Звернення. ДОПОВНЕНО

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів:

Друзі! Колеги! Співвітчизники!
Я позавчора розмістив на ФБ своє звернення з приводу намірів Міністерства фінансів та Державної податкової служби з 01.01.2013 року анулювати режим пільгового оподаткування суб’єктів видавничої справи. Багато хто відгукнувся на це звернення, однак значна частина тих, хто спілкується в мережі і хто виходив на зв’язок зі мною електронною поштою чи телефоном, сприймають питання пільг, як суто галузеву проблему. Однак це не так. Проблеми, від яких майже усі роки існування суверенної України потерпає національна книга, - це проблеми кожного з нас, я маю на увазі тих, хто вважає себе українцем.
Справа в тім, що книга - не просто предмет матеріального виробництва, а надзвичайно чуттєвий, перевірений часом психологічний, культурно-мистецький інструмент творення людини у самому високому розумінні цього слова. Людина, яка багато читає, засвоюючи знання напрацьовані людством, в усі часи мала гарантії на успішність свого життя, на високий соціальний статус, перевагу перед нечитаючими у своєму професійному і кар’єрному зростанні. Кожен з жанрів літератури, до якого долучається читаюча людина, формує у неї, як у особистості, різні важливі якості. Художня книга розвиває творче мислення, духовна – дозволяє викристалізувати рамки моральності, науково-популярна - допомагає визначитись у виборі життєвого шляху, суспільна – дає розуміння тих процесів, що відбуваються в соціумі, і визначення свого місця в них, спеціальна і наукова – створюють основу для осмисленого руху в обраному професійному напрямі... Рівень розвитку конкретної країни, рівень і якість життя людей в ній мають пряму залежність від кількості і якості знань, усвоєних народом цієї країни. Сучасні «азійські тигри» - Китай, Південна Корея, та інші, де книзі і знанню, почерпнутому з неї, відводиться одна з головних ролей у забезпеченні ефективного розвитку держави, модернізації її виробничої, технічної і технологічної сфер, економіки в цілому, своїми успіхами наочно засвідчують: стратегія, обрана владою цих країн, є вірною
В Україні ж все відбувається навпаки. Протягом всієї доби незалежності України ні людина, як головний капітал держави, ні її культурний, духовний, інтелектуальний розвиток, ні книги і читання, як основні чинники успішності цього розвитку, жодного разу, за ініціативи самої влади, не були предметом державницької уваги і ретельного аналізу їхнього реального стану. Ті ж рішення, які іноді приймались, чи дії, що іноді виконувались по відношенню до книги і читання, носили безсистемний, фрагментарний характер і, як правило, були результатом тиску з боку громадськості чи елементом політичної боротьби напередодні чергових виборів. Саме тому, починаючи з 1994 року, населення країни існує фактично в стані книжкового, культурного, інтелектуального голоду. В Україні продукується на рік близько 1 книги на одного мешканця. За цим показником наша держава знаходиться на останньому місці в Європі, відстаючи від європейських стандартів у 5-6 разів. Але це лише виробництво, а споживання книги відстає в 10 і більше разів. І, як результат ігнорування книги і читання,за 18 років, що минули, а це вік одного покоління українців, деградаційні процеси у всіх сферах життєдіяльності держави стали помітні вже неозброєним оком. Знищена система книгорозповсюдження в країні; значно скоротилась кількість бібліотечних закладів, а оновлення їхніх фондів зведено до непристойного мінімума, який ні за яких умов не може дати відвідувачу уяву про сучасні процеси, що відбуваються у країні і світі; національна наука, як найбільш впливовий важіль розвитку суспільства у його виробничій і технологічній складовій, фактично перестала існувати, а тиражі наукових видань опустились до межі у 100-150 примірників і стали недоступними не тільки пересічному читачеві, а навіть науковцям; моральний, культурний і духовно-психологічний стан населення, судячи з інформаційних приводів в новостійних програмах телебачення, дозволяє говорити про його соціальну депресію, як про хронічне захворювання суспільства; зруйнована кадрова політика і соціальні ліфти; знищена потреба в моральній, культурній, освіченій людині, як головній рушійній силі суспільного прогресу; в практиці призначень на керівні посади в системі державного управління та державному секторі вирбничої сфери панують корупція, кумівство, родинні зв’язки, а не досвід, знання і професіоналізм; правоохоронні органи і органи судочинства змінили функцію боротьби за права людини на функцію боротьби з людиною, яка бореться за свої права... Споглядаючи ситуацію у гуманітарному просторі сучасної України, чітко усвідомлюєш справедливість виразу: «Чим менше книг – тим більше в’язниць!».
Закон, яким вперше було надано видавничій галузі існуючі податкові пільги, був прийнятий у 2002 році лише завдяки активній публічній позиціїУкраїнської асоціації видавців та книгорозповсюджувачів і передвиборчим колізіям у боротьбі між конкуруючими політичними силами, представленими у тодішньому парламенті. Але діяти він почав лише з 1 липня 2004 року у зв’язку з шаленим опором його запровадженню з боку фінансово-економічного блоку тодішнього складу уряду. За вісім років існування цього закону (у 2008 році його дію було продовжено до 1 січня 2015 року) спільними зусиллями було відбито 9 спроб провладних сил припинити його дію. Власне саме цей закон дозволив проіснувати видавничій галузі на межі виживання і в кризових умовах виконувати роль захисника останнього рубежу, за яким починається тотальна моральна, культурна та інтелектуальна деградація народу України.
І це при тому, що будь-кому зрозуміло, що ніякі реформи в державі не матимуть успіху, якщо спочатку не реформувати ту силу, яка є основною в їх реалізації – людину. Лише патріотизм, висока культура, сучасний рівень знань і вмінь українців дозволять говорити про рефомування держави, її виробництва на основі нових технологій, економіки в цілому, як про реальний процес.
Нинішню атаку «геніальних державотворців» без допомоги тих, хто розуміє справжнє значення книги і читання у прогресивному розвитку людської особистості, нації і держави - нам не відбити.

Тому пропоную всім учасникам мережі, кому небайдужа доля української книжки, майбутнє України, її культури, освіти, науки, майбутнє наших дітей і онуків, розпочати безстрокову протестну інтернет-акцію під умовною назвою «Жодного дня без листа Президенту України і Прем’єр-міністру України». Суть її полягає у наступному. Щоденно кожен учасник акції, залучаючи до цього своїх друзів, які поділяють його точку зору, направляє на електронні адреси Адміністрації Президента, Кабінету міністрів, Міністерства фінансів і ДПС, а також на особисту сторінку М. Азарова на ФБ лист приблизно такого змісту:

«Я, ____________________, представник народу України, якому, згідно її Конституції, належить влада в державі, вимагаю від органів виконавчої влади :

- визнання національної книги стратегічним продуктом для держави;

- негайної розробки , затвердження Кабінетом міністрів і введення в дію Державної комплексної програми розвитку національної книговидавничої справи та популяризації у суспільстві книги і читання, як основних впливових чинників розвитку і вдосконалення особистісних якостей громадян України;

- зняття з розгляду питання внесення змін до Податкового кодексу в частині, що стосується відміни податкових пільг для української книги і друкованих ЗМІ.;

- - забезпечити вільний, безкоштовний доступ українців, незалежно від їхнього майнового стану, до царини сучасних знань з усіх сфер життєдіяльності людини за рахунок встановлення в Державному та місцевих бюджетах фіксованого щорічного відсотка видатків на закупілю книжкових і передплату періодичних видань в обсягах, які потребує єфективний розвиток людини і держави».

- Ми повинні, врешті-решт, змусити їх зробити те, що держава повинна була зробити ще на зорі своєї незалежності.

________