Американські міфи. Українська діаспора
З життя нелегалів: знайома з Ужгорода розповідала, що в Нью-Йорку вона живе в одному помешканні з чужими чоловіками, так дешевше. Вночі вони йдуть на роботу, а вона ночує, вдень – навпаки.
За даними Українського Віртуального порталу у США живе 1 857 000 українських американців. Перші українці з'явились на території сучасної Америки ще у 17-18 століттях. Українську громаду Америки творили 4 хвилі еміграції - від 1861 року - до початку 80 років 20 століття. «Четверта хвиля» - здебільшого економічна еміграція, а не політична, як третя, яка була після Другої світової війни. Тому вся її активність зводиться до того, як вижити, заробити, допомогти рідним, а не до того, як бути активними у політичному і громадському житті української діаспори.
В усі часи українці об'єднувалися на чужій землі навколо церкви, творили свої організації, пресу, школи. Серед поважних організацій США - «Український конгресовий комітет», «Український Народний Союз Америки», «Вашингтонська група», українські дослідницькі центри Гарвардського, Колумбійського та Іллінойського університетів, НТШ, УВАН (Українська Вільна Академія Наук).
Відомі американські українці
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleБагато українців Америки стали шанованими і знаними людьми не тільки у США, а й за межами держави. Серед них, Михайло Яремович - колишній заступник міністра оборони США, перший голова компанії «Інтелсат» - Йосип Харик, винахідник світлодіодів Нік Голиняк. Серед сучасних успішних українців Америки - федеральний суддя Богдан Футей, банкір Юліан Куляс, академік Леонід Рудницький, Олександр Воскобойник з Penn state University (університет штату Пенсільванія), який започаткував систему наукових обмінів; Юрій Чопівський, який оплачував утримання будинку для українського посольства в Америці упродовж півтора року, бо у перші роки незалежності держава не мала на це коштів. Серед активних діячів у міжнародній сфері відомими є Надя Дюк та Марта Коломиєць. В Україні знають американських бізнесвумен Марту Федорів, Марійку Гельбік.
Українські медіа
Українська преса США переживає не найкращі часи. Тиражі газет «Свобода», «Америка», «Way», «Ukrainian Weekly», «Час і події» постійно скорочуються.
Україномовний контент Інтернету представлений пoрталом «Брама», сайтами фірми «Міст», «Товариства українських інженерів Америки», «Товариства українців Техасу», «Українського культурного центру Лос-Анджелесу», «Українського товариства нумізматів та філателістів», «Товариства студентів-українців Колумбійського університету», Інтернет-виданням українців Америки «Нова хвиля».
Новітні заробітчани
Точної кількості нинішніх українських заробітчан в Америці ніхто не знає, бо частина з них перебуває в країні нелегально. Відомо лише, що протягом кожного року приблизно 50 000 українців отримують візи до США. Яка частина з них залишитися працювати, невідомо. Офіційно отримати робочу візу категорії H1B дуже непросто. В Україні діють багато комерційних організацій, які паразитують на бажанні людей виїхати за кордон і заробити трохи грошей. Мій родич постраждав від подібного посередника. У київському офісі з нього «здерли» 500 доларів. За ці кошти дали запрошення від якогось нью-йоркського пана на ймення Савелій. Проінструктували, що у посольстві Петро повинен впевнено себе поводити. Щоб рівень знайомства з Савелієм виглядав правдоподібнішим, Петрові порадили запам'ятати, що у Савелія є улюблений пес Макс, який любить їсти гречану кашу. Все це виглядало як інструктаж розвідника, якого мають закинути у ворожий тил. Посольство, як і можна було прогнозувати, у наданні візи йому відмовило. Грошей, звичайно, ніхто не повернув. Відповідь була приблизно такою: «Ми своє зробили, на рішення посольства вплинути не можемо». Але і це ще не найгірший трафунок. Доводилося чути розповіді, як деякі земляки-закарпатці позичають чималі кошти, щоб спробувати заокеанського щастя через Мексику. Зайве говорити, що такі авантюри не завжди успішно закінчуються. Не можу собі навіть уявити, скільки років потрібно працювати і яку роботу виконувати, щоб спочатку віддати борг, а потім щось заробити для себе.
