Журналістика і «джинса» у Львові

10 березня у Львові за сприяння ZAXID.NET відбувся майстер-клас Наталії Лигачової для журналістів, що працюють із новинами. По його завершенні «ТК» провела круглий стіл із учасниками майстер-класу про основні проблеми і тенденції у львівській журналістиці.

Подаємо вашій увазі стенограму круглого столу, на якому основними спікерами виступили шеф-редактор «Телекритики» Наталія Лигачова та керівник адміністрації міського голови Львова Олег Березюк (який має журналістський досвід, адже 10 років вів авторську радіопрограму). Мова під час дискусії ішла про «джинсу» у Львові, про роль прес-служби мерії, про непрофесійність журналістів, про безпорадність факультету журналістики і не тільки.

 

Наталія Лигачова: Ви, мабуть, знаєте, про акцію «Не продаємось!». Ми вважаємо, що дуже гострою проблемою журналістики, принаймні київської, є неофіційні замовні матеріали - те, що ми називаємо джинсою. Я хочу вас, львівських журналістів, запитати, чи є ця проблема тут? І якщо так, то яким чином все це відбувається. Чи це на рівні суто журналістському - коли вам приватно пропонують гроші за подачу тієї чи іншої інформації. Чи це є легально, без тіні - через легальні рахунки і піар-агенції? Чи це є просто редакційні завдання, коли ви пишете матеріал, який не зазначено як рекламний. Як виглядає ситуація у Львові?

 

(пауза в залі)

 

Лигачова: От є, мабуть, на вашому телебаченні економічні програми. Я чому питаю... На загальнонаціональному рівні це або повністю спонсорські програми, або вони зроблені з сюжетів, за які платять замовники. Причому платять найчастіше легально. А як відбувається у вас?

 

Олег Березюк: Таких програм практично у Львові немає, тому що немає професійних журналістів, які розуміються на елементарній економіці. Може, я не дивлюся часто телевізор, але я не бачу програм на економічну тему, які б були цікавими. Є програми, коли, наприклад, «Галнафтогаз» замовляє про себе програму - ну і журналіст ходить, примітивно розказує: отут ми побудували 5 АЗС, а тут ще щось... Це виглядає непрофесійно, я б за таке гонорару навіть не платив.

 

Лигачова: В таких програмах матеріали розміщуються тільки на замовлення чи як?

 

Березюк: Вони складаються з сюжетів, які замовляються.

 

Лигачова: А про це глядачеві говорять?

 

Березюк: Це і так зрозуміло з контексту. Я дозволю собі розширений виступ, оскільки 10 років пропрацював на «Радіо Люкс» і знайомий майже з усіма присутніми тут журналістами. Все впирається в культуру професії і професійну етику. Я цього року захворів на грип і два тижні сидів вдома, читав газети і дивився телевізор, що буває в мене дуже рідко. І до мене дійшла одна річ. В Україні є проблема, яку ми мусимо подолати великою працею, бо просто так її не перескочимо. Це є проблема виконавчої і професійної культури. Ми розказуємо про Ольвію, про Ставропігійські братства, про малярство і так далі. Але йдеться про професійну культуру, в даному випадку - серед журналістів. Коли людина є професійною, то вона собі не дозволяє нічого такого, що трапляється в нас. У Львові є 7-10 професійних журналістів, і коли вони пишуть замовні тексти, то свого замовника переконують: дорогий мій, я напишу добре, але дозволь мені це зробити з точки зору професійної, якісної роботи (щоб було дві-три думки, аналіз). Так воно в кінцевому вигляді буде виглядати певною компіляцією і маніпуляцією, але вона буде професійною і буде викликати повагу.

 

Лигачова: Тут узагалі питання, чи може бути маніпуляція професійною...

 

Березюк: У нашому суспільстві слово «маніпуляція» має лише негативну компоненту. Але маніпуляція - це ніщо інше, як вироблення чогось. У медицині маніпуляція - це ж позитивна професійна дія, але чомусь у журналістиці це слово використовують як суто негативне. Я сам це робив. Я маніпулював на своїй радіопрограмі 10 років - але з корисного погляду. До мене приходили замовники, і вони або відмовлялися, або погоджувалися співпрацювати на професійному рівні. І вони, в першу чергу, були задоволеними, хоча під час програми мали до себе жорсткі питання. Ми ліпимо глечик - ми маніпулюємо пальцями. Ми творимо продукт - ми маніпулюємо головою.

