Берлін: гармонія людей і природи

БлогиДенис Квасов , 5 жовтня 2015 267
Денис Квасов
Фотограф, урбаніст, громадський діяч. Досліджую місто, як єдину систему, так і окремі її елементи. Живе в Івано-Франківську

Інші блоги автора

В перший же день приїзду Берлін вразив мене своєю «зеленістю». Я очікував приїхати в величезний мегаполіс, а попав у затишне містечко, з купою зелені, дерев, парків, садів і відносно малою кількістю багатоповерхівок. І хоча Берлін справді – величезне місто (по площі і по населенню він дуже схожий з Києвом), цього зовсім не відчувається. На відміну від того ж Києва, Берлін не давить на тебе зверху. Він огортає тебе. І це – те, що вразило мене найбільше – затишок провінції у мегаполісі.

Я жив вдома в людей. Не в готелі. В звичайному будинку, в звичайній сім’ї. На північній околиці міста в районі Alt-Lübárs. Про нього пізніше напишу потім більше, бо він вартує окремої розповіді. Оскільки Альт-Любáрс – це край міста, то виглядає він приблизно ось так:

Але насправді там більшість малоповерхових районів виглядають схоже. Тільки без полів:)

Зразу за будинками є великий заповідник Eichwerder Moorwiesen. Це заболочена місцевість, відтворена в такому вигляді, якою вона була колись. В 20 ст. вся його теперішня територія була фермерськими угіддями, і використовувалась переважно для випасу корів і коней (яких в Любарсі досі дуже багато), а також як сінокоси для тієї ж худоби. Про сам заповідник і історію його створення можна детальніше прочитати ось тут але там, нажаль, немає англійської версії. Я користувався гул транслейтером;)

Отже заповідник. Кому цікаво, можна глянути на нього з космосу в гул картах:

А я насолоджувався ним , катаючись на велосипеді:)

Фактично всі ці насадження – штучні. Але ландшафт відтворили максимально натурально, а далі просто дали йому самому розвиватись. Виглядає дуже гарно.

Всюди по території проходять вело-пішохідні маршрути. Також там часто влаштовують прогулянки верхи на конях, але їм можна не всюди:) Не знаю чому. Наприклад сюди їм їхати заборонено…

Оскільки Берлін – місто для людей, і заповідник теж, то по всій території є дуже багато інформаційних стендів, які розповідають про місцеву флору і фауну.

А також облаштовані місця для зручнішого споглядання краси, що навколо.

З цього крісла відкривається ось така панорама на озеро.

А якщо придивлятись до деталей, то можна побачити дуже багато різної живності. І все це – буквально поруч! Купа видів рослин, птахів,

чи комах.

Для комах, до речі, роблять ось такі штуки. Я бачив їх в багатьох кутках міста. Навіть в парках десь в центрі. Чесно кажучи, не зовсім зрозумів, навіщо це. Бо навколо і так є безліч варіантів, де вони можуть жити:) Але моя гіпотеза – це щоб їх могли розглянути з близька люди, що тут гуляють, бо всі споруди такого типу, які я бачив – знаходились біля доріжок.

І про доріжки. По фотографіях може скластись враження, що це досить дика, безлюдна місцина. Але це не так. Весь заповідник пронизаний мережею доріжок, стежок, прогулянкових маршрутів. У всі можливі сторони і закутки. Вони можуть бути асфальтовані, посипані дрібним щебенем, піском, чи просто витоптані в траві.

По них бігають, гуляють, катаються на велосипедах… Людей там справді досить багато. Це місце дійсно живе і його постійно і активно використовують. Тобто людям не треба їхати десь далеко, щоб опинитись в дикій природі. Вона буквально за парканом. Чи навіть за вікном. (про це – наступна частина розповіді.)

Найцікавішим в цьому заповіднику є спеціальний ознайомчий маршрут. Він пролягає прямо через болота, по дерев’яному настилі, який побудований буквально за декілька сантиметрів від води.

Час від часу трапляються місця для відпочинку.

На протязі всього маршруту вздовж перил є невеличкі інформаційні таблички, на яких є опис якоїсь тварини або рослини з тих, які можна тут зустріти. І найкльовіше, що вони там не просто для галочки! Біля них зупиняються, читають описи… Діти в сім’ї, в якій я жив, знають мало не всі види пташок, як вони виглядають, де живуть, що їдять і так далі. Тобто це дійсно цікаве місце для них! Вони часто ходять туди гуляти. Це ж зразу за парканом;)

А живність там дійсно є. Багато! Місцеві тварини зовсім не бояться людей. Наприклад цей лебідь чистив пір’я прямо біля перил. Я міг торкнутись до нього рукою. (Я фотографував ширококутником, а він видовжує перспективу. Насправді лебідь ближче, ніж здається на фото.)

А потім з-під доріжки випливла ціла сі’мя:)

Вигляд з доріжки. Там ще в кущах було сімейство якихось чорних качок, але я не зміг їх нормально сфотографувати, бо дуже густі зарослі. Крізь них на фото нічого б не було видно.

Зробивши велике коло, я повернувся в Любарс. І наголошу ще раз: все це – на відстані 5-10 хвилин пішки. Фактично поруч. Природа для місцевих – це не десь далеко, куди треба їхати на кілька днів. Це - їх дім. І вони це цінують.

Оригінал: facebook/Денис Квасов

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук