Депутатська недоторканність: скасувати не можна залишити

Питання про анулювання імунітету проти кримінального переслідування членів парламенту давно порушують багато українських політиків. Ось і глава фракції «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді Юрій Луценко днями заявив, що депутатську недоторканність потрібно зняти, оскільки вона, на його думку, нервує суспільство і взагалі є фікцією, оскільки повноцінно не діє.

Як приклад політик навів минулорічний Євромайдан. У ньому брали участь сотні активістів, які не були захищені депутатським мандатом. «А ось Ірина Луценко (на тоді депутат ВР, – авт.) мала цей мандат, але це не завадило міліціонерам застосувати проти неї фізичну силу, коли вона разом з іншими жінками-депутатами рятувала поранених 18 лютого в Маріїнському парку», – поділився пан Луценко з журналістами.

За всієї авторитетності таких суджень у них є дуже суттєві вади: вони суперечать світовій практиці і до того ж не враховують український реалій.

У більшості розвинених країн парламентарі законодавчо наділені імунітетом від адміністративного і кримінального переслідування. Звісно, у різних куточках планети це зроблено по-різному: в одних країнах – лише на час парламентської сесії (США, Бельгія, Норвегія), в других – на період сесії і якийсь час до та після неї (Великобританія, Канада, Австралія ), у третіх – на весь період дії мандата (Німеччина, Іспанія, Італія, Мексика). Такого, щоб з членів парламенту була повністю знята недоторканність, немає в жодній демократичній державі. І, хай там як, у більшості країн можливість кримінального переслідування депутата, його обшук або будь-яке обмеження особистої свободи на практиці здійснюється лише з відома відповідної палати парламенту або його керівного органу.

Чому ж Україна має йти якимось «особливим шляхом»? Чи готова вона до того? У світовому рейтингу судової незалежності Україна посідає одне з останніх місць – 2013 року це було 124-те місце. Убогість менталітету багатьох українських міліціонерів – теж добре відома: нерідко їм не тільки депутатів не можна довіряти, а й простих громадян. У такій ганебній ситуації повністю позбавляти народних обранців імунітету можуть тільки ідіоти або дуже зацікавлені люди.

Глас народу устами козака Гаврилюка

Охочі зробити нардепів «доторканними» зазвичай посилаються на опитування громадської думки, які засвідчують, що більшість громадян підтримує цей захід. Але дозвольте нагадати, що громадську думку в Україні формують здебільшого ЗМІ і насамперед телеканали, які в більшості своїй належать великим ділкам. За останні роки українці не раз отримували можливість переконатися, що рупори олігархів навчилися нав'язувати суспільству ідеї, які вигідні їхнім господарям, залежно від розкладу сил в країні. А обтяженому життєвими турботами обивателю буває нелегко зрозуміти усі хитросплетіння політики.

Поки в Україні відсутня економічна незалежність ЗМІ, про жодну справжню громадську думку говорити не доводиться. Вона буде або штучно нав'язаною, або просто помилковою.

В даному випадку можна порадити українцям звернути увагу на слова відомого активіста Євромайдану, нині народного депутата Михайла Гаврилюка. Він вважає, що Україна поки не готова до скасування депутатської недоторканності, вона допомагає захищати права виборців.

«Я обирався мажоритарником, маю свій округ, і не маю права зрадити своїх виборців. Тому, як і обіцяв, буду голосувати за зняття депутатської недоторканності. Але зараз я розумію і, впевнений, з часом це зрозуміють мої виборці, ми робимо помилку, оскільки позбавляти депутатів недоторканності рано», – написав козак на своїй сторінці у Facebook.

Думка людини, яка в буквальному сенсі вийшла з народу і ще зовсім недавно жила на 1500 гривень на місяць, а на роботу в Раду добиралася на громадському транспорті, варта думок десятків досвідчених політиків, що роз'їжджають на дорогих іномарках і пов'язані бізнес-інтересами або кумівством.

Суспільство «нервує» зовсім інше

Твердження Луценка про те, що депутатська недоторканність «нервує суспільство», правильне, та не зовсім. Громадян, виборців дуже турбує не сам факт наділення членів парламенту кримінальним імунітетом, а те, що під захистом мандата нерідко виявляються махрові корупціонери, казнокради, сумнівні бізнесмени та кримінальні «авторитети». І ще більше – те, що в цьому плані з року в рік практично нічого не змінюється.

Коли у попередніх Верховних Радах значилися «авторитети», зокрема «Юра Єнакіївський», «Картавий» або той же сумнівний нувориш Ахметов – це можна було списати на злочинну, антинародну сутність режиму Януковича. Але ось колишньому вуличному грабіжнику «дали по носі», і він втік, як заєць. За можливість жити за нормальними людськими правилами українці заплатили страшну ціну. Здавалося б, нічого схожого на те, що спостерігалося в Раді раніше, бути вже не повинно – це стало б зрадою Небесної сотні. Але, на жаль, за кількістю скомпрометованих людей нова Верховна Рада не надто відрізняється від старої.

Хто вони, люди з минулого України? Ківалов (причетність до фальсифікацій 2004 року), Льовочкін (причетність до розгону Євромайдану), Добкін (як мінімум, бездіяльність, що зіграла на руку сепаратистам), Бойко (справа про «вишки Бойка»), Королевська (не виключена причетність до фінансування бойовиків)... У післяреволюційний парламент, за інформацією ЗМІ, змогли прорватися 88 маріонеток «заклятих друзів» України Фірташа і Ахметова. Більшість з них раніше перебували в банді під назвою «Партія регіонів» і голосували за диктаторські закони 16 січня.

