Богдан Футей: Політична реформа 2004 року – неконституційна

Богдан Футей – знаний у світі та в Україні юрист. Він – суддя федерального суду претензій США (United States Court of Federal Claims); почесний доктор Українського вільного університету у Мюнхені, Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Національного Університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, Закарпатського державного університету в Ужгороді. Був радником Комісії з правової політики Верховної Ради України, радником робочої групи в роботі над проектом Конституції України. Перший голова комітету допомоги Народному Рухові України у Вашингтоні. Голова комісії «Україна 2000». В ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET Богдан Футей погодився поговорити про судову реформу в Україні та інші важливі проблеми будівництва правової держави.

- Пане Богдане, уточніть, будь-ласка, чим займається суд, у якому ви працюєте?

- Цей суд має юрисдикцію над позовами громадян або юридичних осіб проти державної влади на підставі ексклюзивної юрисдикції, наданої Конгресом Америки ще у 1855 році. У більшості випадків суд розглядає комерційні справи, справи контрактів, податків, конфіскації майна державною владою, інтелектуальної власності, індіанських племен, військовиків, заробітної плати військовиків чи цивільних урядовців. Певною мірою це - адміністративна юрисдикція. Ми переглядаємо рішення адміністративних агенцій щодо того, чи правильно вони застосували закон. Це суд, де немає присяжних. Цивільна юрисдикція, але дуже цікава робота. Іноді приймаються рішення проти держави на великі суми, і держава виплачує ці суми. Мені в Україні поставили таке запитання: як держава виконує такі ухвали суду? Для мене воно було несподіваним, бо ніхто не скаржився на їх невиконання. Навіть якщо я приймаю рішення на 90 або 100 мільйонів доларів, які має виплатити держава, то рішення виконується. Повернувшись в Америку, я перевірив документи щодо виплат з боку держави потерпілим, згідно з рішенням суду. Все гаразд. На щастя, судові вердикти свято виконуються в Америці всіма державними установами, навіть ті, які їм не на користь.

- До якої партії ви належите?

- Я зареєстрований у Республіканській партії. На посаду судді мене номінував у 1987 році президент-республіканець Рональд Рейган. У США у більшості штатів, щоб мати право голосувати у передвиборах, ви мусите бути зареєстровані.

Зараз, наприклад, триває виборча кампанія. Щоб вибрати одного з 4 кандидатів від Демократичної або одного з 5 кандидатів від Республіканської партії, потрібно бути зареєстрованим. Це не є членство у партії, бо я не плачу членських внесків, не підтримую фінансово висуванців від партії, ні за кого не агітую. Бо це є проти судової етики і строго забороняється. Але, я повторюю, що якби я не був зареєстрований, то не зміг би голосувати, а це вже було б порушенням мого конституційного права обирати. Реєстрація відбувається де завгодно. Навіть у бюро, де видають водійське посвідчення, або у виборчому бюро. За українською аналогією, то так, ніби ЦВК мала би свої представництва в областях, де можна реєструватися. Все, складання списків виборців тощо, відбувається на локальному рівні, бо федеральні вибори відбуваються раз у 4 роки, а все решта - вибори місцевого рівня.

- Чи буде змінено у США систему непрямого голосування на виборах президента? Чи потрібно її міняти? Я маю на увазі колегію виборців...

 - То було досить мудро придумано. Переважно виграє той, хто набирає більше голосів. Тут інакше. Це зроблено для того, щоб запобігти дискримінації малих штатів. Адже без такої системи їх голос не впливатиме на результати голосування. Америка - федеральна держава. Окремі штати не можуть нею керувати тільки тому, що у них більша кількість виборців. Не забувайте, що у той час, коли створювалась така система, враховувалась двопалатна система парламенту. У Конгресі США є Палата Представників і Сенат. Кількість конгресменів визначається кількістю населення штату, а кількість сенаторів однакова у кожному штаті.

Щодо обрання Президента: якби не Колегія виборників, то результати виборів визначали б Нью-Йорк, Каліфорнія, Іллінойс, Мічиган, Огайо, Пенсільванія. Тому, на мою думку, зміна такого закону не була би справедливою, бо вона б забрала можливості у малонаселених штатів впливати на вибори. Історія знає приклади, коли саме такі штати остаточно переважували шальку терезів на користь одного або іншого кандидата. Щоб змінити Конституцію, то на це би мали дати згоду ¾ штатів, а вони на шкоду собі цього не робитимуть. Виборників обирає штат і доручає їм, за кого вони мають голосувати. Система працює на загал добре. Якщо не набирається необхідної більшості голосів при виборі Президента, то остаточний вибір відбувається у Палаті представників. Це вже кілька разів було у американській історії. У 1803 році, 1876 роках.

