1923-й. Міські хроніки від Mankurta

Рік 1922 був роком антракту в нашій національній історії. Піднесення хвилі народньої боротьбі, темпу і енергії національної творчості стоїсть поза межами подій 1922 року. Нація, що вимагала таку енергію, житєзданість і творчість, не може не дойти до своєї мети.

Попросив у бібліотеці українську пресу за 1923-й рік. Може не «Діло», бо всі кажуть, що воно читане-перечитане? На що негайно отримав відповідь, що, власне, за 23-й рік «Діла» й нема. Є «Громадський вістник».

- Давайте!

- Але тільки за перші три місяці. А там ще щось пошукаємо...

Пошукали. Знайшли зовсім тоненький і маленький  «Новий час». Але тільки за останні три місяці. Вирішили потім ще подивитися. Весь вівторок я чесно вичитував дві підшивки, а в кінці дня побачив, як до залу заносять коробки з солодким і тут же дізнався, що святкування 400-річчя наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Франка починається саме завтра, і протягом найближчих трьох днів читачів обслуговувати не будуть. Навіть привілейованих, до яких Манкурт, звичайно, належить:)

Так що маємо Хроніки тільки за 6 місяців 1923 року. І, безумовно, вітаємо бібліотеку зі славним ювілеєм. Співробітникам щастя і здоров'я, а бібліотеці - цікавих надходжень і грошей на нормальний Інтернет!

Взагалі я вважаю, що 400-річчя університетської бібліотеки - свято для кожного львів'янина. Не так багато міст можуть похвалитися. А ми можемо.

Гордо!

А в українській пресі - самі білі плями після цензури. Не чекав такої кількості.

Газета «Громадський вістник», редакція і адміністрація - пл. Ринок, 10.

Вгорі жирним шрифтом - «По конфіскаті - наклад другий». Ціна примірника - 200 М.п.

4 січня

Військова бранка у Сх. Галичині

Замість перших двох колонок - білий папір (витерто цензурою). Далі: (назва села нерозбірливо)

Дня 28.12. трьох жандармів перебралися за «купців» і ходили по селі за соломою, свиньми, каменем і т.д. Але люди пізналися на них і «купці» нічого не купили. Одначе тутешні поляки вказали на 1 призивного, а то Михайла Зкалоцького, що був занятий в каменоломі, котрого «купці купили» і відставили до арешту в Бібрці. Там в ночи прийшло 3 жовніри зі служби такого типу, як «вахмістр Люшня» з «Пана Володийовського» і стали переконувати його, як то йому добре буде при польськім війську і так «вдало аргумештували», що стратив притомність під тими аргументами. На се є свідки, як вже до непритомного кричали «вставай, кабаніє, бо чі застшеліми».

Здається, що ще не кінець лиху, бо є ще 8 призивних, які не ставились.

Мова початку минулого століття - очевидно, залишаю. Польські слова даю українськими буквами. В перших чотирьох номерах січня нарахував 12 білих плям різного розміру. Це так, для загальної картини.

Слівце «аргумештували» запам'ятав. Буду використовувати. Чисто львівський чорний гумор.

7 січня

Серед антракту

Українське життя в 1922 році.

Кінець року - це час, коли згідно усталеному традицією звичаю підводяться підрахунки, переводяться підсумки.

Рік 1922 був роком антракту в нашій національній історії. Піднесення хвилі народньої боротьбі, темпу і енергії національної творчості стоїсть поза межами подій 1922 року. Нація, що вимагала таку кольосальну енергію, житєзданість і творчість, не мозже не знайти своїх певних шляхів, не може не дойти до своєї мети. Вона мусить знайти свої шляхи і знайде їх; вона повинна дійти до остаточної перемоги і ту перемогу буде мати.

21 січня

На першій сторінці і в гарній рамці:

ДОРОГИЙ!

Доляри, котрі я Тобі винен, віддам з подякою на вечерницях «Червоної Калини» 25 січня ц.р. у великий салі «Народнього дому».

