Апокаліптичні сценарії для Близького Сходу

У ніч на п’ятницю, 19 квітня, Ізраїль таки завдав удару відплати по території Ірану. Ізраїльська повітряна атака була очікувано невеликою за масштабом, що дозволило офіційному Тегерану взагалі заперечити інформацію про ракетний удар і заявити, що було лише кілька безпілотників, які іранська ППО успішно збила. Хоча військові експерти і стверджують, що вибухи таки прогриміли неподалік 8-ї бази «Шекарі» ВПС Ірану, яка розташована біля міжнародного аеропорту міста Ісфахан.

Тож наразі можна сказати, що сторони обмінялися ляпасами, які поки що не мали б призвести до серйозніших військових дій. Але в будь-якому разі Близький Схід стає знову чимраз гарячішою точкою земної кулі, де в будь-яку мить може спалахнути широкомасштабний регіональний збройний конфлікт, який матиме всі шанси перерости у значно глобальніше протистояння.

На щастя, поки що сторони (Ізраїль та Іран) демонструють відносні стриманість і здоровий глузд. Проте навіть за таких умов зараз питання полягає не в тому, чи можна відновити мир в регіоні, а в тому, наскільки далеко зайде спіраль ескалації.

Скриньку Пандори, як відомо, було відкрито 7 жовтня минулого року, коли ХАМАС вчинив безпрецедентний за своїми масштабами, зухвалістю й жорстокістю напад на ізраїльські поселення поблизу Сектору Ґази. Брутальне вбивство бойовиками ХАМАСу понад 1200 ізраїльтян та захоплення в полон близько двохсот осіб не могло не спровокувати потужну військову відповідь Ізраїлю. Так закрутилася спіраль насилля.

Чергова ескалація протистояння була спричинена ізраїльським ударом по консульству Ірану в Сирії 1 квітня, внаслідок якої загинули високопоставлені офіцери Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Тегеран, своєю чергою, не міг не відповісти. Іранський удар відплати був доволі потужним. А головне – вперше атака на Ізраїль чинилася з території самого Ірану. Раніше Тегеран використовував для цього своїх проксі з інших країн, головно бойовиків Хезболли в Лівані.

Отож у ніч на 14 квітня Іран атакував ізраїльську територію приблизно 170 дронами, 30 крилатими і 120 балістичними ракетами. Тобто масштаб атаки був безпрецедентний і більший за будь-які одноразові російські авіаудари по Україні. Безумовно, іранські військовики вивчали тактику повітряних атак Росії по українських містах. Тим більше, що і там, і там масово застосовувалися іранські дрони «Шахед» (росіяни лише перейменували їх на «Герань»).

Як і в російсько-українському протистоянні, повільні іранські безпілотники були запущені завчасно, з розрахунком, що вони прибудуть до ізраїльської зони протиповітряної оборони приблизно в той самий час, коли й крилаті та балістичні ракети. Росіяни неодноразово застосовували подібний підхід проти України. Мета полягає в тому, щоб повільніші безпілотники-камікадзе та крилаті ракети відволікали й виснажували українські системи протиповітряної оборони, дозволяючи в такий спосіб балістичним ракетам, які набагато важче збити, безперешкодно вражати обрані цілі.

Важко стверджувати однозначно, чи дійсно іранці робили все для того, щоб не завдати Ізраїлю значних збитків і не спровокувати їх на ще більш нищівну відповідь. Чи таки в Тегерані очікували, що набагато більший відсоток балістичних ракет влучить у ціль? Адже для чогось вони взяли на озброєння російську тактику, то, може, і сподівалися більшого ефекту. Просто ізраїльська систему ППО виявилася значно ефективнішою, аніж вони очікували.

А ізраїльська система захисту від повітряних атак є дійсно надзвичайно дієвою, незрівнянно ефективнішою за українську. Вона складається з трьох рівнів. Найнижчий з них – легендарний «Залізний купол». Наступним шаром протиракетної оборони є «Праща Давида», яка захищає від загроз малої і середньої дальності. Далі йде «Стріла 2» і «Стріла 3» – системи, що захищають від балістичних ракет.

Тегеран також, імовірно, не врахував втручання військово-повітряних сил союзників США, Великої Британії і Йорданії, які перехопили більшість безпілотників задовго до того, як вони увійшли в повітряний простір Ізраїлю.

Утім, наскільки б безболісною не була ця атака, вона в будь-якому разі стала першим безпрецедентний прямий нападом Ірану на Ізраїль. І з цього моменту Тегеран і Єрусалим поставлені в ситуацію, коли вони не можуть повністю залишити без наслідків можливі агресивні дії свого заклятого ворога. І враховуючи вищий, ніж будь-коли, ризик ескалації, сценарій повномасштабної війни між Іраном та Ізраїлем залишається цілком реальною перспективою. Навіть незважаючи на те, що наразі ні одна, ні друга сторона до цього не готова й намагається цього уникнути. Та траєкторія розвитку конфлікту має свої закони, які не особливо зважають на бажання сторін.

«Якщо ми дійдемо до цього моменту, ми можемо стати свідками тижнів ізраїльських ударів по Ірану, повномасштабної участі Хезболли в атаках на Ізраїль, ізраїльського наземного вторгнення в Ліван і спроб Ірану закрити Перську затоку», – так прокоментував розвиток ситуації в інтерв’ю для радіо «Вільна Європа» безпековий експерт Майкл Горовіц, який спеціалізується на близькосхідних питаннях.

І це у відносно найменш песимістичному сценарії в конфлікті братимуть участь лише Ізраїль, з одного боку, та Іран разом з його проксі-союзниками у вигляді палестинської терористичної організації ХАМАС, ліванської Хезболли, єменських хуситів і збройних формувань шиїтів в Іраку та Сирії – з другого.

Проте в якийсь момент Єрусалим може не стриматися й завдати масованого удару безпосередньо по Ірану, особливо по об’єктах іранської ядерної програми. Або ж Тегеран, наприклад, за сприяння російських друзів, зможе проаналізувати всі помилки, допущені під час першої атаки і спробувати виправити їх. І тоді вже наступна повітряна атака Ірану може бути більш нищівною. А російські удари по Україні засвідчили, що навіть невелика кількість точних влучань по ключових енергетичних об’єктах чи іншій інфраструктурі може спричинити непропорційно великий ефект.

У такому разі існують всі шанси, що в конфлікт на значно вищому рівні будуть втягнуті Сполучені Штати, Велика Британія і, можливо, інші західні союзники, незважаючи на їхнє небажання це робити та попри їхні систематичні заклики до стриманості. Також до протистояння підтягнуться такі арабські держави регіону, як Йорданія, Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Катар і Оман.

У цьому випадку об'єктами постійних атак стануть і американські бази на Близькому Сході. Це вимагатиме розгортання більшої кількості і без того дефіцитних систем протиповітряної та протиракетної оборони, про які Україна відчайдушно благала місяцями. США та їхні союзники будуть змушені перекинути сюди (і надовго) значну частину своїх військово-морських сил. У такому разі, найімовірніше, постраждає вся світова економіка через неминучий різкий стрибок цін на паливо і порушення глобальних ланцюжків поставок нафти.

Зі свого боку, авторитарні режими, які активно розробляють власні нафтові родовища, отримають додатковий фінансовий стимул і більшу свободу для проведення агресивної політики щодо своїх опонентів і сусідів. Апокаліптичний сценарій передбачає поступове або різке перекидання конфлікту за межі Близького Сходу. Багато учасників різноманітних заморожених і тліючих конфліктів можуть скористатися ситуацією і спробувати нав’язати свою волю силою, не ризикуючи наразитися на лобове зіткненням зі світовим військовим гегемоном.

Що це може бути? Наприклад, активізація російських наступальних дій на новому напрямку в Україні. Також не можна відкидати ймовірності вторгнення Росії в іншу країну, хоча б у Грузію чи Вірменію. Кремль навіть може вдатися й до зухвалішого кроку: випробувати на міцність статтю 5 НАТО, вторгнувшись у якусь з країн Балтії. КНДР може активізувати військові дії проти південного сусіда. Не варто відкидати й небезпеки вторгнення Китаю на Тайвань. Перелік можна продовжити Західними Балканами, де Росія вже неодноразово підігрівала ситуацію, провокуючи збройні сутички в Македонії, Чорногорії, Косово, Боснії і Герцеговині.

Відвернути такий жахливий сценарій здатна лише мудрість і стриманість сторін – Ізраїлю й Ірану. А радше їхнє почуття самозбереження. І саме в цій ситуації політика умиротворення, яку проводить Джо Байден, має свій сенс.