Ale lakhn makhn fun mir shpas …

Автори примудрилися й тут «зашити» ксенофобський месидж відвідувачам: бо ж відомо, хто почав руйнувати той рай, – росіяни! Це ж росіяни, коли прийшли сюди вперше, почали називати наших рідних жидів євреями.

Львів захлиснула нова хвиля «відродження»: цього разу через кнайпи, ресторани і бари. Гастрономічно-сентиментальна тема є досить надійним засобом донести до мешканців та гостей міста особливості різнобарв'я культур його минулого. Проте вже перші кроки «відроджувальників» мали б насторожити львівську публіку, оскільки нічого, окрім вульгарної, кітчевої експлуатації минулого, в них не проглядалося. Дивною виявилася також реакція львів'ян на появу цих закладів «громадського харчування» - тобто прихильною або просто байдужою.

Першим був «Культ» (Клуб достойних львів'ян). Треба віддати належне ініціаторам створення в занедбаній пивниці Львівської філармонії добротного закладу клубного типу. Та й сама ідея була цілком непоганою: розповісти відвідувачам про славетних земляків, які тут народилися, або жили. Так би мовити, розвага і відпочинок з дидактичною метою. Але познайомившись із інтер'єром «Культу», приходиш до висновку, що межі фантазії «креаторів» нема меж, а з тактом і смаком у них не склалося. Ще можна було б зрозуміти кітч в стилі «а ля ленінська кімната», зі стендами з фотографіями на стінах, як в казармовому клубі, можна навіть зрозуміти певну частку іронії в такому оформленні... Але цілком неприйнятною і недопустимою є блюзнірська експлуатація фотографій мучеників Української греко-католицької церкви, замордованих в підвалах НКВД, розвішених безпосередньо поруч з напівоголеним портретом сучасної поп-зірки. Безумовно фотографії мучеників заслуговують набагато кращого і достойнішого місця, ніж пивна, де люди бавляться, п'ють і танцюють... Цей факт якось тихо-мирно пройшов повз увагу львів'ян, які виявилися не чутливими до таких тем і наступною з'явою стала сумнозвісна «Криївка».

Вже писав про ксенофобський та антисемітський антураж цього закладу. Чого варті лише запитання від пахолка на вході: «Москалі серед вас є?» А карта страв просто тхне «салом кошерним по-гайдамацьки». Автори задуму начебто мали на меті пропагувати серед гостей Львова героїв української визвольної боротьби в атрактивній легкій формі. Насправді ж маємо справу з комерційною експлуатацією сторінок героїчної і водночас трагічної історії Другої світової війни, з неприхованими реверансами в бік ксенофобів та антисемітів. Найбільше вражає те, що цей заклад знаходиться віз-а-ві з Ратушею. «Креатори» звісно скажуть, що ви не розумієтеся на бізнесі - це надзвичайно прибутковий заклад, до якого просто «ламаються» гості міста зі Сходу, і це не ображає їхніх національних почуттів. Справді, у світі є багато епатажних закладів. Деякі з них базуються на експлуатації певних людських збочень і вад, і вони також користуються великою популярністю в певної категорії публіки. Проте, чи використання таких людських вад має ставати обличчям нашого міста?

А в цілому такий ресторан тільки підтверджує радянські стереотипи східняків про антисемітський і тоталітарний характер руху УПА, а не розвінчує його.

