Австралійські висновки

Саміт країн “Великої Двадцятки” чітко продемонстрував те місце сучасної Росії, в яке її загнав Путін. Російський президент виглядав в Австралії самітником, якого відкрито цуралися лідери провідних держав.

Найтепліші обійми Путін отримав лише від коали, а проросійська позиція окремих європейських лідерів, зокрема Чехії та Угорщини, отримує адекватну реакцію своїх громадян – багатотисячні протести. Таке похолодання відносин з Російською Федерацією та протверезіння щодо української кризи ілюструє потребу нового формату системи міжнародної безпеки. Радбез ООН, де Росія має право “вето” повністю себе віджив та перетворився у шоу з клоуном Чуркіним. Подібний фарс не може бути форматом міжнародних дипломатичних домовленостей. Перейти від РБ ООН до нової системи міжнародної співпраці та безпеки – це не проблема і тим більше не трагедія, адже на міжнародній арені ще свіжий “досвід” Ліги Націй в кінці сорокових років минулого століття.

І є перші сигнали до такого нового формату: США, Японія та Австралія вирішили створити антипутінську коаліцію. Переконаний, наступними до товариства цих країн повинні долучитись країни Балтії, які перебувають у прямій і постійній загрозі від, без перебільшення кажу, настрою Путіна.

Україна ціною життів своїх патріотів уже давно довела світу, що готова боронити свою землю. Готова, як наслідок, стримувати загарбницькі амбіції Путіна. Сподіваюсь, в той час як наші воїни брали до рук зброю та йшли на передову, європейські дипломати бодай перечитували історію початку першої і особливо другої світових воєн. Коли уступивши ворогу своїх сусідів, ці держави отримували марш нацистів центральними вулицями своїх столиць. Путіну цього не дадуть, як бачимо. Та і не дотягує Путін з єдиноросами до Гітлера з нацистами, як безглуздо б не звучало дане порівняння.

В Кремля є лише два аргументи: паливні ресурси та атомна зброя. Першому стілець з-під ніг вибивають арабські шейхи та альтернативна енергетика. Однак будьмо свідомими того, що стан альтернативних джерел палива справ поки що далекий від задоволенням попиту на нього. Тому Європа і поводиться так акуратно щодо санкцій. Аргументації супроти атомної зброї немає ні в кого. На жаль. І це найбільша біда людства.

Поведінка Росії нагадує передсмертну агонію. Повторюсь, її промислові потужності далекі від рівня Німеччини 30-тих років та СРСР 60-тих. Росія не здатна на відкрите військове протистояння з цивілізованим світом. Відсутність ресурсів демонструє так само і поступову втрату союзників. Громадяни тих країн східної Європи, де влада на кремлівських дотаціях, виходять на мітинги проти такої державної політики своїх країн і скандують “Європа!”. Коли усе тріщить по швах, то перевірений варіант об’єднатись – знайти або створити собі ворога. Перетворивши нас, колись милих їм хохлів, на злих фашиствующіх бандеровцев, Кремль об’єднав власний народ витонченою пропагандистською риторикою, ціною його моральної та інтелектуальної деградації. Але це їх вибір. Важливо, що саме такій поведінці може протиставити світова спільнота. Як сусідам РФ, особливо на західних кордонах, протистояти її посяганням. Хочеться до останнього сподіватись, що до прямої участі НАТО в цьому питанні не дійде. НАТО – це альянс військовий і фактор останнього аргумента. Йому має передувати дипломатичний та економічний спосіб нівелювати Путіна.

Будучи українцем, подібне не зовсім скромно і коректно вимагати, але слід розуміти що саме сучасний “План Маршалла” для України стане щитом захисту Європи! Адже економічно сильна та розвинута Україна – це цвях у домовину кремлівського режиму. Це спокій в найбільшій державі європейського континенту. Це надважливе завдання для всього цивілізованого світу, який не має морального права існувати в іншій парадигмі. В трактуванні, що це внутрішній конфлікт України і вмішуватись у нього не варто, адже Росія не признає свого вторгнення. Приємно, що з такою точкою зору погоджуються литовські парламентарі, які прийняли резолюцію про український “План Маршалла”, який полягатиме у шестирічній підтримці в сумі 30 млрд. євро.

Литва, як й решта країн Балтії, добре пам’ятає усі “складові” радянського режиму та на що спроможні його очільники. Тисячі литовських патріотів було закатовано і розстріляно НКВДистами в їх штаб-квартирі у самому центрі Вільнюса. Це щодо минулого. Щодо майбутнього, то апетити на Литву, Естонію і особливо Латвію у Путіна не менші сталінських. Все, що його стримує – це членство даних країн в НАТО. Але наскільки довготривалими будуть побоювання очільника Кремля, якщо він уже дразнить їх балтійськими польотами винищувачів? Сьогодні перед світовою спільнотою стоїть багато загроз: Ебола, Ісламська Держава, єдиноросівська Росія.

Впоратись з цими викликами можливо лише об’єднавши зусилля провідних країн, та країн що стоять на передовій у цих протистояннях. На мою думку, відкрий діалог ЄС, США, Японії, країн Балтії (включно з Польщою) та України якраз буде тим підґрунтям нової системи світової безпеки. В часи, коли ми протистоїмо викликам смертельних інфекцій та озброєним варварам, координація цивілізованого світу життєво небезпечна. Це повинно стати основним питанням до обговорення на міжнародній арені, де ми споглядаємо кінець ери Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй та гостру потребу нового формату міжнародної безпеки.