«5 дітей, 10 внуків, 23 правнуки і праправнучка»

У Львівській громаді привітали довгожительку з Винників Іванну Стефанишин – жінку, чия доля охоплює кілька історичних епох. У паспорті зазначено 1926 рік народження, однак за архівними документами – на рік раніше. Довгожителька отримала від Львівської громади традиційне привітання і подарунки.

Велика родина

Іванна Стефанишин багата не лише роками, а й великою родиною. Вона виховала п’ятьох дітей – двох синів і трьох доньок, має звання «мати-героїня».

«Внуків у мене 10, а правнуків маю 23. І праправнучка нещодавно народилася», – каже ювілярка.

Вона також згадала про велику родину з обох сторін.

«У нас велика родина і дуже гарно всі тримаються. Буває трохи посваряться, один до одного мають якісь претензії, але потім миряться. Я по маминій стороні й по батьковій мала 47 двоюрідних братів, а сестер – 18. Але багато з них в Америці», – зазначила вона.

Іванна Стефанишин народилася 24 травня 1925 року, хоча у паспорті зазначено 1926 рік. Таким чином цьогоріч жінка відсвяткувала вже 101 день народження.

«Ми навіть самі не знали. Ми підняли документи діда, маминого тата, і там було записано все: хто і коли народився, в який день, в яку годину. Так ми дізналися, що мама народилася не 1926 році, а в 1925 році», – пояснює син Володимир Стефанишин.

Історія родини пані Іванни – дуже цікава. Зокрема, її батько був знайомий із главою Української греко-католицької церкви митрополитом Андреєм Шептицьким. Батьки довгожительки познайомилися та одружилися у США, а згодом переїхали до українського села Солоне, яке нині розташоване на території Польщі. Однак у 1945 році родину примусово виселили з Лемківщини. Тож вони поселилися в Буську на Львівщині. Згодом Іванна Стефанишин створила свою сім’ю.

«Тут я вже вийшла заміж, зі своїм чоловіком я зустрічалася ще там. Потім діти народилися. Я була з ними вдома. Згодом ми переїхали до Винників. Коли найменшій дитині виповнилося вісім років, а я за вісім років мала п’ятеро дітей, я пішла працювати в ательє. Я там відпрацювала 15 років, я так мала відпрацювати як багатодітна мама. Потім я вийшла на пенсію. Мене просили працювати й надалі, але я вже не хотіла», – пригадує Іванна Стефанишин.

Згодом жінка понад 10 років проживала у США, однак серце покликало на Батьківщину. У США проживають доньки Іванни Стефанишин.

«Ви знаєте, я не хочу критикувати Америку, але Америка не для старших людей. Я багато місць відвідала у США: була у Флориді, у Вашингтоні, була на могилі Кеннеді, відвідувала пам’ятник Тарасу Шевченку, там такий гарний пам'ятник. Там він такий, як тут його всюди роблять згорбленого. Він там дуже гарний. Він же був молодий, мав 47 років. Чого його тут в нас таким старим зробили?», – каже жінка.

Таких довгожителів у родині, каже пані Іванна, раніше не було. Втім, жінка зізнається: жодного особливого секрету довголіття не знає.

«Я не маю ніякого секрету. Ходила моя невістка до ворожки й мала фотографію, на якій була я. Не пам’ятаю скільки років тому це було. Та знахарка подивилася на фотографію, запитала хто я і сказала, що житиму довго. Я звідки знаю, як таке може бути? Слава Богу я не хворіла, ніяких операцій не мала, – розповідає довгожителька і додає сміючись, – «Якщо хочете гарно виглядати, щоб лице було гладеньке, то мастіть його сметанкою, сироваткою».

Рідні кажуть, що секрету довголіття немає, але важливу роль відіграють характер і спосіб життя.

«Мама по своїй натурі дуже добра. А ще в нас тато постійно мав пасіку, і брат має пасіку, і я маю пасіку. І ми постійно їмо мед, на медових продуктах», – зазначив син Володимир.

Попри поважний вік, пані Іванна зберігає почуття гумору та характер.

«Я була в халаті перед тим, як ви мали прийти, і не хотіла переодягатися. Але прийшла моя внучка і вмовила мене вбрати сарафан, то я вже їй піддалася», – каже довгожителька.

Попри поважний вік, Іванна Стефанишин і сьогодні залишається активною, жартує та з теплотою сприймає увагу рідних і гостей. У родині кажуть, що головне її багатство – це не лише роки, а велика любов близьких, які щодня поруч і підтримують її в усьому. Вона ж – головне багатство і гордість родини.

Багаторічна традиція

Традиція вітати довгожителів у Львові вже давно стала щорічною. Працівник управління соціального захисту Львівської міської ради Іван Фасольник розповів про багаторічну практику таких візитів.

«Цьогоріч у мене буде вже 19 річниця, як маю честь відвідувати довгожителів. Я вже відвідав близько 500 родин з такою почесною місією. Ця традиція існує з 2007 року», – розповідає Іван Фасольник.

За його словами, програма підтримки довгожителів постійно розширюється. Традиційно довгожителям, які відзначають 100 років, на день народження з міського бюджету дають одноразову допомогу – 10 тис. грн, вручають пам’ятну монету та вітальний лист від міського голови. А усім, хто святкує 101 і більше років, щоразу до дня народження надають по 10 тис. грн. А також дарують «кошик довголіття» з букетом квітів.

«Цього року з ініціативи міського голови Андрія Івановича почали давати “кошики довголіття”, почали букети вручати. Це новий приємний бонус. Щодо кошика довголіття Андрій Іванович сказав, що треба вітаміни давати людям, щоб вони жили не лише 100 років, а 101, 102 і так далі», – додає працівник управління соцзахисту.

Іван Фасольник – ця почесна місія йому подобається.

«Знайомства дуже приємні. Кожен має свою історію. Ці люди – це історія. Багато в нас було мешканців, які були в УПА, які допомагали УПА, депортовані. В нас було багато матерів, які мають статус “мама-героїня”. Кожна історія, кожна людина – це для мене досвід, навчання», – каже він.

Нині у Львові проживає 66 довгожителів, більшість із них – жінки. Найстаршій мешканці Львова у червні буде 109 років.