорахунки та оберне це на свою користь. Адже не кожен політик здатний публічно сказати: я помилявся, дякую, що звернули увагу на це питання.

Але на пресконференції 27 серпня чинна влада знову підтвердила вже сформовану в багатьох думку: вона не любить критики і навіть натяку на критику. Вважає, що не робить помилок і завжди ухвалює правильні рішення. Це загалом погано. Бо журналісти – зовсім не вороги влади. А навпаки зацікавлені в тому, щоб держава й посадові особи працювали краще, ефективніше, прозоріше, відповідальніше. Критика тримає в тонусі політика, не дозволяє йому розслаблятися. Змушує відповідальніше ставитися до своїх слів і вчинків. Сприяє самовдосконаленню. На що перетворюється країна, де немає вільної преси і де ЗМІ існують лише для того, щоб обожнювати правителя чи завжди погоджуватися з владою, ми добре знаємо.

Напевно, у подальшому ми ще побачимо нові серії непорозумінь між українською владою та журналістами. Будуть нові непрості запитання і нові образи. Однак головне не це. Головне, щоб українська журналістика зберегла здатність ставити незручні критичні запитання будь-якій владі. Це важлива ознака свободи і хороша вакцина від авторитаризму.