 

Лигачова: А чому повинна існувати система, що хтось замовляє матеріали приховано? Якщо це суспільно значима проблема, то чому про неї можна говорити тільки на платних умовах?

 

Ярина Капітан (радіо «Львівська хвиля»): Тому що дуже часто замовники не розуміють, що про ці теми можна говорити просто так. У нас така думка склалася, що журналісти поставлять це в ефір тільки тоді, коли їм заплатять. Це теж незрозуміло.

 

Лигачова: Чи можна якось подолати цю практику і переконати замовника? Бо на 90% «джинсою» є те, про що медіа і так би розказали. Зрозуміло, це вигідніше медіа, бо вони отримують додатковий прибуток. Але це невигідно бізнесменам, бо вони ці гроші мусять вкладати в медіа, а не в ту ж благодійність чи корисні позитивні ініціативи.

 

Березюк: «Львівська хвиля» робить це, і тому їхні новини цікаво слухати. Бо вони дають усе. Вони повністю використовують ресурс прес-служби міської ради, яка висилає в день багато повідомлень. Вони повірили прес-службі і використовують її повідомлення як факти. Бо є радіостанції, які вдусяться, але людям не будуть давати інформацію. Так само та ж «Львівська хвиля» подає всю критичну інформацію. Часами перевіряє її, часами ні, але це вже інше питання. Усе тут залежить від професійності редактора.

 

Лигачова: Це теж цікава тема. Заждіть. Ви отримуєте піар-повідомлення, вибачте, прес-служби міської ради, і подаєте її як факт? Але ж ви це повинні подавати не як факт, а як інформацію, отриману від прес-служби органу влади. При цьому доповнену своєю інформацією.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Якщо ця інформація вигідна прес-службі, то ми шукаємо іншу сторону. Але якщо інформація про те, що перенесли фестиваль шоколаду, то навіщо нам шукати ще щось.

 

Лигачова: Звичайно, звичайно. А прес-служба платить радіостанціям за це?

 

Березюк: Ні. Це принцип.

 

Лигачова: А яким чином вони контролюють радіостанції?

 

Березюк: Не контролюють. Навіщо?

 

Арсен Данилюк (ТРК «Люкс»): Тут річ не в контролі, а в надаванні послуг. Якщо прес-служба міської ради за день надішле 20 повідомлень різного спрямування з різним наміром, то певну частину буде використано на тлі бездіяльності інших владних органів.

 

Березюк. Ну, наприклад, усі подали інформацію, що мерія перевиконала бюджет на 113%. І що мені сподобалося - майже всі ЗМІ розвинули цю тему: за рахунок чого, заглибились у систему міських податків. Я думаю, що 2-3 журналісти вже починають розумітися в економіці міста.

 

Лигачова: А чи готові ЗМІ так само заглибитися в проблему того, що мерія на 113% недовиконала бюджет. Тобто чи готові критикувати?

 

Березюк: Всі стараються, як можуть

 

(сміх у залі).

 

Капітан («Львівська хвиля»): Ми використовуємо інформацію прес-служби як джерело для своєї інформації. Наприклад, ми дослідили, скільки місто зекономило на теплій зимі. І вийшло, що місто зекономило 1,5 млн грн. Ми з'ясували, що водії, які мали би працювати взимку, через це недотримали зарплату. Ось уже інший ракурс.

 

Параска Дворянин (ТРК «Люкс»): Я думаю, ми змішуємо різні речі. Особисто для мене, як редактора, інформація прес-служби є лише посилом. Оскільки в нашому холдингу є три різні медіа (радіо, регіональні новини і канал формату євроновин), то я не можу просто подати новину від прес-служби як новину. Це може зробити хіба інформагенція. Ми мусимо цю новину розвивати, записати ще когось, записати львів'ян. Тут замало того, що прислала прес-служба.