Емігрантське життя
Українці у США американізуються не однаково швидко. Усе залежить від характеру, поглядів на життя тощо. Найкращий приклад українки з хрестоматійними проявами людяності і відкритості я побачив в особі скромної пані з Тернополя. На другий чи третій день мого приїзду до Вашингтону вона постукала до нашого помешкання і сказала: «Я чула, що тут приїхали нові люди з України. Я вже скоро повертаюся в Україну, то давайте, я вам трохи допоможу, поки я тут». Далі, чи не щодня вона приносила від своїх вже дорослих онучок якісь іграшки моїм дітям, показувала дружині, як діставатися до дешевших крамниць, радила де і що купляти, запрошувала на прогулянки і в гості. Натомість молода колега, з якою ми колись разом працювали в Києві, особливих сентиментів і бажання контактувати не проявляла. Мабуть, далася взнаки ментальна окремішність українців та те, що вона замужем за американцем. Натомість у супермаркеті росіянка з Литви, почувши українську мову, підійшла познайомитися, представила нас своєму чоловікові-італійцю, а ще через кілька хвилин запросила до себе в гості на день народження. Досить незвичний, як для мене, приклад відкритості, наївності, щирості і ностальгії за чимось, що хоча б опосередковано нагадує про колишню Батьківщину. Інша колишня співвітчизниця з Ужгорода, у спробах виглядати справжньою американкою, при кожній зустрічі, з потребою і без, постійно повторювала: «Час - це гроші».
Українців, які тимчасово або постійно проживають в Америці, можна умовно поділити на певні категорії. Ті, що народилися в Америці і є громадянами країни; ті, що приїхали вчитися або легально працювати; ті, хто одружився або виграв «зелену карту». Ну і, нарешті, нелегальні заробітчани.
Звичайно, найкраще себе почувають українці-громадяни Америки, особливо ті, які тут народились. Непогано маються і ті, хто легально працює і вчиться. Наприклад, працівники посольства і консульств України у США. Знаю успішного молодого львів'янина, який працює у представництві Світового банку у Вашингтоні. Моя студентка, яка виїхала до США за програмою Au-Pair, також досить успішно адаптувалася і цього літа вступатиме до коледжу. На позачергових виборах до парламенту ми з дружиною голосували у Посольстві України у США (у Вашингтоні). То там зустріли багатьох цікавих людей і переконалися, що не тільки професори з України в Америці непогано живуть. Молода сім'я з Франківщини, яка виїхала через певні релігійні канали, попрацювавши п'ять років на будові, вже підшуковує - де би купити будинок.
Найважче живеться заробітчанам-нелегалам. Моя знайома з Ужгорода розповідала, що в Нью-Йорку вона живе в одному помешканні з чужими чоловіками, щоб було дешевше. Уночі вони йдуть на роботу, а вона ночує, а вдень - навпаки. Дозволу на працю не має, термін дії візи закінчився, тому коли потрапила в аварію, своє стареньке авто кинула на вулиці і втекла. Інший земляк розповідав, що спав у пекарні, де працював. Жінка з Росії поневірялася ще гірше - ночувала у громадському туалеті. Щоб отримати на це дозвіл, прибирала замість латиноамериканки, яка тим туалетом опікувалася. Та все ж люди дають собі раду. Крок за кроком здобувають добробут, деякі потрохи інтегруються до американського суспільства.
Українці в Америці живуть повсюдно. Традиційно великим і потужними є громади у Нью-Йорку, Баффало, Лос-Анджелесі, Клівленді, Пітсбурзі, Детройті, Чикаго, Філадельфії.
Фото з сайтів https://www.hist.msu.ru/, festival.1september.ru