О.Ко.

Сміявся...

27 січня

Українська Національна Рада

Витерто цензурою повністю

1 лютого

«Український прапор» з дня 27 січня ц.р. спинюється над статейкою поліційної «Газети Цодзєнней» під нап. «розлад серед львівських Українців» та додає, що україножерна польська преса щиро вітає навіть найдрібніше непорозуміння між нашими діячами. Малюючи пестрими красками мнимий конфлікт, клевечучи на право й ліво проти наших провідних людей в краю, кидаючи підозріння і т.п. польська преса підносить галицьким Українцям «спільний клич: бий Жидів!»

4 лютого

Не в них нам учитися!

Політичної літератури в Німців, хоч які вони графомани, майже нема. Handbuch dеr Politik - ніщо инше, як підручники адміністративного і державного права, майже безварті для політичного думання і політичної практики. Коли хочете яке будь питання міжнародної або й внутрішньої політики студіювати, або тільки в ньому пристойно розглянутись дуже рідко коли знайдете відповідну літературу, або принаймні одну добру книжку по німецьки,  - мусите шукати книжок англійських, французьких, навіть італійських, якщо не хочете обмежити свого розуміння міжнародних справ до тої духовної бідноти, що капає з тої або иншої Neue Freie Presse. Ще хіба в соціялістичній-марксістичній політичній «науці» Німеччина сильна: Ленін, Троцький - духовні сини німецького соціялістичного «думання», духові внуки Гегля.

А ще більшими дурнями німаки були у філософії. Оті всі їхні Геглі, Канти, Шелінги, Фейєрбахи і, не побоюся цього слова, Фіхте - абсолютно ні до чого!

9 лютого

Новинки

Конфіската. Останнє (30 ч.) нашого часопису сконфісковано за вступну статтю і за деякі місця «Станіславівського вістника».

Шовіністичні оргії в Лагодові. В Лагодові коло Глинян місцеві польські шовіністи напали на Миколу Возного, діяльного члена «Просвіти» і тяжко побили його

 Цей чільний український громадянин від довшого часу був сіллю в оці польським загорілим шовіністам. Справу передано судові.

Маю одного знайомого. Дуже шанований мною галичанин і великий начальник. На візитці поруч з львівськими реквізитами гордий напис «народжений в селі Лагодові», а також адреса і телефон в селі.

Хороша людина. Поважаю.

17 лютого

НАГОРОДУ

1.000.000 М.п.

Одержить той, хто зверне, вкаже, або викриє викрадені мені речі при вул. Асника, 6: нові, чорні жакетові, нові темно бронзові, нові попелясті, нові темно гранатові, нові шарі, три пари нових черевиків, машинку «Gilette» до голення з ножами в нікльовім пуделку, машинку до острення ножиків, чорний скіряний портфель з монограмом А.Б., уживаний кіш 75 цм високий, 1 м довгий. Адам Байдецкі

Мільйон!

Чомусь пригадалися «Щоденники» С.Довлатова:

«Лениздат напечатал книгу о войне. Под одной из фотоиллюстраций значилось: «Личные вещи партизана Боснюка. Пуля из его черепа, а также гвоздь, которым он ранил фашиста...» Широко жил партизан Боснюк!»

27 лютого

Велика стаття д-ра Павла Лисяка

Нова Конституція Союза Соц. Сов. Републік

З точки погляду большевизму - на національне відокремлення є місце лише тоді, коли воно прибирає комуністичні форми. В другому випадку - таке відокремлення  не тільки не являється фактом байдужим до комунізму, ні, воно являється фактом у найвищій мірі шкідливим і тому його треба з повною безоглядністю нищити. Так ми маємо вияснення «нерозгаданої» для багатьох наївних тайни, що ті самі большевики, які, мовляв - дозволили поневоленим націям визволитися, в момент, коли ці нації дійсно зачали переводити своє визволення в діло, нагло зустрілися з безоглядною негацією своїх стремлінь від тих же самих большевиків. Трагедія цілого лівого українського соціялізму полягає якраз в цьому нещасному непорозумінню

Не рабськими поклонами перед чужою силою, яка, без нашої участі, може, буцім то, нас визволити, але і не непотрібними для нікого, ніким не бажаними і смішними офертами т.зв. Західній Европі, для якої ми, мовляв, маємо стати заборолом перед східним заливом - може, повинна і мусить національно-політична думка України знайти для себе вихід із тих обєктивних умов, в яких національний колектив України тепер знайшовся.

