Forever young. Хроніки ностальгії

Що ми пили? Коньяк «Чайка» і «Тиса». Звичайний сік, «закатаний» у трилітрові банки. Без варіантів, «з м’якоттю» чи без. На етикетці так і було написано «Сік натуральний, неосвітлений». Хто чув про нектар, морс чи просто фруктовий напій… Так, ми були «темні».

Вам, теперішнім молодим, можна тільки позаздрити. І справа не лише у доступності пива, горілки, наркотиків, курива, презервативів, порнографії, інформації і зброї. Нам їх не продавали. Одних товарів просто не було, інші артикули забороняв продавати закон і совість продавців, відсутні зараз.

Сьогодні у вас є шалений вибір. Що збирали ми? Металолом, макулатуру, марки, наклейки від сірників, склотару і гроші. (Зараз це роблять соціально-незахищені верстви населення - діти, вагітні жінки, бомжі і пенсіонери). Ви можете збирати буквально все - кришечки від кетчупу, пива, вкладки від прального порошку, обгортки від халви, чавунні люки від каналізації, поліетиленові пакети від селітри і церезиту, етикетки від курячого бульйону, фольгу від розчинної кави, марно сподіваючись поїхати на далекі екзотичні острови. Жадність помножена на рекламу? Попри весь ідіотизм сучасного життя, є цікаві, нестандартні сюжети, особливо в Інтернеті.

Ми також їхали відпочивати (за покликом деканату і профкому) на південний берег Таймиру, в Сургут чи на овочеві плантації Одеської, Миколаївської, Херсонської областей. Ви знаєте, яка романтика в степах України? Ми пили абрикосовий самогон з літрових банок, а над нами висіло південне небо, перед нами лежав степ і стояли піраміди порожніх ящиків. Ви знаєте, як пахне ребепін у тайзі і хрустить цемент на зубах, коли ви випльовуєте листя тютюну від сигарет «Аврора»? Вічна мерзлота, чорна вода і білий сніг у серпні. Корови, які посеред вулиці їдять газети, і чорні свині, які жеруть руберойд...Ви це бачили?

Що ми пили? Коньяк «Чайка» і «Тиса». Звичайний сік, «закатаний» у трилітрові банки. Без варіантів, «з м'якоттю» чи без. На етикетці так і було написано «Сік натуральний, неосвітлений». Хто чув про нектар, морс чи просто фруктовий напій... Так, ми були «темні». А зараз що там тільки не пише на цих яскравих коробочках. Наш сік, не наш. Натуральний, ненатуральний, просто нектар, або ще смішніше - морс. А всередині який вибір? Цукор і замінники, ортофосфорна кислота, стабілізатори, емульгатори, барвники, вода, лимонна кислота, вапно і навіть натуральний сік. (Наприклад, якщо пише персиковий з м'якоттю, то обов'язково буде яблучний.) А запах, запах, який створює «аромат, ідентичний натуральному»! Та такий сік, якщо його не відкривати, стоїть роками. Його навіть мікроби бояться. Як і теперішнє, пастеризоване пиво. А які красиві пляшки! А нам доводилося відразу, з крану, з бочки, відрами. Пляшкове більше трьох днів не витримувало. Через це ми такі бадьорі ходили. Це вам не клей нюхати. Хто колись школи закривав на місяць? Хто чув про карантин? Десять голодних студентів заміняли бульдозер. А зараз? Нація вироджується. В школі комплекс ГТО може виконати тільки вчитель фізкультури.

А що ми слухали? Примітив - «Бітлз», «Пінк флойд» і Лондонський симфонічний оркестр. Стара, заїжджена класика. Середні віки. Вінілова платівка фірми «Мелодія» «Горовіц виконує твори Моцарта». Кого ви Моцартом зараз здивуєте, коли навіть правильний пацан має його покалічену мелодію на своєму мобільнику. DJ - це більше, ніж музикант! Це телеведучий з прогнозом погоди, особливо, якщо він мулат або негр, не кажучи вже про Міс України. Це більше, ніж національний герой. Ми знали, що таке концерт на відкритому повітрі! Це вам не теперішні рок-фестивалі, це не концерти на підтримку чергового кандидата в Європарламент, начальника ЖЕКу, водоканалтресту, директора місцевого ринку вживаних речей і олії. Але ми Горана Бреговіча з його циганами мусили слухати в Белграді. Ми і не знали, що є такі слова: зловмисник, спонсор, спікер, рекет, рекламна пауза. Були бандити, злодії, нормальні хулігани і алкоголіки. На всіх чекала тюрма і виправна колонія.