Третім «успішним» проектом компанії «Криївка» стало створення кафе «Мазох». Знову ж таки, певна гра навколо теми мазохізму є не тільки допустимою, але й оправданою, бо Леопольд фон Захер-Мазох  походить зі Львова. До концепції оформлення кав'ярні можна було б і не ставитися так критично-прискіпливо (питання смаку ініціаторів та дизайнерів закладу), якби не одне але... Перед входом у кав'ярню було встановлено пам'ятник видатному письменнику. Пам'ятник має, за висловом «креаторів», одну «родзинку» - запхавши руку до кишені, можна полапати видатного чоловіка за геніталії... Не буду багато моралізувати навколо історичності цієї особи, бо з історичними особами так довільно поступати не можна, скажу таке: довший час навколо цього горе-пам'ятника юрмилися маленькі дівчатка школярки - напевно майбутні шанувальниці творчості письменника... До слова, пам'ятник нелегальний, встановлений на міській території без будь-якого дозволу чи погодження... і стоїть, а кафе процвітає. Якийсь усесильний «патронаж» витає над усіма цими закладами компанії «Криївка»...

Останньою краплею в цій ще не закінченій історії стало відкриття «Галицької жидівської кнайпи «Під Золотою Розою». Знову ж таки, з формальної точки зору у Львові, де свого часу євреї становили 33% населення міста, вартувало б мати і не одну кошерну кав'ярню чи ресторан. Серед них мали б бути і з виключно кошерною їжею (приготування, якої витримане відповідно до всіх приписів єврейської традиції), тобто для туристів-євреїв, які відвідуватимуть наше місто. В даному ж випадку ми маємо справу з примітивною клоунадою поруч з руїнами синагоги. Про низьку освіту та необізнаність з історією «креаторів» від компанії «Криївка» свідчить переднє слово до меню закладу. Колектив кнайпи зображає весь попередній галицький період як суцільно безконфліктний, як свого роду «всезагальний мир на землі». Для підтвердження своєї тези автори наводять як приклад придумані ними дурнуваті імена «Василів Рахмановичів» та «Самуелів Степановичів». Мені відомі подібного роду «забавки» в окремих галицьких середовищах, де обігрується в такий спосіб походження людей, їхня національність, антропоморфічні дані, але ніколи не міг собі уявити, що ці «забавки» будуть втілені в реальність у вигляді подібного закладу. Та й змальований «рай» не є випадковим. Автори примудрилися й тут «зашити» однозначно ксенофобський месидж відвідувачам: бо ж відомо, хто почав руйнувати той рай, не повірите - росіяни!  Це ж росіяни, коли прийшли сюди вперше, почали називати наших рідних жидів євреями. Яке зло сотворили! Хлопцям із «Криївки» байдуже, що теперішні львівські євреї належать до російськомовної культурної традиції, і вони не воліють, щоб їх називали «жидами». «Креатори» від «Криївки» знають, як має бути правильно і змусять євреїв бути «жидами». З часом ті ж хлопці можуть і на «своє» місце вказати тим «жидкам», щоб вони не дуже розперезувалися: вони ж зайди, вони ж не у себе вдома...

Ксенофобським є й протиставлення мирним галичанам озвірілих російських орд, які принесли сюди «рускій язік» з ненависним  словом «єврей», які влаштували перші погроми, бо ж святі галичани не знали такого явища (О, санкта сімпліціта!) Повірити у щирість намірів «креаторів» відродити галицьку єврейську традицію та реконструювати той галицький міжнаціональний мир не дає відверте паплюження росіян як народу. Тут вам і «чорносотенний цар», і «рускій язік» (напевно натяк теперішнім львівським євреям на їхню російськомовність в побуті), і ще багато інших метафор, вжитих у передньому слові до меню - напевно щоб антисемітам та ксенофобам краще перетравлювалася псевдокошерна їжа закладу. Із загального тону написаного чітко випливає, що не про відродження пам'яті про галицьке єврейство йдеться авторам ідеології кнайпи, а про задоволення їхніх затаєних ксенофобських комплексів. Весь подальший текст про «відкриті серця і душі», про якесь гіпотетичне «благословення» гіпотетичних змішаних пар «звучить» в меню ресторану як крайнє блюзнірство.