- Чи можна буде кандидувати на президента не уродженцю Америки.

- Думаю, що ні. Це - вимагало б зміни конституції, а це дуже складна процедура. Спочатку треба за це у Конгресі проголосувати, а потім штати мають підтримати. Теоретично це можливо, але я думаю, що таке не відбудеться.

- Як ви оцінюєте поточну політичну ситуацію в Україні? Зокрема, неоднозначну реакцію суспільства і політикуму на лист Президента, голови ВРУ та прем'єр-міністра до Генерального Секретаря НАТО про намір приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті Альянсу в квітні цього року?

- Це - право кожної держави робити те, що вона вважає корисним для себе. Прагнення України вступити у ЄС і НАТО декларується вже роками. І, очевидно, це її право. Постають певні питання. Чи це погоджено з думкою народу? Про євроатлантичну інтеграцію України говорилося і при Костянтинові Грищенку, і при Борисові Тарасюкові. І говорилося на найвищому рівні. Але дуже мало було просвітницької, роз'яснювальної роботи, реклами. Народ не знає, що йому чекати від НАТО. Десятки років радянська пропаганда казала йому, що це - агресивний військовий блок, а після розпаду Радянського Союзу контрагітації ніхто не проводив. Сусід з Півночі також дуже нервово сприймає таке просування України. То може творити проблему. Разом з бажанням урядовців повинна бути політика освіти, роз'яснення. Референдум можна проводити тоді, коли народ розумітиме плюси і мінуси того, про що його запитують.

- Чи допоможе вступ України до НАТО її просуванню до Європейського Союзу?

- Я думаю, що так. Проблеми є навіть у самому ЄС. Люди нагорі вирішують одне, а пізніше, як доводиться проводити референдум щодо ратифікації Європейської Конституції, то Голландія і Франція її не підтримують. Отже, далі є проблеми з Конституцією. Ми знаємо, що Велика Британія має певні застереження також до ЄС. Все це взаємопов'язано. То не є така дуже легка справа - інтеграція до ЄС. Бо є деякі держави, які побоюються України в ЄС як економічного конкурента. Тому вони не дуже прихильно ставляться до її потенційно можливого вступу до Євросоюзу. Це потрібно пережити. Все залежить від самої України, і від того, що вона хоче. Я, як починав свою працю прокурором в місцевому уряді міста Клівланд (штат Огайо), дуже добре запам'ятав прислів'я, яке часто виголошував мер, чоловік чеського походження. У нього була улюблена фраза: «Nothing happens unless You make it happens» (Нічого не станеться, доки хтось не подбає про це). Отже, все буде залежати від самої України і від тих, хто керує державою, наскільки вони налаштовані на здобуття мети.

- На Вашу думку в Україні зважають. Що найперше потрібно зробити для успішного проведення судової реформи у нашій державі?

- Дуже багато треба зробити. В Конституції України сказано про розподіл трьох гілок влади і про верховенство права. Розподіл повноважень виконавчої і законодавчої влади дещо сплутала політична Конституційна реформа, прийнята у 2004 році. Вона, на мою думку, неконституційна, непідготовлена і була прийнята лише як компроміс, щоб відбувся третій тур президентських виборів.

Дивує мене дуже, що Конституційний Суд не може ту справу переглянути. І ще дотепер не взявся за аналіз закону, яким парламент йому заборонив розглядати законність прийняття Конституційної реформи пакетним голосуванням у 2004 році. Законодавча і виконавча влада знають, що записано у Конституції, але вони не дуже це виконують. Тобто, їх влаштовує розподіл усієї повноти влади між ними ж. А щодо судової, то вони на неї будуть впливати, або, як модно казати, координувати її. В Україні високопосадові особи часто кличуть суддів до себе в кабінет і радять їм, як діяти «незалежно».

Вибачте мені, якби так президент Америки чи спікер Конгресу покликав суддів до себе, то, перш за все, ніхто би не пішов. Хіба би це була якась святкова церемонія. Інакше це би було втручанням у судову владу і призвело б до нечуваного скандалу. Так що існує велика проблема з визнанням того, що суд є третьою гілкою влади. Незалежність суду є дуже важливою. Якщо ми говоримо про верховенство права, то так само, як в економічній сфері не може бути ринкової системи без приватної власності, не може існувати верховенства права без незалежності суду. Бо одне йде з другим. Щоб зміцнити судову незалежність, потрібно забезпечити задовільну заробітну платню для суддів, належне фінансування діяльності суду як інституції та підтримку системи. Щоб були відповідні приміщення, нормально велися і архівувалися справи тощо. Впровадити практику термінового опублікування судових рішень. Забезпечити до них доступ громадян. В Україні дуже тяжко дістати судове рішення. Нема доступу до них. Потрібно забезпечити прозорість прийняття рішень. У США це все відбувається дуже прозоро.