 

Лигачова: Правильно, так і повинно бути. Бо ми повинні створювати новини. А чи є для львівських ЗМІ закриті теми, про які ви ніколи не пишете?

 

Дворянин (ТРК «Люкс»): Це залежить від редакційної політики. Ми не повідомляємо про самогубства. Цей факт нікому нічого вже не принесе, лише може спонукати ще когось неадекватно повторити це. Ми не інформуємо, що хтось проводить сеанси зцілення. Ми самі це для себе вирішили, це не є умова власників. От зовсім недавно ми мали дуже неприємну ситуацію. Нашу редакційну машину протаранив працівник СБУ. І на нас, і на нашого директора чинили телефонний тиск, оскільки ми зняли, як усе відбувалося. Ми не знали, як із цієї ситуації вийти. Я зібрала творчий колектив, і він вирішив дати це в ефір. Нюанс у тому, що цей співробітник СБУ був у стані такого алкогольного сп'яніння, що навіть не міг з-за керма вийти. Колектив вирішив це показати. До честі СБУ, цей працівник більше не працює, його позбавили звань і пільг. Але впродовж усього дня ми довго вагалися, чи давати це в ефір і як це вплине на безпеку наших працівників.

 

Лигачова: Є ще якісь закриті теми з погляду етики?

 

Капітан («Львівська хвиля»): Для нас напівзакритою темою є економічне рейдерство. Якщо ми не завжди можемо до кінця розібратися в усіх документах, то цього не даємо.

 

Дворянин (ТРК «Люкс»): У нас, наприклад, була дискусія, як висвітлювати рекламодавців, якщо про них з'являється негативна інформація. Скажімо, «Київстар» поставив свої станції, які, на думку мешканців, дають опромінення. Це є хороший рекламодавець із хорошими бюджетами. Що нам робити? Один раз ми не дали цієї інформації. Наступного разу, коли мешканці вийшли на вулицю, ми змушені були дати, бо подія була дійсно резонансною. І ми вирішили для себе, що наш журналіст має заглибитися в цю тему і дати різні точки зору. І ми з'ясували, що те опромінення не є більшим, ніж від частого користування телефоном. Тобто, проблеми як такої немає. Ми вбили двох зайців: і мешканців заспокоїли, і рекламодавцям показали, що вміємо професійно висвітлювати такі делікатні теми.

 

Лигачова: Думаю, такі проблеми, які торкаються рекламодавців, часто бувають. Я була в Нью-Йорку, і там одна газета написала жорсткий матеріал про роботу емігрантів на одній із фірм, з якою ця газета мала мільйонний контракт. Рекламодавець змусив газету вибачитися, і газета зробила це тільки для того, аби не втратити контракт. В Нью-Йорку це відбувалося, в епіцентрі американської демократії. Добре... А які стосунки з власниками і медіа-менеджерами у вас складаються? Чи є у вас такі ситуації, коли власник змушує висвітлювати певні теми під тим чи іншим соусом? Вимагають від вас більше чого: професіоналізму чи заангажованості?

 

(довга пауза)

 

Лигачова: Садовий тисне?

 

Данилюк (ТРК «Люкс»). Вимагають більше професіоналізму. При проведенні певної інформаційної політики вимагається, щоби професійно це було.

 

Лигачова: А з якими головними проблемами ви найчастіше стикаєтеся?

 

Аліна Небельмес (ZAXID.NET): Те, що новинний простір Львова формує в переважній більшості міська рада. Ми найчастіше ідемо на анонси, які робить прес-служба. У нас мало є інформації цікавої та актуальної від громадського сектора. Ми мало створюємо новин. У нас має бути багато новин, і дуже часто на створення новин просто бракує часу. Ми не створюємо новин.

 

Лигачова: От якби не було прес-служби міської ради, то де би ви шукали новини?