У цій кнайпі автори проекту втілили усі свої стереотипізовані уявлення про євреїв. Яким же вимальовується цей образ із всього побаченого у закладі? Євреї носаті і пейсаті, захланні торгаші і лихварі, вони готові навіть на руїнах синагоги і на пам'яті про мільйони жертв Голокосту зробити «ґешефт». Для цього авторами відтворений відповідний антураж: капелюхи з приштукованими до них пейсами, які можна одягати в кнайпі, щоб досхочу посміятися з єврейської хасидської релігійної традиції. До слова, кілька відвідувачок при мені також приміряли собі такі «капелюхи» і дуже сміялися... Зрозуміло, що це не порівняльні речі, але як би християни споглядали на подібний «християнський» заклад в Єрусалимі, де жінки міряли б єпископські ризи, просто так, «до знимки», щоб посміятися...

Про те, що, на думку «креаторів», ґешефт у єврея сидить «в крові», свідчить той факт, що в меню ціни за страви не зазначені. Ви можете до схочу «поторгуватися» з офіціантами навколо рахунку, який вам буде пред'явлений по закінченні трапези.  Кліше про «євреїв-торгашів» - як на долоні. Так у «них» нема ж нічого святого, окрім торгівлі! Вони навіть кнайпу назвуть іменем зруйнованої нацистами синагоги, а літній майданчик збудують аж під саму меморіальну таблицю, де написано про акт вандалізму, вчинений нацистами у 1942 р. Де ж тим горе «відроджувальникам» знати про сакральне ставлення євреїв до померлих, їхніх поховань та руїн храмів? Думаю, цей заклад буде сприйнятий євреями міста та й цілого світу, як ще один акт вандалізму, як паплюження пам'яті жертв Голокосту, як блазнювання  на руїнах.

Серед кількох «атракцій» цієї кнайпи автори пропонують «полюбуватися» руїнами «Золотої Рози». Їм навіть на згадку не спадає, що це не руїни «Форум Романум» у Римі, не залишки давньої цивілізації, яка канула в Лету. В даному випадку йдеться про руїни, які свідчать про масовий злочин, про геноцид цілого народу. То хто ж тоді буде «любуватися» такими руїнами? Можливо цими прихильниками будуть закоренілі антисеміти, яким грітиме душу сам факт винищення галицького єврейства. Врешті, на кого ж розрахований цей львівський Диснейленд з антисемітськими акцентами? Напевно не на євреїв, бо вони не переступлять поріг закладу, який з них насміхається, тоді на кого? Перш за все, на простакуватих туристів, які знайдуть у цьому закладі підтвердження усіх своїх стереотипів про євреїв, а потім поїдуть далі тиражувати цей образ, але вже ідеологічно підковані у Львові.

Не зовсім випадковим є також замилування «креаторів» Леопольдом Вайсом, а точніше Мугаммадом Асадом, народженим у Львові, який у 1926 році прийняв іслам і був одним із найяскравіших борців із сіонізмом. Асад заслужив бути згаданим у вже другій львівській кав'ярні не тільки через високий інтелект, а радше через свій антисіонізм. Інакше, чому ж тоді такою самою славою не втішається ще один львів'янин, єврейський мислитель - Мартін Бубер? З цього може випливати, що авторам ідеї закладу миліший антисіонізм Мугаммада Асада, ніж розвідки Бубера про містичний ультраотртодоксальний хасидський світ. Це може бути ще одним свідченням, що тут йдеться не про відродження, а про те, чим ще вколоти євреям очі. Автори закладу втішаються тим, що спеціально привезли з Польщі ескізи еротичних малюнків Бруно Шульца і відтворили їх на стінах ресторану. Хоча цей крок може мати й інший бік медалі, бо саме використання цих малюнків, вирваних з контексту, на стінах кнайпи, як типових для єврейської культури, може відповідати хибним уявленням певної частини львівського суспільства про неї як субверсивну, збочену й зіпсуту.