Суддя не повинен боятися, що його зарплата може бути знижена, якщо він прийме якесь рішення не на користь влади. Державна судова адміністрація не може бути у складі виконавчої влади. Бо тоді виконавча влада має змогу контролювати судову владу щодо фінансів.

Не зовсім нормальна ситуація і з тим, що Верховний Суд України, Вищий Господарський Суд, Вищий Адміністративний суд, Конституційний суд мають свої власні бюджети, а решта судів залежить від судової адміністрації, яка навіть не є складовою судової влади. Це все, очевидно, треба би змінити.

В Америці найбільше захищає і критикує суддів Асоціація американських правників (ABA). В Україні того немає. Є спілки юристів, адвокатів, Вища рада юстиції. Але чи вони щось говорять про все, що відбувається? Виглядає, що їхня хата скраю. Я кажу: «Та говоріть щось, чому ніхто нічого не каже?» І мовчать. Те саме відбувається і з професорами юридичних вузів. Можливо тому, що державна влада звертається з певними проханнями до юридичних факультетів і це є пов'язане з одержанням фондів. Дуже мало дискусій на цю тему ведуть інституції, які мали би це робити. І не є поважно трактована судова влада, якщо її рішення не виконуються. Подивіться лише за останні два роки. Виконання судових рішень не відбувається. Інша проблема, що іноді судді приймають рішення поза межами своїх повноважень і юрисдикції.

І, взагалі, виходить така ніяка ситуація. Була створена Комісія зі збереження демократії і верховенства права, яку очолював Сергій Головатий, а тепер Микола Оніщук. Вони мали певні пропозиції щодо судової влади. І внесли проект закону, який, я думаю, був навіть прийнятий у першому читанні. Поза тим нічого не йде. Президент Ющенко у своїй інавгураційній промові дуже багато говорив про судову реформу, але, на жаль, реалізації задекларованого не відбулося.

Брак рішень Конституційного Суду щодо питання заборони перегляду політичної реформи - також тривожний симптом. Єдине, на що суд спромігся, це відмовити у відкритті справи щодо неконституційності позачергових виборів. Друге - зобов'язав кінопрокатників дублювати чужомовні фільми українською мовою. Для декого може здатися дивним, що таке питання розглядає суд, бо в Америці це б вирішувала економіка. Не хочеш - не дивися. Але, зважаючи на українську ситуацію, таке рішення суду вимушене, зумовлене історичним загрозами українській культурі, мові, традиціям.

Ніхто не буде шанувати суддів, аж поки судді не почнуть самі себе шанувати. То є дуже важливо. І, на превеликий жаль, загальногромадянська опінія про суд в Україні є дуже низька.

Є також проблема призначення голів суду. У нас це не є проблемою, бо голова суду у США лише фігура, яка представляє суд декоративно. Не може мати впливу на розподіл справ тощо. Проблемою є і те, чи Президент має їх призначати, чи їх мають обирати інші судді. Якщо президент призначив, то кажуть, що суддя має більше повноважень, сили, впливу, бо то від Президента. А інші вважають, що більш демократично, якщо його обирають інші судді. Може краще, щоб керував найстарший за стажем, а не за віком суддя. В Америці він стає автоматично головою суду на певний термін. У нас на рівні штатів народ обирає суддів. Боже борони, щоб таке в Україні було.

- Чому?

- Україна - унітарна держава, Америка - федеративна. Якщо би суддю обирали в області, і він би мав юрисдикцію тільки на область - це є одна справа, але якщо він матиме юрисдикцію на всю країну, то це небезпечно. Занадто різні люди в регіонах за ментальністю, політичними уподобаннями тощо. Цим могли би маніпулювати політики. У Америці проблема є в тому, що суддів висуває середовище правників. І один з адвокатів стає суддею. І потім йому доводиться приймати рішення іноді непопулярні, всупереч бажанню своїх колишніх колег. Рішення щодо матеріальних претензій приймає журі присяжних. А рішення про моральні збитки виносить суддя. Іноді ті збитки йому доводиться призначати колишнім своїм приятелям з адвокатської фірми на дуже великі суми, створюючи цій фірмі проблеми. Це приносить багато проблем у морально-етичній сфері.

