Дві поради Україні від Вашингтона й Лондона
IQ

Дві поради Україні від Вашингтона й Лондона

Про деякі причини «російської» помилки Заходу щодо України

Олександр Косвінцев, 19 лютого 1910 1
фото УНІАН
Ґлен Ґрант і Памела Тремонт

У ці дні багато українців згадує ключові події Революції гідності. Шок від перших жертв невстановлених снайперів, страшне протистояння в урядовому кварталі, запеклий штурм Майдану силами звіроподібного «Беркуту», дивна пожежа в Будинку профспілок, наповненому учасниками протестів... При цьому нерідко можна почути запитання: чому за такий чималий термін, як п'ять років, не тільки не виконані основні накази Майдану, а й за багатьма позиціями країна відкотилася назад?

Однозначної відповіді на це запитання немає. Однак цілком очевидно, що чималу роль у розвитку України як демократичної правової держави відіграє Захід. Точніше, повинен відігравати. Насправді, якщо не брати до уваги нібито стурбовані висловлювання і порівняно скромну фінансову підтримку (позики МВФ під відсотки не беремо до уваги, на них на країні заробляють), ставлення західних лідерів до України важко назвати нормальним і високопродуктивним.

Два з половиною роки тому мені довелося зробити припущення, що Захід повторює свою «російську» помилку. Буквально днями з'явилося кілька приводів, щоб зрозуміти причини цього.

Другорядні пріоритети

Кілька днів тому заступник посла США в Україні Памела Тремонт назвала реформи, які, на її думку, є найважливішими для України. Точніше було б сказати, це – висновки американського посольства в Києві, адже дипломати такого рівня вкрай рідко висловлюють свою окрему думку на процеси в країні перебування.

Варто відзначити, що ця заява пані Тремонт, зроблена на брифінгу «Реформи-2019: що досяжно у виборчий рік?», практично ідентична висловлюванням офіційних осіб Держдепартаменту США і багатьох західних політиків щодо українського питання. Це означає, що Захід саме так бачить ситуацію в Україні. Це не дуже обнадіює, і ось чому.

Серед першочергових завдань, які посольство США визначило Україні, названо реформування фіскальної і податкової служб, сфери енергетики, боротьбу з корупцією, продовження прозорої приватизації та підготовку земельної реформи.

У важливості зазначених реформ не доводиться сумніватися. Ось тільки, усвідомлюючи сучасні українські реалії, можна сміливо припускати, що практично всі з названих завдань будуть або зірвані, або проімітовані. Українці спостерігають це не один рік.

Взяти таку наболілу проблему, як корупція. Після Євромайдану на неї були витрачені колосальні кошти платників податків і західних спонсорів. Однак далі створення численних – часом таких, що гризуться між собою, – антикорупційних структур справа практично не просунулася. Не випадково за океаном за останні рік-два не раз наголошували, що «корупція в Україні – страшніша за російські танки», «в США виникли сумніви в прихильності України боротьбі з корупцією».

Приблизно те саме відбувається і в інших життєво важливих сферах. Чому? В Україні практично відсутній поділ гілок влади. Хоча країна, згідно з Конституцією, є парламентсько-президентською республікою, фактично вона – зусиллями президента-олігарха – функціонує як президентсько-парламентська, причому з багатьма рисами автократії. Як не раз відзначало багато експертів, Верховна Рада на чолі з Андрієм Парубієм лише формально є окремою гілкою влади. Те саме можна говорити – за винятком рідкісних прикладів – про функціонування судової системи України. Докорінне реформування її так і не відбулося.

У таких умовах можна оголосити не про 144, як це зробив пан Порошенко, а хоч навіть про 144 тисячі «успішно» проведених «реформ», але молода країна буде ще довгі десятиліття вибиратися з болота всепроникної корупції. Перекошений державний механізм неминуче гаситиме всі спроби змусити високопосадовців діяти в істинно правовому полі, а не на основі ними ж самими написаних для себе «законів» й інструкцій. Як наслідок, народ як «законно» оббирали за шахрайськими схемами, так і будуть оббирати...

Характерно, що посольство США в Україні усвідомлює, в чому полягає одна з найсерйозніших небезпек для молодої держави. «Звичайно, ми розуміємо, що існують гравці, не зацікавлені в тих чи інших аспектах реформ, чиїм інтересам вони не відповідають», – заявила пані Тремонт. А далі вона вимовила традиційне «але» і знову вдалася до перерахування реформ, які вже довгий час заглушуються в надрах іржавого державного механізму. Трафаретний виступ. Основний діагноз, на жаль, так і не був названий американським дипломатом.