І ось виникає питання: а заради кого ж нині виступають за скасування депутатської недоторканності президент Порошенко, його ставленик спікер Гройсман, той же Луценко і багато інших політиків, що входять в коаліцію? Яка їхня мета? Вас ці питання не турбують? Дарма.

Список тих, кого потрібно позбавити недоторканності, віддати під слідство і, як мінімум, посадити під домашній арешт, – добре відомий. Якби нинішні «рульові» України справді хотіли це зробити, вони могли б уже давно потурбуватися про відповідні подання до Верховної Ради. А все подальше – питання кваліфікації слідчих і непідкупності суддів.

Одномоментне і постійне позбавлення всіх членів парламенту повної недоторканності – це спекулятивний підхід. Зіграти так бажають ті, хто вже убезпечив себе, обзавівшись «своїми» генпрокурором, главами МВС і СБУ, має вплив на корумпований суддівський корпус... Від такої політики за версту тягне елементарною непорядністю – і все під маркою турботи про виконання наказів виборців. А те, що людям просто заморочили голови, в розрахунок не йде. Комусь явно невигідно пояснювати громадянам те, що для притягнення порушників закону з числа нардепів до кримінальної відповідальності і без того існує чимало інструментів. Можна, наприклад, скористатися німецьким досвідом.

Президентській команді про це має бути відомо. Ще минулої осені один з колишніх лідерів «Правого сектора», нардеп Борислав Береза поділився в українських ЗМІ інформацією про те, що в Німеччині щорічно позбавляють недоторканності 5-6 членів Бундестагу. І ніхто там не робить з цього жодної проблеми і піару. Думка про цілковите зняття з депутатів імунітету в Берліні вже не приходить до голів навіть маргінальним лівакам.

Практика позбавлення членів законодавчих органів кримінальної недоторканності поширена в Італії, Франції та багатьох інших країнах. Тож не треба декому в Україні мудрувати і хитрувати, намагаючись зловити «рибку» в каламутній воді політичних ігор. Усі правові важелі для покарання злочинців з мандатами в країні і без того є, тільки не треба їх «кришувати».

Куди приведе Україну «ручний» парламент?

Питання про депутатську недоторканність в Україні вперше порушували ще за часів президента Кучми, і відтоді його неодноразово мусували практично всі політсили країни. Чому ж його так довго не вдавалося вирішити? Тому що для української еліти воно стало, як і мовне питання, розмінною монетою в політичних ігрищах. Багато політиків прикривають ним не тільки свою продажність, прихильність кумівства і некомпетентність, але й шкідницьку діяльність проти України.

Той факт, що багато українських виборців перебувають з цього приводу в полоні хибних уявлень, – це упущення лідерів політсил, які страждають на популізм або елементарне невігластво. Людям слід чесно пояснювати, що покарання злочинців з мандатами – це одне, а розвиток парламентаризму в Україні – зовсім інше, аж ніяк не менш важливе. І громадяни напевно зрозуміють, що сенс депутатської недоторканності полягає не в тому, щоб забезпечувати їм безкарність перед обличчям закону, а в їх відгородженні від зовнішнього впливу і тиску.

Депутатський імунітет захищає не так окремих депутатів, як весь парламент. Без появи справді незалежної судової системи, силових структур і наглядового відомства, які б користувалися довірою в суспільстві, у наскрізь корумпованій Україні «меч доторканності» може впасти на голови зовсім не тих, кого б треба. Покарати тих, кого треба, могли б і зараз, але не хочуть, хитрують, придумують відмовки. А тих, кого не треба – можуть охоче і з піснями. «П'ята колона» тільки того й чекає, щоб почати реванш.

Після позбавлення всіх депутатів недоторканності громадяни можуть навіть не помітити, як за лаштунками почнеться сумнівна політична гра. Типу тієї, як напередодні Нового року вночі президент і прем'єр продавлювали проект бюджету на 2015 рік.

Подія визначна. Нардеп Ігор Луценко у зв'язку з цим написав у своєму блозі на УП: «Ця ніч показала, що коаліція минулого з майбутнім неодмінно продукує минуле. Ми побачили, що в стінах парламенту – парламенту немає... Справа в тому, що той проект бюджету, який був розданий кілька днів тому, вже не є актуальним. Майже десятком законів, прийнятих напередодні, податкова система, система розподілу бюджетних коштів була радикально змінена – а значить, і дохідну, і видаткову частину бюджету потрібно докорінно перепланувати, відповідно до нових умов. Нового бюджету не існує, проте більшість проголосувала, роблячи вигляд, що бюджет є».

Повідомлялося, що головний фінансовий документ ухвалювали люди в напівсонному стані і напідпитку. Особливого великого шуму в інтернеті наробив відеозапис виступу п'яного ділка з мандатом – Юрія Бойко. Виконавчим гілкам влади цей маскарад сподобався. Маємо факт спроби створити новий «ручний» парламент. А ще жоден «ручний» парламент в Україні ні до чого доброго не привів.

Зате як приємно в такій Верховній Раді себе почувають ті, за ким плаче суд і в'язниця!