 

Березюк: Коли я працював на «Люксі», то ми просто придумували новини. О, давайте зробимо новину, як прибираються вулиці - і поїхали прибирати вулиці. Тепер це придумує міська рада. (Сміх). Але я вам хочу сказати одну цікаву річ. Як би це несучасно звучало, міській владі дуже вигідні якісні ЗМІ. Коли я бачу критичний якісний матеріал, то я знаю, що він допоможе. Він змобілізує чиновників і наша прес-служба наступного ж дня видруковує цей матеріал, за дорученням мера ми скеровуємо його виконавцю, і той за 10 днів має дати відповідь, яку ми потім висилаємо редакції. До честі «Високого замку», він завжди друкує, що прес-служба нам повідомила те-то, а ми перевірили, чи це так. Влада не може все зробити. І кожну ямку не побачиш і не засипеш. Якщо цю ямку побачив ЗМІ, то це добре. Тільки питання, як це подається. І ще одна річ. Ми всі маємо стереотип, і я в тому числі. Влада апріорі погана. Апріорі! Бо маємо досвід життя, що всі влади призвели до того, що ми погано живемо. І цей стереотип заважає журналістам працювати об'єктивно. Тому що ми постійно мусимо самі собі доводити, що влада погана. Показати, що влада погана - це як два пальця запхати в двері. Це раз плюнути. Але подивитися на владу професійно - це ж потрібні зусилля! Я коли був журналістом, то мав принцип: ніколи не брати коментарі по телефону. Я брав руки в ноги і шурував до людини, бо хотів побачити її очі, руки. До мене журналісти вже практично перестали телефонувати. Бо я кажу: звичайно, я дам вам будь-який коментар, але я хочу побачити вас, я запрошую вас до себе, коли вам зручно, я все відкладу. І знаєте, лише 5% прийшло. Я вважаю це відсутністю професіоналізму. Бо коли тобі чиновник пропонує прийти і подивитися на нього, а ти лінивий до такої степені, то це неправильно. Журналістам вигідно подобатися людям і підкріплювати їхній стереотип, що влада погана. Бути об'єктивним невигідно.

 

Лигачова: Це є точка зору влади. По-перше, сам Садовий у «Телекритиці» прямо говорив, що він не вітає критику міської влади у своїх виданнях. Тобто критика має право бути, але не за мої гроші.

 

Березюк: Він таке говорив? Цікаво було б прочитати. Може, це ваша інтерпретація?

 

Параска Дворянин (ТРК «Люкс»): Це є неправда. Дуже багато людей мають фантазії, що Садовий мало не наради в нас проводить і дає нам теми. Ми з Олегом часто сваримося, бо стільки критики на міську владу, як на нашому каналі, мало де є. Садовий частіше ходить на інші канали, ніж до нас. Але не про це зараз мова. Це все залежить від багатьох речей. Від менеджменту, від кадрової підготовки журналістів і від їхньої матеріальної мотивації. У нас мотивація є достатньо високою. Журналіст знає, що добрий матеріал буде премійований у подвійному розмірі, і журналісти між собою чесно конкурують, щоб більше заробити і щоб отримати визнання в колективі. Менеджмент у нас поставлений так, що окремо є рекламне агентство. До мене особисто депутати звертаються часто: ну ми вам заплатимо, подякуємо, зробимо декорації. Я відповідаю: «Ви хочете, щоб мене звільнили з роботи? Я не маю ніякого права на це. Є рекламна агенція, є прайс, ви можете там усе замовити». Нацрада чітко відстежує це, нас моніторять і шеф за це відповідає в Києві. Але ми маємо іншу проблему - з підготовкою кадрів. Я можу про це говорити, бо працюю також на факультеті журналістики. Мені дуже часто шкода дітей, які туди прийшли. Не тільки з огляду на викладачів, які там працюють, але й тому, що 80% цих дітей не знають, чи будуть журналістами, не мають ніяких амбіцій. І потім редакції у Львові не можуть знайти добрих журналістів.

 

Лигачова: Ми про підготовку журналістів потім обов'язково поговоримо. Але я хочу до кінця довести тему критики. Я слухаю вас і в мене виникла інша дилема. Ось така активність мерії, яка створює вам багато інформприводів і яка дозволяє себе критикувати - чи від цього не зникає ваш зв'язок із суспільством? Виходить, усе навколо влади крутиться. Але ж суспільство повинне бачити у вас трибуну та артикуляцію своїх інтересів.

