9 листопада командувач угруповання російських збройних сил в Україні генерал Сєргєй Суровікін запропонував міністру оборони Росії Сєргєю Шойгу відвести війська в Херсонській області на лівий берег Дніпра. Тобто фактично здати місто Херсон – єдиний обласний центр України, який захопила Росія під час повномасштабного вторгнення, розпочатого 24 лютого цього року. Шойгу зразу ж погодився із цією пропозицією і наказав розпочати відведення військ за річку Дніпро.
Подія, з одного боку, ніби й очікувана, з огляду на доволі кепську диспозицію російських військ на правому березі Дніпра. З іншого – багатьох ця новина здивувала, навіть шокувала. Адже ще зовсім недавно кремлівські пропагандисти запевняли, що «Росія в Херсоні назавжди», що це «російське місто», що ніколи воно не буде повернуте Україні.
Щобільше, Херсон став ключовим населеним пунктом у проголошеній Владіміром Путіним анексії окупованих українських територій. Без нього вся реваншистська концепція Кремля про «звільнення слов’ян» розвалюється, як картковий будинок. Як же «референдум», як же вибудовування там російських інституцій, включно з переведенням освітніх закладів на російські програми навчання? Як же бути з тими всіма колаборантами, які погодилися отримати російський паспорт й активно співпрацювати з окупаційною адміністрацією? Як же: «Россия своих не бросает»?
Україна готувалася до великої й, очевидно, кривавої битви за Херсон. У світовій пресі вже говорили про «новітній Сталінград». І все йшло до цього. Попри руйнування українською артилерією мостів через Дніпро, російська логістика все ж знаходила можливості забезпечувати всім необхідним 30-тисячний військовий контингент на західному березі. Там дислокувалися елітні російські війська, зокрема недобиті на Київщині й Харківщині десантники й морські піхотинці. Російські вояки встигли підготувати кілька потужних ліній оборони, добре укріплених і щедро озброєних.
І тут – здача без бою, та знаменита кремлівська «добра воля». Чому? «Для нас життя і здоров'я російських військовослужбовців завжди є пріоритетом. Ми повинні брати до уваги і загрозу для громадянського населення», – таке пояснення дав російський міністр оборони. Зрозуміло, що його слова – цілковита брехня. Досі російські генерали аніскілечки не шанували життя солдатів, кидали їх тисячами на штурм, як гарматне м'ясо. Ще менше вони дбали про життя цивільного населення, про що ми знаємо з гіркого досвіду в Маріуполі, Волновасі, Бучі тощо.
То що ж саме змусило російське командування і, звісно, самого Путіна піти на такий щонайменше непопулярний крок? А може, це провокація, може, окупанти готують пастку для українських вояків? Чи, може, просто заявляють на весь голос про «жест доброї волі», щоб увести світ в оману, а насправді не мають ні найменшого наміру здавати позиції? Що ж, і такий варіант не варто відкидати. Тим паче, що його беруть до уваги українські військовики й представники влади. «Дії говорять гучніше за слова. Україна не бачить ознак того, що Росія залишає Херсон без бою. У місті зберігається значна частина ru-угруповання, в регіон стягуються додаткові резерви. Україна звільняє території, спираючись на дані розвідки, а не зрежисовані телевізійні заяви», – написав у своєму твіттері радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк.
Так, росіянам вірити – себе не поважати. Проте, на моє переконання, заяви Суровікіна й Шойгу не були пустим базіканням, ретирування окупантів з Херсона таки відбудеться найближчим часом. Пригадаймо, які події сталися напередодні оголошення відходу.
Наприклад, з публікації в газеті The Wall Street Journal стало відомо, що радник американського президента Джейк Салліван веде таємні перемовини з російським керівництвом. Газета The Washington Post повідомила, що Білий дім схиляє керівництво України дати сигнал про свою відкритість до контактів із Росією та відмовитися від публічного відкидання участі в мирних перемовинах, допоки Владімір Путін залишається в Кремлі.
