Бойкот

Останнім часом у засобах масової інформації Львівщини активно обговорюється питання запровадження економічного бойкоту щодо бізнесу тих членів Партії регіонів, які відмовляються вийти зі складу цієї політичної сили. Питання постало після того, як 6 грудня на сцені львівського Євромайдану було проголошено ультиматум до місцевих членів Партії регіонів з вимогою залишити її. Передбачалося оголосити бойкот тих підприємств і установ, керівники яких є представники провладної політичної сили.

Дискусія на даний час триває навколо питань доцільності проведення такої акції, а також її ефективності. Самі чільні діячі Партії регіонів Львівщини говорять, що від таких дій постраждають насамперед звичайні працівники, а не керівництво. Голова обласного осередку Партії регіонів Петро Писарчук вказує на прикладі ринку «Південний», що бойкот вдарить значною мірою по тих підприємцях, які орендують там приміщення й часто є прихильниками Євромайдану. Він також твердить про нецивілізований характер таких дій. На думку Писарчука, відмова від купівлі товарів у підприємствах, якими керують члени Партії регіонів, є методами боротьби більшовиків, а не європейських країн, до яких ми прагнемо долучитися.

Передусім потрібно зазначити, що термін бойкот з’явився у Європі і такий спосіб впливу цілком відповідає європейській традиції ненасильницького опору владі. Слово «бойкот» походить від імені англійського управителя маєтку Чарльза Бойкота, який утискав ірландських фермерів і стосовного якого 1880 року вперше було застосовано цей захід місцевими орендарями. Повне припинення роботи у його маєтку з боку ірландців змусила Бойкота врешті-решт виїхати до Англії. Тому запровадження бойкоту є цілком європейським, цивілізованим засобом впливу.

Однак є певна доля правди в тому, що від запровадження економічного тиску постраждають також невинні люди, значна частина яких не поділяє позицію Партії регіонів. Потрібно опрацювати такі методи впливу, які б дали результат – вихід жителів Львівщини з Партії регіонів і водночас не завдали б шкоди стороннім.

У малочисельних населених пунктів, таких як міста районного значення, селища, села, де більшість людей знають один одного ефективним виявився б бойкот у спілкуванні з членами Партії регіонів. Адже вони проживають серед людей, які негативно ставляться до правлячої політичної сили. Під час спілкування члени Партії регіонів намагаються не говорити про свою приналежність до неї, здебільшого стараються не вступати в політичні дискусії. Часто вони почувають себе ніяково під час розмов про свою партійну приналежність, хоч інколи й активно виступають проти дорікань на адресу існуючої влади.

У більшості випадків є можливість морально вплинути на позицію таких людей. Іноді це можуть бути індивідуальні розмови з боку знайомих, які переконували б вийти з партії, інколи відмова від будь-яких контактів з ними. Якщо співпрацівники, знайомі, сусіди будуть ігнорувати їх, то залишиться лише невелика кількість людей, напевне, з найближчої родини, котрі будуть з ними спілкуватися. Для будь-якої людини опинитися в статусі «ізгоя» у своєму середовищі буде важко. При цьому від члена Партії регіонів вимагається лише вийти з її складу. Після цього всі нормальні стосунки з ними потрібно відновити.

Зрозуміло, що вказаний метод може бути ефективним при умові, коли до такого бойкоту долучаться більшість жителів відповідної місцевості. Для цього необхідно дотриматися двох умов. По-перше, інформація про членів Партії регіонів має бути доступною для співпрацівників, сусідів, знайомих, тобто тих людей, на думку яких вони зважають. Керівники цієї партії на районному рівні відомі. Для того, щоб уточнити належність до Партії регіонів інших можна використати дані місцевих виборів 2010 року, коли більшість активістів Партії регіонів висувалися кандидатами у депутати різних рівнів. Ці відомості є в місцевих засобах масової інформації. До речі, лише незначна частина з висуванців Партії регіонів потрапила до відповідних рад. Оскільки саме вони на видноті, то теперішні заходи спрямовані здебільшого проти цих членів Партії регіонів. А окрім них є значно більше діячів цієї політичної сили, про яких говориться мало, хоч на їхню позицію потрібно звернути увагу.

По-друге, оточуючі повинні долучитися до бойкоту й насправді обмежити всі контакти з членами Партії регіонів. Для цього жителі краю повинні бути переконані у правильності такої поведінки і її моральності. Якщо говорити про моральну сторону питання, то прихильників бойкоту напевне будуть звинувачувати у тиску через політичну позицію. І справді політичні погляди чи партійна приналежність є особистою справою кожного. До останніх подій члени ПР не зазнавали особливого тиску з боку оточуючих. Однак після брутального побиття студентського Євромайдану 30 листопада та спроби розігнати людей у ніч з 10 на 11 грудня ситуація і настрої суттєво змінилися. Дії влади вважають злочинним більшість мешканців Львівщини й активно засуджують співпрацю з нею. Людей, котрі залишаються у складі Партії регіонів, вважають співучасниками брутальних вчинків керівництва держави. І дійсно перебування у складі будь-якої партії означає погодження з її діями та позицією. А оскільки ПР є правлячою, то її члени несуть співвідповідальність за дії влади.

Я особисто ніколи не поділяв принципи Партії регіонів, однак до останніх подій негативне ставлення до її діяльності не переносив на стосунки з її членами. До недавніх пір у мене були досить нормальні людські відносини з деякими прихильниками цієї партії. Після останніх подій вважаю, що члени партії повинні визначитися: або засудити позицію свого керівництва й, оскільки не мають можливості на неї вплинути, залишити її, або підтримати дії влади чи промовчати, що, по-суті, у даних умовах є рівнозначним. В ситуації, коли влада чинить фізичний тиск, б’ючи мирних протестувальників, чи застосовує «законні» засоби, відправляючи опонентів в ув’язнення, вважаю, що методи морального бойкоту є виправданими.

Таке ставлення може допомогти тій частині членів Партії регіонів, які працюють в органах влади. Окремі з них вступили в партію на пропозицію своїх безпосередніх керівників і зараз почувають себе незручно. У них будуть додаткові аргументи перед своїми керівниками – партійними чи службовими, щоб пояснити причини виходу з партії.

Окремо хотів б звернути увагу на тих, хто останнім часом припинив своє членство у правлячій політичній силі. Вважаю, що їх потрібно підтримати. Натомість інколи можна почути твердження: «щурі втікають з корабля, який тоне». По-перше, владний корабель ще зовсім не тоне, а тільки потрапив у шторм. По-друге, є підстави припускати, що окремі з цих людей зазнають тиску з іншого боку, особливо ті, що перебувають на роботі, де керівництво підтримує чи проводить курс влади.

Якщо ж члени Партії регіонів з будь-яких міркувань відмовляться виходити з її складу, то. звичайно, ми не можемо щодо них вдаватися до її методів впливу. Ніяких незаконних дій допускати стосовно цих людей не потрібно, для більшості з них буде достатньо морального впливу, щоб вийти з партії.

І насамкінець хотів б зупинитися на питанні доцільності такого бойкоту. Мирне протистояння з владою цілком вірогідно набере затяжного характеру. Потрібно проводити систему заходів, які б звужували базу впливу правлячої партії, зменшували її легітимність. Якщо в окремих регіонах владна політична сила не буде мати представництва, то це буде додатковий аргумент на доказ про її регіональний, а не всеукраїнський характер. Одним з ефективних засобів досягнення цього є моральний бойкот її прихильників. На Львівщині можна домогтися того, щоб наш край став територією, де членами Партії регіонів залишиться лише невелика група людей, які втратять будь-який вплив на політичне життя області.

Кандидат історичних наук

Ярослав Папуга