А що ми читали? «Час жити. Час помирати». Депресивні речі старих романтиків. Що це за прізвища авторів: Юрій Збанацький, Микола Трублаїні, Ніна Бічуя, Зінаїда Тулуб. А Харукі Муракамі не хочете? Що це за банальна назва - «Три товариші». Потрібно так, щоб дах зривало: «Польові дослідження українського сексу», «Вероніка хоче померти», «На голці»...

Як ми, тодішні, могли проявити свої знання так, щоб про це стало відомо за межами школи, університету? Виграти шкільну, міську, районну, обласну, республіканську, союзну і світову олімпіади з фізики, математики, хімії, все. Нудьга і сірість. Кого тепер здивуєш розумінням законів квантової механіки?

Хіба можна було нас вважати розумними людьми, якщо ми щиро вірили, що прокладки мають відношення до водопровідних кранів, а не гігієни. Ми думали - зірки, це там, на небі.  

Академії, коледжі, гімназії, університети в районних центрах, по селах. Тоді академія була десь там (страшно подумати) - у засніженій Москві.

Хочете грати у футбол? Грайте. На комп'ютері. Нам доводилося м'яч ногами копати.

Так, колись було простіше. Не було комп'ютерів і ми дарували Їй якісь там квіти і говорили ніжні слова, навіть компліменти. Не свої, так, брали цитати з класики кіно і літератури. Купували квіти і водили на каву або в кіно. Тобто на живо, власними очима бачили ту, з якою хотілося провести час, поговорити про все, а якщо на небесах дадуть добро - одружитися.

Технічний прогрес поставив хрест на цій простій і ясній технології зав'язування і цементування людських стосунків. Тепер, якщо ви хочете познайомитися, поспілкуватися, інтим за гроші, ви входите в тет-а-тет з комп'ютером або - ще гірше - з мобільним телефоном іншої людини. Вам і бачити її не потрібно, і чути її не потрібно, та й говорити, в принципі, не потрібно. Та й, в принципі, для чого. Ви ховаєтесь за екраном, дисплеєм і посилаєте певний стандартизований набір примітивних символів, які, згідно задумів їх творців, повинні відтворювати якісь елементарні емоції - радість, сум, задоволення і тривогу, нести хоч якусь мінімальну інформацію. Всі ці мальовані, кольорові чоловічки.

Ви кращі, і ви підете далі, скоріше підете. Справа не тільки в наборі юного мрійника епохи застою - «машини, жуйки, джинси, кока-кола». Вам показали красиву рекламну картинку і .. залишили перед стіною. Щоб перескочити її, потрібні талант, праця, гроші і знайомства. Можна відкинути талант, але гроші і знайомства - це те, без чого вам нікуди. У вас є вибір вижити або здохнути в міських гетто, чи на плантаціях сучасних українських або іноземних феодалів. У нас такого жорсткого вибору не було. У нас була рятувальна колиска у вигляді безкоштовних шкіл, інститутів, надзвичайно дешевих художніх і музичних шкіл, спортивно-юнацьких закладів, таборів відпочинку і закону про повну зайнятість.

У вас її немає. Вам, а не нам потрібно бути сильними, хоча б для того, щоб вийти з віртуального в реальний світ. Реальний, тобто грубий і неотесаний, важкий, нудний, нелогічний і ще мільйон не... Тому що реальність - складніша від віртуальності. Тут нічого не поробиш - це плата за прогрес. Наприклад, за швидкість в отриманні і обробці інформації.

Інформація у нашому сучасному світі - все.

Фото з сайту deviser.narod.ru