 

Березюк: Та цього зв'язку в журналістів ніколи й не було! Я розкажу приклад. За два роки до виборів ми створили під керівництвом Садового організацію «Самопоміч». Ми пропонували журналістам Львова: давайте, розказуйте про проблеми людей. Був страшний опір. Як це я буду лазити гуртожитками, каналізаціями! Це сприймалося як піар Садового. Ну Господь з ним. Але що цікаво... Ці журналісти, які не хотіли цього показувати у Львові, нині працюють на «Інтері» чи «Новому каналі» - і я просто «фігею», як вони мило роблять самопомічні сюжети з гуртожитків і каналізацій міста Києва. Що їм заважало помогти мешканцям гуртожитку у Львові - я не знаю. Бо не ті гроші платять у Львові. Виявляється, у Києві за вищий у 6 разів гонорар можна робити ці самі сюжети, а у Львові не можна було. Але ж люди в гуртожитку - це і є суспільство. По-друге, я розумію журналістів, бо суспільство репрезентують громадські організації. У суспільно-політичному плані громадські організації себе компрометують тим, що вони  працюють не на суспільство, а на ідею завалити Садового чи розпіарити себе. І вони проводять акції, та я їх не бачу в ЗМІ. Я розумію чому, бо журналіст приходить на акцію, але в голові має весь бекграунд цього.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Оце саме було з «Самопоміччю». Я б теж подумала, чи брати інформацію від «Самопомочі», знаючи, хто за нею стоїть.

 

Березюк: Але ж ніхто не змушував піарити «Самопоміч». Поїдь у гуртожиток, поговори з людьми. І потім можна було б самій собі сказати, що Садовий мудак, але я висвітлила людську проблему.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Власне, йдеться про організацію, яка за цим стоїть і які цілі вона переслідує своїми темами.

 

Березюк: Ні, йдеться про світогляд. Садовий може бути з рогами чи з копитами, але якщо журналістові якась громадська організація пропонує поговорити з людиною, висвітлити її проблему, то я іду і говорю. Якщо я не йду туди, бо це Садовий - так це ж внутрішнє самообмеження. От у Києві, де платять у 6 разів більше, то можна й піти, так? Ніхто ж не казав вказувати в цьому сюжеті про «Самопоміч».

 

Лигачова: Система американської демократії побудована на системі лобістів, і наявність лобістів тих чи інших процесів чи ініціатив не вважається чимось поганим, якщо ці ініціативи є суспільно корисні. Просто можна вказувати, що за «Самопоміччю», яка робить багато чого корисного, стоїть Садовий і що це є частиною його піару. Але це треба показувати. Співвідношення між корисними акціями і піаром - це ще одна важлива проблема. Дуже часто про правильні і хороші послуги чи ініціативи ЗМІ не хочуть розказувати без грошей. Хоча це є суспільно значима інформація. Журналісти звикли, що все позитивне має йти за гроші.

 

Березюк: Моя базова освіта - психотерапевт. І я хочу сказати про важливий психологічний момент, який є невидимий. «Джинса» - це є неправда. Навіть якщо приховано повідомляють про правду, то вона стає неправдою. Наш мозок так влаштований, що він цю неправду ловить. Робилися фундаментальні дослідження, і на неправду людина реагує фізіологічно: в неї по-іншому рухаються очі, реагує шкіра. Ми самі настільки ще незрілі, що неякісні речі пропонуємо людям. Ми забуваємо, що таке піар. Ми псуємо цю прекрасну абревіатуру. В нашому суспільстві ми вже багато слів знищили: Я, Ми, Так. Тепер ми руйнуємо слово «піар». Більшість політиків зараз використовують це слово як лайку. Але ж це є public relations. Стосунок із суспільством, стосунок із людьми. Стосунок, у першу чергу! І коли ми людям пропонуємо нечесний стосунок, то так воно і буде. Я вже на цьому попікся в мерії, що багато журналістів не знають про професійну етику. Підходжу до журналіста і прошу: давай сядемо, поговоримо. А наступного дня він дає сюжет, що на нього тисне влада. В чоло хочеться дати за таке! Бо людина не знає, що таке стосунок із людиною. От повернімося до гуртожитків. Два роки тому 100 гуртожитків перекривали вулицю. До них ми пішли, пояснили все, вони зараз розбудовують свої ОСББ, проблема вирішується. Але ж журналістові вигідно, коли вулицю перекривають. Це ж вау! Бігати з камерою зверху, знизу, прямі репортажі, істерія. Журналістові класно, бо він молодий, він другий курс і в нього адреналін.