Шкода. Вже американці могли б набагато краще розуміти ситуацію. Адже Сполучені Штати чіпко тримаються за принципи свободи і демократії, з усіма наслідками, що випливають для економіки, саме тому, що принцип поділу влади, система стримувань і противаг у них доведена майже до досконалості. Приклад з президентом Дональдом Трампом, який спочатку рвався в обійми Путіна, а потім був «поставлений на місце» Конгресом, – яскраве тому підтвердження.

Помилка американського дипломата в конкретному випадку полягає в тому, що вона підходить до України за мірками країн з розвиненою демократією. На жаль, Україна перебуває ще тільки на самому початку шляху до справжньої демократії. Справедливості заради варто сказати, що таку помилку робить багато західних спостерігачів.

Порада не за тією адресою

У схожій ситуації опинився один британський військовий експерт Ґлен Ґрант. Нещодавно він виступив з діловою, здавалося б, порадою щодо України. На його думку, Україна повинна створити якісну внутрішню систему і зробити так, щоб якомога більше людей були незадоволені діями російського президента Путіна. Мовляв, тільки так можна зупинити агресію Росії.

Можна було залишити без уваги думку відставного англійського старшого офіцера. Однак вона значною мірою збігається зі санкціями, які Захід наклав і далі накладає на Росію у зв'язку з анексією Криму, діями російсько-терористичних сил на Донбасі і провокаціями в Керченській протоці.

Так, говорячи про необхідність активної ролі президента України і РНБО, англієць зазначив: «Є багато речей, які можна було б робити комплексно, щоб чинити тиск на Росію, на Путіна і на олігархів». Введені США і ЄС обмежувальні заходи саме на це і спрямовані.

Чим же звертає на себе увагу виступ містера Ґранта? Він абсолютно правильно вловив, що «Путін частково залежний від олігархів, і саме вони можуть його значно послабити». Британець слушно вважає, що для перемоги над Кремлем у нинішньому протистоянні необхідно «говорити з олігархатом». Однак все інше, про що говорить містер Ґрант, повисає в повітрі.

«Путін сам не дасть тріщину. Його треба перемагати іншим способом. Необхідно зробити так, щоб якомога більше людей були невдоволені його діями. Припинити вести розмови з Путіним. Треба говорити з олігархами. Ви з нами чи проти нас? Якщо ви проти нас – ми впливатимемо на ваше життя», – зазначив експерт.

Серед того, чим можна переконати олігархів не підтримувати Путіна, містер Ґрант називає такий захід: «Якщо олігархи і далі підтримуватимуть агресивну політику Путіна, то їхні діти не зможуть навчатися в Америці і Великій Британії».

Просто не знаєш, сміятися чи плакати. Адже про необхідність запровадження проти путінського оточення таких обмежувальних заходів, щоб родичі російської «еліти» не могли жити, відпочивати і вчитися на Заході, не раз говорили такі відомі російські опозиціонери, як шанований на Заході екс-чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров та екс-в'язень Михайло Ходорковський. Пропозиції такого кшталту вони висловлювали на адресу офіційних структур західних країн, від яких залежить перебування діток путіністів і злодійкуватих прихильників господаря Кремля на бажаному для них Заході. А ось містер Ґрант пропонує зайнятися цим питанням Україні. Замість того, щоб адресувати цю пропозицію рідному англійському уряду й офіційним структурам США і Євросоюзу.

Приблизно в такому роздвоєному стані зараз перебуває багато представників істеблішменту Заходу. Вони засуджують експансіоністські дії Кремля, різко критикують самого Путіна, але, коли справа доходить до вжиття конкретних заходів з протидії путінізму, багато західних політиків демонструє... Хотів написав «подвійну мораль», але це безглуздо.

У геополітиці мораль практично завжди поступається місцем прагматизму. Чому, наприклад, канцлер Ангела Меркель, яку зараз сильно критикують за підтримку проекту «Північний потік – 2», зайняла настільки, здавалося б, малошановану позицію? У мене є друзі в Німеччині (зокрема і з колишніх киян), вони кажуть, що багато хто в Німеччині не бачить великої різниці в моральному аспекті між хуліганським путінським режимом і правлінням Порошенка, яке потопає в корупції. Але від путінської Росії європейські країни хоча б отримують газ, а від порошенківської України – тільки розчарування і зайвий головний біль.

Містер Ґрант має рацію в одному: ситуацію, що склалася, під силу змінити лише самим українцям. Правда, британець пропонує повсюдно створити для цього в Україні безліч штабів, як в Міноборони. У мене трохи інше бачення проблеми. На найближчих виборах українцям слід вибрати главою держави таку людину, яка і приборкає корупцію, і створить належну систему стримувань і противаг у центральній владі, а ще своїм чесним ставленням до народу досягне відчутнішої моральної переваги над путінщиною. Тоді й Заходу буде легше вибирати між цими двома країнами.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук