Черговий фонтан бурлеску від маестро Кустуріци

«Заповіт». Режисер: Емір Кустуріца. В ролях: Урош Мілованович, Марія Петронієвич, Міка Манойлович, Стрибор Кустуріца.

Відомий популяризатор та містифікатор балканського рустикального духу зняв ще одну варіацію на власну тему. Чергова порція патентованих тем, мізансцен, жартів та гегів цього разу позбавлена інших драматичних елементів «кустуріцівського» арсеналу.

Починаючи з середини дев'яностих, творчість Еміра Кустуріци ввійшла до обов'язкової програми курсу молодого естета. Режисера обласкали критики, журі різноманітних кінофестивалів аплодували йому стоячи, кіномани назвали його культовим. І от, зібравши обжинки всіх можливих призів та нагород, після свого передостаннього фільму «Життя прекрасне» великий співець балканського духу зняв фільм, найкращу рецензію на який дав один мій знайомий: «Ті ж яйця, тільки в профіль».

Сюжет фільму простий, як байка. В далекому гірському селі живе дідусь механізатор-раціоналізатор, його внук в період юнацького буяння перших тестостеронових бур та безробітна вчителька з монументальним бюстом, яка собою б могла прикрасити не одну серію «Кадетів». Дідусь, намагаючись владнати всі незавершені справи до своєї смерті, не лише ремонтує місцеву церкву, але відряджає внука в місто, аби той продав корову, купив ікону св. Миколая та знайшов собі наречену. Ну а далі вже починається характерний для Кустуріци шалений фарс.

На екрані всі старі і давно перевірені прийоми та удари балканського класика: стрільба з усіх видів вогнепальної зброї будь-де і будь-коли; гедеерівські раритетні авто, чудеса сільської техніки та інженерії (вакуумний пристрій для доїння корів, зроблений з велосипеда та акордеона); пиво, яке відкривають натільним хрестом і, як писав класик, «и скотоложство застенчиво цветет». Кустуріца, як майстер мізансцен, черговий раз видає порцію хрестоматійних моментів. В наборі дідусь, що плаче в унісон з російською фігуристкою під час виконання російського національного гімну. Є ще ціла купа яблук, які котяться схилом по осінній траві у водяну загату. Ноги вчительки, яка на дециметрових шпильках намагається дійти до школи. Шалений оркестр, який грає за будь-якої погоди, на всіх можливих святкуваннях та вшануваннях пам'яті, на бігу та під градом артилерійського обстрілу. Ну і фінальна зустріч на одній дорозі похорону та весілля варта майже всього фільму. Намагаючись зробити «Заповіт» динамічним та насиченим фарсом, Кустуріца майже завжди уникає філософських двозначностей, містифікацій педагогічного характеру та посилань на трагічну реальність.

Якщо скласти докупи всю творчість Кустуріци, то вийде багатосерійний комедійно-драматичний фільм під якоюсь красивою назвою. В ньому будуть різні частини: кухонна філософія та польоти кохання в «Арізонській мрії», скрипуча жорсткість правди в містерії «Андеґраунду», епічність однієї життєвої історії в «Життя прекрасне» і проста безтурботна життєстверджуюча веселість «Заповіту». І саме тому в «Заповіті» немає обов'язкових для всіх інших фільмів Кустуріци моментів, над якими варто порефлексувати, замислитися, додумати самому, врешті-решт - поплакати. Цього разу культовий режисер чи то вирішив відпочити, чи то просто береже цінні матеріали для наступного класичного шедевру.

Критики закидають, що, мовляв, Кустуріца втомився і не відомо, чи зможе ще раз досягнути самим собою високо піднятих планок. Моя відповідь - не може майстер щоразу робити епохальну роботу. І якщо прохідні альбоми бували в дискографії Джонні Кеша, а в послужному списку Гемінгвая надибуємо прохідні твори, то чому б у фільмографії Еміра Кустуріци не бути фільму, який не дотягує до рівня інших його робіт?

А ще, дивлячись фільм, постійно здавалося, що краєвиди села в «Заповіті» дуже подібні на те, як виглядають хутори та присілки Гуцульщини та Бойківщини. Дуже шкодував, що після Параджанова наші Карпати так ніхто і більше і не зафільмував. А ще більше тішився за жителів Балкан - в них є Кустуріца - хронограф та творець балканського міфу.

Фото з сайту www.film.ru