 

Лигачова: Олег вас гіпнотизує...

 

Березюк: Знаєте, яка в мене кличка в міськраді? Шаман...

 

Лигачова: Тоді я від вас подалі... (жартома)... В мене інше питання до журналістів. На вашу думку, місто Львів наскільки присутнє на загальнонаціональних каналах? Ви варитеся в соці міського життя. Наскільки адекватно його показують національні канали?

 

Небельмес (ZAXID.NET). У мене таке враження, що Львів обов'язково присутній на всіх загальнонаціональних каналах, коли є Паска, коли є Різдво і Форум видавців. Матеріали про Львів ідуть стереотипні.

 

Березюк: Щоб написати сюжет про енергозбереження, це ж треба зануритися, походити по лікарнях, по школах. А це невигідно по грошах. Ще Львів має характерний піар: як тільки настає 23 лютого, або 9 травня, або 7 листопада, в нас обов'язково стається вандалізм. Оце такий класний піар (сміх).

 

Капітан («Львівська хвиля»). От минулого тижня у Львові нагороджували останнього з живих кавалерів Золотого Хреста УПА. Для центральних каналів ця тема є нецікавою, бо для них тема УПА має ідеологічне табу.

 

Лигачова: Тема Євро-2012 наскільки повно висвітлюється у вас?

 

Данилюк (ТРК «Люкс»): Класична ситуація - з Одесою. Інспектори УЄФА побували в Одесі і розхвалили стан готовності до Євро-2012. Суть цього повідомлення дається з підзаголовком «Львів може втратити Євро-2012».

 

Лигачова: А наскільки ваша влада відкрита для того, аби ви могли повно подавати інформацію про Євро-2012?

 

Данилюк (ТРК «Люкс»): Паперова робота триває, ми її не бачимо. Так само ми ж не бачимо переговорів і так далі.

 

Березюк: От усі завелися, що стадіон є наша основна проблема. Та це не так. Стадіон ми побудуємо. Є тисячі інших речей, набагато важливіших. Ніхто ж не зануриться! В чомусь це є наша вина, що ви не до кінця розумієте тему і процеси.

 

Лигачова (до Березюка): Зробіть контакт ваших чиновників із журналістами, щоб ніхто нічого не домислював. Хай би відповіли.

 

Березюк: Та тут нема що відповідати. Зрозумійте, коли готується 4-мільярдний бюджет для міста, то за місяць він не виллється в будівництво, ремонти і так далі. Якщо сьогодні хтось хоче побачити, як ремонтуються вулиці, то це нереально. І люди розумні це розуміють. Тут нема що чиновникам пояснювати, це ж очевидно. Ми готуємо програми по Євро-2012, тисячу разів їх переписуємо як не для одного міністерства, то для іншого, і при цьому кожне приймаюче місто має закладено нуль - то про що говорити?

 

Дворянин (ТРК «Люкс»): Я думаю, що і на нас, і на чиновників просто звалилося Євро-2012. До цього ніхто не був готовий. Журналіст мені написав матеріал про забудовника стадіону - так я півдня сиділа в Інтернеті, шукала вимоги УЄФА, і до кінця в цьому не розібралася. Посадовці цього теж до кінця не знають. Журналісти не знають навіть, як правильно це запитати. Ніхто досконало не має знань про цей чемпіонат і як воно має бути. Звідси стільки інсинуацій і міфів. Тема надзвичайно важка, і журналісти не лише Львова, але й України потребують якогось лікнепу і з економічного погляду, і зі спортивного.

 

Березюк: А ще є політизація цього питання. Фракція така-то сказала, що місто не готується. І всі побігли питати фракцію, чому вона так думає. А вона не думає, вона просто говорить.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Але дуже часто самі чиновники просто не в темі і не належному рівні. Я вам дам запис першої після визначення забудовника стадіону прес-конференції, де заступникові мера Синютці журналісти 5 разів дають пряме питання, а він відповідає завченими фразами і ніяк не може прямо сказати, що це є не інвестор, а забудовник. Просто людина не може сказати.