Перепрошую за надто довгу цитату, але звучать думки дуже актуально. Якби вчора було написано.

А ще звернув увагу на відсутність апострофів і відразу загадав львівського мистецтвознавця Ярка Нановського, сто років якому минуло у вересні. То він свого часу ніяк не міг зрозуміти, для чого існує апостроф, і всім пояснював - чи писати м'ясо з апострофом, чи без - все одно жодна нормальна людина ніяк інакше і вимовити це слово не потрафить!

У цьому ж числі «Новинки»:

Вечір, посвячений творчості Богдана Лепкого відбудеться 28 лютого в салі Лисенка при участі визначних сил музичного і літературного світа. Білети в книгарні ім.  Шевченка і при касі

З днем 15 лютого виступив з українського театру у Львові артист п. М.Бенцаль і перейшов до театру п. Когутяка в Станіславові. Тим чином львівський театр «Бесіди» утратив одну з найкращих своїх сил.

«Громадський віснтик» за 2 число чомусь датований «2 марта», а за 3 число - «3 березня». Далі вже був березень.

3 березня

Українська школа у львівськім повіті

Перед нами відомості  про наші школи з 52 українських сіл Львівського повіту за час від березня до липня 1922 року.

В цифрах представляється справа школи так:

На 52 села, які прислали відомості, є 37 шкіл з мовою викладовою українською, і 15 шкіл з мовою викладовою польською. До того треба додати одну паралєльку українську і 13 експонівок польських. Ходить до школи дітей: Українців - 6 106, Поляків і Українців-латинників - 1 888, Жидів около 160 і кількох Німців.  Управителями в школах є Українців: учителів 23, учительок 1; Поляків: учителів 15, учительок 12. В 17 українських школах управляють учителі і учительки Поляки.

Що таке експонівки і паралєльки - не знаю. Нехай знавці пояснюють. А статистика цікава.

6 березня

В справі вирішення справи Східної Галичини

Президія Української Національної Ради післала за підписом д-ра Евгена Петрушевича головним державам Антанти дальші матеріяли в справі польської військової бранки  у Сх. Галичині.

З цензурних оглядів не можемо подати в цілості широку ноту, яка кінчиться таким уступом: (далі велика біла пляма)

Тому нота просить приспішити вирішення державного становища Східної Галичини, та, якщо представники головних держав Антанти не могли б приступити тепер до вирішення справи Східної Галичини з причин  вирішування важнійших проблем, - уповноважити раду Союза Народів до вирішення нашої справи.

«Справи в справі вирішення справи» були кепські.

Не наївся - не налижешся. Не відвоював - не випросиш. Прикро читати.

16 березня

ВОНИ І МИ

Замість передової статті величезна біла пляма на всю першу сторінку. Хіба справа в нижньому кутку замітка про труднощі французького уряду. Максимально доступна форма викладу тези, чим відрізнялися «ми» і «вони».

21 березня

Велика Україна

Ліквідація «Просвіти»

Народний комісар просвіти Радянської України видав розпорядок про повну ліквідацію всіх ще існуючих українських «Просвіт». Цей розпорядок мотивується недавним судовим слідством у харківским і других трибуналах, яке, на думку большевиків, доказало, що «Просвіти» завше були центрами протисовітської пропаганди і діяльності.

Газета «Новий час», Ілюстрований політично-господ. часопис.