Розмірковуючи над мотивами творців цього закладу, мене весь час не полишала думка, чому ідеї, які можуть мати й позитивне втілення, мають у нас обов'язково відбуватися через приниження і осміювання інших? Тут прошу не плутати з гумором, або іронією, або ж з постмодернізмом, бо найбільш корисною є самоіронія, якої так бракує нашим «креаторам».  Чому не зовсім освічені люди мають тиражувати свої стереотипні уявлення про інші народи та поширювати свої психологічні комплекси на увесь загал? Якщо хтось думає, що звичайна кнайпа - це несерйозно, і вона не завдасть великої шкоди суспільству, то вони помиляються. У сучасному світі, коли люди не мають часу на читання серйозних книжок, пробігтися очима по текстові в ресторанному меню - найлегше й найприємніше, особливо, коли очікуєш на виконання замовлення. Таким чином звичайний заклад громадського харчування перетворюється на осередок масової комунікації. Певні прогалини в короткому тексті можуть «заповнити» розповіді офіціантів про історію галицького єврейства, таким чином ми можемо отримати цілу армію невігласів, які будуть свято переконані у правдивості свого варіанту історії Галичини.

Тепер трохи про інший ракурс проблеми. Про нашу персональну відповідальність і про відповідальність влади. Таке враження, що влади у місті не існує, або вона тісно співпрацює з «креаторами» і творить з ними одне ціле. Якщо влада не розуміє, що в такий спосіб традиція не відроджується, або відроджується традиція ксенофобії і антисемітизму, то вона недолуга влада. Якщо свого розуму не вистачає, то можна повчитися у своїх сусідів поляків. Яскравим прикладом є відродження єврейського Казімєжа в Кракові. Відродження колишнього єврейського міста почалося з побудови Центру документації єврейської культури. З часом великий наплив туристів спричинив попит на традиційну єврейську кухню і маленький ресторанчик «Аріель» розрісся до великого ресторану кошерних страв. «Аріель», де раніше грали клезмери з Одеси, започаткував великий фестиваль клезмерської музики на Казімєжу, куди з'їжджаються музиканти буквально зі всього світу. Так, тут не обходиться без комерції, але не замішаної на стереотипах і тим більше на антисемітизмі.

Наша ж влада полюбляє влаштовувати на місці колишньої великої міської синагоги, також підірваної нацистами, масові гуляння типу «Свята ковалів». Мене весь час не полишає думка, чому це «свято» має обов'язково відбуватися на руїнах чийогось храму і особливо в суботу, коли навіть не за стіною, а поруч, в брамі, євреї облаштували собі місце для молитви, щоб бути поруч зі «Золотою Розою»? Чому влада має обов'язково влаштувати рок-концерт, на якому перебрані під козаків п'яні чоловіки заходяться в паморочливому танці? Чому площа, де завжди містився осередок єврейської культури і традиції, має називатися площею Коліївщини? Це для того, щоб євреї не забували про український войовничий антисемітизм? Повірте, про це важко забути.

Я навіть допускаю, що «креатори» усіх чотирьох, згаданих тут закладів, намагалися через сміх «вилікуватися» від травм минулого. Проте, сміх як самоіронія може очищати, але сміх над кимсь, а особливо на руїнах чужого зруйнованого храму - блюзнірство. В назву статті винесено слова з пісні єврейського хлопчика: «Всі сміються і кепкують з мене...» Фабула пісні «Папіросен» така: малий єврейський сирота продає цигарки на вулиці і благально просить перехожих купити їх в нього, бо інакше він не виживе. Мокрий від холодного дощу, безнадійно чіпляється за найменшу можливість вижити, а перехожі у відповідь тільки підсміюються і кепкують з нього, залишаючи помирати на вулиці як пса...

Подумаймо над тим, чи завжди наші сміх й іронія є доречними, і чи не ранять вони когось глибоко й смертельно.

Дивіться також фоторепортаж ГАЛИЦЬКА ЖИДІВСЬКА КНАЙПА