 

Березюк: А я вам скажу, в чому тут справа. Олег Засадний, керівник департаменту по Євро-2012, дуже добре відповів на це питання в останній програмі Остапа Дроздова «Прямим текстом». Зараз усім нам не є знайоме поняття девелопера. Свої гроші є дуже дорогі. Ніхто в світі зараз не будує за свої гроші, а за гроші тих же банків, бо це дешеві гроші. Так ось спробуйте це пояснити людям!

 

Капітан («Львівська хвиля»): Так Засадний тоді сидів разом із Синюткою на прес-конференції. Чому не пояснив цього?

 

Березюк: Він пояснив це у Дроздова.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Це добре, що в Дроздова. Але тоді перед Засадним сиділи більшість ЗМІ Львова.

 

Березюк: Я підтримую тут Параску. Ми всі вчимося навіть говорити про Євро-2012. Такі проекти Львів ще не мав, і журналісти теж. Але журналіст завжди знає краще, він на коні, він просто запитує і спекулює.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Значить, на прес-конференції Засадний не міг цього пояснити, і аж тепер нарешті зумів.

 

Березюк: Я не виправдовую його. Засадний є найкращий фахівець по Євро-2012 у Львові. А те, що він говорить і вам це не подобається - то інша справа.

 

Капітан («Львівська хвиля»): Хай би голосно говорив, але він не міг пояснити суті речей.

 

Березюк: Я кажу вам, це люди, які разом із Євро ростуть. Вони дуже багато знають і знають усі недоліки.

 

Лигачова: Насправді я бачу, що у Львові є всі ознаки здорової ситуації у стосунках влади і ЗМІ. Тут є пряма дискусія, ви говорите в очі, і це дуже важливо. Останнє хочу обговорити - стан професійної підготовки журналістів. Київські головні редактори набагато вище оцінюють випускників Львова, ніж Києва. Але я розумію, що у вашій професійній школі не все ідеально. Чи є свіжі думки, що робити? Запрошувати практиків, які підручники перекладати, чи взагалі відмовлятися від факультетів журналістики і робити післядипломну магістратуру або журналістські школи.  Ви молоді журналісти. Що вам не дав факультет?

 

Данилюк (ТРК «Люкс»): Коли я прийшов на телебачення, я не знав нічого. Факультет журналістики, його структура, його методологія навчання лишилися з радянських часів. У нас багато є абсурду. Наприклад, викладання іспанської мови один семестр раз у два тижні. Ми порахували, що це 6 пар. Бракує просто практики. Людина виходить з факультету і не знає, що таке синхрон.

 

Небельмес (ZAXID.NET): Є предмет «Глобальні проблеми людства», де розказують про теракти і пожежі, про які я й сама прочитаю, оскільки працюю з новинами. І про наркоманію. А на одному з курсів ми мали знати, чому влітку тоне більше людей, ніж узимку. Ми журналістами стаємо вже на роботі.

 

Березюк: Власне, ви, кияни, отримуєте не випускників факультету журналістики, а випускників Параски Дворянин, ZAXID.NET та інших редакцій. Львів є найдемократичніше місто з найзрілішою пресою. Ми сваримося, дискутуємо вже роками. Іншим містам далеко до цього. Тому ваші редактори отримують наші журналістські вершки.

 

Дворянин (ТРК «Люкс»): Треба просто переглянути сам принцип. На факультет журналістики вже починають запрошувати практиків. І я маю деколи незручності, коли до професора пішло 3 студенти, а до мене 40. Вони хочуть іти до практика. Три роки їх вчать багато непотрібного. У нас з університету не виходить журналіст, який орієнтується в політології, в економіці, в культурі, в музиці. Як може вирости економічний журналіст, якщо він не знає елементарних термінів? Технічна база бажає кращого. Я не можу на пальцях навчити монтувати чи знімати.

 

Лигачова: Дякую всім за ваші думки...