Виходить два рази на тиждень. Ціна 8.000 М.п.

14 жовтня

Від видавництва

У дуже важку хвилю поставили ми перед собою завданням видавати часопис для всіх.

Питаємося: Чи теперішня руїна така страшна, лихоліття так нас розбило, щоби ми аж втратили сили, надію і охоту відбудовуватись? На то питання не можна дати одної відповіді, бо український нарід живе в кількох займанщинах: між Москалем, Поляком, Румуном, Чехом і не всюди йому однаково. Його ґаздівство розпарцельовали між себе аж чотири сусіди, не кождий взяв рівну часть і не кождий одинаково ґаздує.

11 листопада

Ціна 15.000 М.п.

Диктатори своїх країн

(Два графічних портрети)

Володимир Лєнін. Росія

Від часів большевицького перевороту в Росії, 1917 р. настала в Европі мода на диктаторів. Володимир Ленін (колись Ульянов) зі своїми товаришами Троцьким, Зіновєвом, Луначарським і другими захопив власть від Керенського в свої руки і до нині править Росією. Большевики задержалися при кермі завдяки своєї безоглядності й рішучості. А душею їх був і є голова народних комісарів - Лєнін.

Примір з Лєніна взяв собі Беніто Муссоліні. Він, як добрий італійський патріот, бачив, що партійні сварки і бездарність уряду доведуть Італію до Руїни. Тому зорганізував закон фашистів і з ними силою вдерся до Риму та захопив власть в свої руки. Король радо погодився на все. Муссоліні поразганяв міністрів і сам зложив собі новий кабінет.

Тепер він приказує цілій Італії, але це їй виходить на добре, бо ліпше одна голова мудра, як десять дурних.

Як знаємо, оцією мудрою головою донизу, а ногами догори повісили вдячні італійці Беніто Муссоліні на площі Пьяцца Лоретто, коли замість доброго вийшло ще на краще. Тобто в 1945-му.

18 листопада

По вулицях чимраз більше хвостиків. Люди вичікують у черзі на цукор, на смалець, на хліб. Поліціянти урядують, як при розрухах. Багато людей подоптаних, обштурканих другими, відходять домів без нічого. А тим часом газети доносять, що паскарі, які мають «плечі», везуть , і везуть, і везуть усе за границю.

Вивозять найбільше свиней, але потішають, що в Польщі й так їх за богато.

Коли чув знамените гадюкінське «ти ся вернеш домів», мав сумніви щодо існування такого слова. Зараз не маю. А останню фразу цензори не зауважили - було би однією плямою більше.

25 листопада

Вертають на Україну

Слідами Тютюнника пішов проф. Грушевський і ком. Київської дивізії У.Н.Р. полковник Янченко, які виїздять на днях на батьківщину. По Варшаві ходять чутки, що й Петлюра рад би вернути, наскучивши собі гостину у союзників.

Поцікавився дальшої долею полковника. Як завжди, в нашому Інтернеті - не густо. Знайшов статтю у Вікіпедії «Володимир Ананійович Янченко (1880 - ?) - український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР».

По-перше, генерал вже з 1920 року, по-друге, не вказано, щоби він колись повертався. «До 1934 року перебував на генеральському обліку екзильного уряду УНР». Чи то він, чи не він - так і не зрозумів остаточно. Хоча, напевно, він. Якщо не повернувся - зробив мудро, бо шанси вижити мав би мінімальні.

9 грудня

З причини нечуваного зросту цін на папір і друку ми змушені підвисшити ціну одного числа на 50.000 М.п. Ми певні, що наші читачі зрозуміють це і ще краще, як до цього часу, підіпруть наш часопис.

Адміністрація «Нового часу»

Тобто, в січні - 200,  в жовтні була ціна 8 тисяч, а вже в грудні - 50. Отже, інфляція була шаленою і львівським українцям нелегко було «підпирати» видання. Хоча наступного року знову повернуся до польської преси - це все ж польський період Львова.