ДІТИ

Наші діти малюють, співають, танцюють, читають і навіть проходять психологічні тести. Вони навчаються в процесі гри. Це ті, що в садочках. Діти, вони ж такі, як ми, тільки кращі. Діти – це наша, ще не зіпсута життям, не звульгаризована і не пошматована щоденним розчаруванням версія.

У них є шанс. Вони зможуть. (Принаймні, нам хочеться в це вірити). Вони мріють і їхні мрії часто стають реальністю. Ми - дорослі. Ми пакуємо в себе фаст-фуд, коли вони бігають дитячим майданчиком відомої ресторанної марки. Кожному - своє. Життя триває. У продажу з'явився сьомий Шрек, і новий, ще енергетичніший Снікерс. І нічого дивного, що вони співають: «Машини, квартири, гроші, гроші, гроші!», - коли приходять з дитячого садочка.

Ні, я люблю дитячі садочки і двома руками за їх існування. Вони краще, ні, не так, вони - це найкращий компроміс між інтересами держави, батьків і дітей.

Дитсадки самі по собі збиткові, як і сама ідея батьківства. Через збитковість їх стало дуже мало. Будівельні компанії їх не будуватимуть: це не елітне житло. Старі приміщення віддавати ніхто не збирається. Значить, нові садочки будуть приватними і замість «берізок» «сонечок» і «струмків» будуть святі Софії, Ольги і просто з якимись кучерявими назвами. У приватних садочках і школах є одна проблема. Вихователі та вчителі бояться дітей та учнів, тому що ті платять їм зарплату.    

Вихід? На Заході немає дитсадків у нашому розумінні. Є або приватні вихователі, або те, що можна умовно назвати «приватні дитсадки». Що таке приватні вихователі - няні - (бейбі сітінг) знають чи не всі українки, які працюють у цій ролі в Греції, Італії, Іспанії, Португалії. «Нові» американці, французи, канадці, колишні українці виписують для цього з України маму в якості бабуні. Я особисто знаю випадок, коли з України для догляду за дітьми виписали колишню тещу.

У нас дитсадки ще є, й сама система дитсадків стає кращою. Так, так, кращою. Сюди приходять психологи, педагоги, народні традиції і релігія. Харчування стає кращим. Іграшки, книжки, спальні, ігрові майданчики.

ОК, є погані виховательки і няні, які жадають тільки грошей (їх завжди мало), які бояться, якщо не ненавидять дітей. Вони всіх, включаючи дітей і їх батьків, винять у виборі своєї професії.

Але проблема не в них. Проблема в тому, що жоден садочок, школа, практично жоден «інститут освіти і виховання підростаючого покоління» не встоїть перед наступом маскультури. Телевізор, реклама, радіо і, звичайно, всепроникний ринок. Все надто «красиво», агресивно, яскраво, галасливо, «талановито запаковано» і подано на ура - споживайте на здоров'я.

Ви не заховаєте своє чадо так, щоб воно цього не чуло, не бачило, не попробувало. Дома немає телевізора? А йому потім розкажуть колеги по пісочниці. Енергія маскульту пробиває всі захисні мури і розчиняє залишки оригінального, місцевого, самобутнього і неординарного.

Нічого трагічного в цьому немає. Закони ринку. Реклама - гроші - товари... І так по колу. Ми повторюємо шлях дуже розвинутого Заходу. Вони вже по-іншому не можуть. «Макдональдс» - він і в Африці «Макдональдс».

Все буде оцінене і виміряне. Навіть дитинство. Це бізнес. Дитячі супермаркети «Антошка» і «Пелікан», дитячі бутіки, цілі полички в аптеках і супермаркетах з дитячим харчуванням. Ви захочете на практиці попробувати всі ці рецепти виховання і навчання? Захочете це прочитати і переконатись? Сумнівно. Час - це гроші і він завжди в дефіциті. Канадці називають це fast past enviroment.

Може, в цьому немає великої біди. Але чому на шкільних стадіонах так багато шприців і порожніх тюбиків з-під клею, порожніх пляшок з-під алкоголю, чому вже стали традиційними перекури на перервах, чому побутує дитяча злочинність? Сьогоднішні учні - це вчорашні випускники садочків. Не знаю... А що буде через декілька років? Хто знає відповідь? Якщо колись, за комуняків, хоч фільми на цю тему знімали, пропагуючи романтичний образ вихователя садочка - «Вусатий нянь», «Бережись автомобіля», «Джентльмени удачі», - то зараз хіба що російський серіал «Моя прекрасна няня»... Голівуд про це кіно не знімає, там «кіндергарденів» немає. Мало гламуру, романтики, престижу і грошей у професії няні, вихователя чи кухаря в садочку. Якщо ви не любите дітей, то хіба з відчаю або принципу (а куди на роботу йти?) підете туди працювати.     

Дитинство - це чудова пора людського життя. Ми ж усе сприймаємо, як належне, а їм потрібно всього навчитись. Відкрити всі двері своїми руками. Спробувати все на смак, на дотик. Це їх дивує, чому авто їде тротуаром, дядько так голосно кричить і курить в машині, немає світла і гарячої води, голосно грає музика, в під'їзді брудно, палає вогнище з листя і різного дрантя так, що їдкий дим застилає половину кварталу і «де я маю викинути сміття». А ми до цього вже якось звикли. Втягнулися. Адаптувалися. Люди можуть і в тундрі з білими ведмедями жити. Дітям важче, вони хочуть казок, вони хочуть чудес. А де їх взяти?

Ми беремо їх на руки. Наших дітей. Ми піднімаємо їх вище, щоб вони могли бачити, де вони живуть. Потім, коли вони виростуть, вони спробують змінити цей бедлам. На краще. Може...