Італійська газета La Repubblica з покликом на свої джерела в Північноатлантичному Альянсі повідомила, що Захід схиляє Україну розпочати перемовини з Росією після того, як буде звільнено саме Херсон. Одіозна речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що Москва готова вести перемовини з Києвом без попередніх умов. «Ми, як і раніше, відкриті до переговорів. Ми ніколи не відмовлялися від них. Ми готові їх вести, зрозуміло, з урахуванням тих реалій, які складаються зараз», – заявила Захарова.
Що відбулося ще? У Сполучених Штатах пройшли проміжні парламентські вибори. Загинув (згідно з повідомленням російських ЗМІ) один із ватажків окупаційної адміністрації Херсонщини Кирило Стремоусов. А ще зранку того ж дня, коли пролунала заява Суровікіна, стало відомо, що українські війська прорвали лінію оборони армії РФ біля населеного пункту Снігурівка на північ від Херсона. Також українські вояки взяли під контроль село Правдине. Після чого російські військовики почали гарячково підривати мости через річки на правому березі Дніпра.
Остання подія, зрозуміло, безпосередньо пов’язана з наступним наміром здати Херсон, тут пояснень не потрібно. Спробуємо розібратися, як пов’язані з рішенням російського командування інші з наведених новин.
Отже ми знаємо, що Вашингтон (зрештою, весь колективний Захід) заохочував Київ і Москву до перемовин. Чому? Зрозуміло, нині увесь світ, особливо західний, страждає від російсько-української війни та від санкцій, запроваджених проти Росії. Стрімка інфляція, зростання цін, енергетична криза, загострення проблеми безробіття, падіння рейтингів правлячих партій тощо. Скільки б у західних столицях не запевняли, що готові підтримувати Україну до переможного кінця, що Київ піде на перемовини, коли лише сам забажає й на своїх умовах, реалії змушують західних політиків до більш слабодухих вчинків і рішень, особливо якщо того кінця ще й близько не видно.
У будь-якому разі Захід визначив Херсон як певний маркер, такий собі компроміс між шляхетністю і реальністю. «Повернути місто означало б назавжди змінити напрямок конфлікту. Розгром російської армії в одному з найважливіших воріт до Азовського моря та Криму може означати реальну можливість початку перших реальних переговорів із Москвою з позиції сили, а не слабкості», – читаємо у вже згаданій статті в газеті La Repubblica.
Не секрет, що Кремль уже кілька тижнів поспіль домагається перемовин, зрештою, про це свідчить і заява Захарової. І от Захід, припускаємо, виставив Москві такий ультиматум: здаєте Херсон, то можете розраховувати на перемовини. На користь цієї версії говорить і відмова Білого дому надати українській армії сучасні розвідувально-ударні безпілотники Gray Eagle MQ-1C. Про що повідомила газета The Wall Street Journal. А особливо той момент, що рішення щодо цього адміністрація Байдена ухвалила зразу ж після заяви Суровікіна. Мовляв, раз ви таки пішли на поступки, то й ми проявимо «добру волю», щоб не ескалувати напругу.
А який стосунок до Херсона мають парламентські вибори в США? Здавалося б, жодного. Утім ні, опосередкований, але мають. 9 листопада за результатами попередніх підрахунків голосів стало відомо, що Демократична партія США хоч і втрачає позиції в Конґресі, проте не так драматично, як це прогнозувало багато соціологів напередодні. А головне – до Палати представників і Сенату не пройшло багато адептів Дональда Трампа. Саме на представників трампівського крила Республіканської партії в Кремлі й був розрахунок. Від них сподівалися блокування військової допомоги Україні. Проте не сталося, як гадалося. І це стало ще одним аргументом на користь здачі Херсона.
У цей логічний конструкт вписується й смерть Стремоусова, яка, найімовірніше, була інсценованим убивством. Цей ватний фрік міг би підняти крик, мовляв: «Зрада, здають споконвічне російське місто!». От щоб він не заважав справі, його вирішили прибрати.
Зрозуміло, від росіян можна чекати найрізноманітніших пакостей. І вони в Херсоні будуть – не сумнівайтеся. Будуть і масові замінування, руйнування критичної інфраструктури, обстріли з лівого берега. Але з міста росіяни та їхні посіпаки таки втечуть, принаймні з його правобережної частини. І це вже буде великою перемогою української реконкісти.
Ми використовуємо