- Чи потрібно у прокуратури забрати функцію нагляду?

- Коли я був радником робочої групи в Україні з прийняття Конституції, то ми все говорили про розподіл влади поміж трьома гілками. Тоді один науковець-правник з України, який ще й далі працює, запитав: «А де четверта влада?» Я подумав, що мова йде про пресу. А виявилося, що він мав на увазі прокуратуру. Я вважаю, що політична реформа дала прокурору занадто великі повноваження. Він не повинен їх мати. Він дійсно повинен підпорядковуватися виконавчій владі, забезпечувати державне обвинувачення. Але не нагляд над всіма справами. Якщо будуть приймати поправки до Конституції, то ті положення, можливо, відкоригують.

- Як ви вважаєте, Україні краще бути парламентсько-президентською державою чи президентсько-парламентською?

- Я думаю, що в далекому майбутньому, згідно з традиціями європейських держав, Україна має бути парламентською. Хоча це питання є неоднозначним і в Європі. Франція була парламентською, а тепер знову стала президентською. Тепер президентська форма більш ефективна в Україні. Народ хоче бачити когось відповідальним за стан справ у державі. Верховна Рада і парламентарі більше дбають самі про себе. Є добра пропозиція від прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, щоб дати на референдум це питання. Це буде консультативний дорадчий референдум. Щоб міняти Конституцію, треба діяти згідно з правилами, у ній записаними. 226 голосів, подання до КС, а тоді 300 голосів. То є процедура. Я дуже схвалюю ідею удосконалення Конституції, але й усвідомлюю складність процедури. І приймати на референдумі нову Конституцію неможливо.

Лише діючи законно, ви будете державою, де панує верховенство права. Іноді політики кажуть, що вони домовилися. Але домовитися - не значить вчинити згідно з законом і Конституцією. Якщо ви домовилися, тоді об'єднайтеся і змініть Конституцію. Я, до речі, був в Україні у 1996 році, коли приймалася Конституція. Це було дуже цікаво. Все це добре пам'ятаю. 28 червня - то якраз мій день народження, така поетична справедливість, що ця важлива подія сталася саме тоді.

Повертаючись до вашого запитання, щоб парламентаризм запрацював в Україні, спочатку мають стати сильними інституції, які керують державою. В Америці часом буває сильніший, часом слабший президент, але кардинально це не впливає на порядок у державі.

- Дозвольте запитати, чи будуть колись такими сильними, як раніше, українські організації Америки, чи процес їх занепаду незворотній?

- Ті люди, які були віддані справі, відійшли через вік. А нові не є настільки активними. Не забувайте, що головним мотивом діяльності українських організацій Америки було допомогти Україні стати незалежною. Це була ціль. Як би люди не різнилися між собою, у цьому вони солідаризувались. Старалися переконувати уряд у необхідності сприяння незалежницьким спробам України, намагалися все віддавати Україні. Зробили можливе і неможливе, щоб держава стала незалежною.

Ми жили Україною в Америці, наші діти ходили до українських шкіл, вивчали мову, культуру та історію. Це була ціль. З моментом здобуття незалежності все почало мінятися. З Надією МакКонел, головою фундації «Україна - США», ми колись розмовляли про те, що наша праця допомоги Україні закінчиться тоді, як вона стане самостійною, Президент приїде у Вашингтон, а біля Білого дому будуть вивішені українські прапори. Все це відбулося. Тільки тепер ми зрозуміли, що праця допомоги Україні ще не закінчилася. Але багато хто вважає - ви вже стали на ноги і рухайтесь далі самі. Скорочуються урядові програми допомоги, занепадають українські організації. А четверта хвиля не залучається до організацій й тому, що деякі люди приїхали як туристи і залишилася тут. Їх візи давно закінчилися, і вони стараються ніде не «світитися». Після Першої світової війни діаспора потворила економічні організації, а після Другої світової - політичні. Четверта хвиля ще не почала інтенсивно допомагати Україні. Вони поки що живуть за принципом «моя хата скраю».

Сподіваюсь, що колись всі включаться у громадські справи. Я і далі залишаюсь оптимістом.

- І на звершення нашої розмови: що Вас пов'язує зі Львовом?

- Я родинно пов'язаний зі Львовом. Бо моя дружина, її батьки і всі її родичі родом зі Львова. Ми буваємо часто у Львові і в Дрогобичі.