«Годували полонених з тієї ж каструлі, що їли самі»
Суспільство

«Годували полонених з тієї ж каструлі, що їли самі»

Історія кулеметника Вадима Муравського

Ірина Баранова, Олександра Качмар, 30 травня 2016 1477 1

Війна відкриває справжні обличчя, там звичайні люди стають героями. Історія Вадима Муравського є маленькою частиною цієї неоголошеної війни. Загін, в якому служив капітан Муравський, був сформований виключно з добровольців. Більше половини з них – це офіцери, які стояли на солдатських та сержантський посадах. На форпості «Хургада» Вадим виконував обов’язки рядового кулеметника.

Бойовий офіцер капітан Вадим Муравський – виважений, вдумливий – не став би військовим, якби не його мати. Вадим народився у селі Українка Миколаївської області. Військових в родині Муравських до Вадима не було. Але мати хлопця захоплювалася фільмами на військову тематику, найбільше – фільмом «В бій йдуть одні старі». Вадим навіть не уявляв себе у військовій формі, але дослухався до бажання матері, яка хотіла бачити його саме військовим.

Навчання на факультеті Зенітних ракетних військ Харківського університету Повітряних Сил Вадиму давалось легко. На той момент він вже й сам марив набуттям військової професії. Курсантські роки минули швидко.  На урочистому випуску офіцерів Вадим отримав перше офіцерське звання – став лейтенантом Муравським. Незабаром у молодого офіцера з’явилась власна родина: він одружився зі своєю коханою Наталею, а згодом у подружжя народилась донька Вікторія.

Молодий офіцер приступив до виконання своїх обов’язків у відділенні бойового управління зенітного ракетного полку, що на Львівщині. За роки, поки мінялись його посади й обов’язки, Вадим жодного разу не пошкодував про вибір військового фаху.

Війна для капітана Вадима Муравського розпочалася у грудні 2014 року. Він був одним з тих бійців Зведеного загону Повітряних Сил, які обороняли та захищали свою висоту в найгарячіші часи «Зеніту».

На долю молодого офіцера та його побратимів з 3-ї ротації «Диких Качок» випав вирішальний бій 22 січня 2015 року. Той день Вадим згадує напрочуд спокійно.

«О десятій ранку ми з «Котом» змінилися з чергування. Вирішили спуститися в укриття і приготувати щось поїсти. Пам’ятаю, ми з хлопцями жарили сало, справжнє, українське. Приблизно о 10:15 почули по рації, що з села Спартак виїхала колона техніки. Хтось з військових в радіоефірі почав стверджувати, що то наші. Але згодом тон переговорів різко змінився: хлопці з «Конкорду» побачили, що на техніці, що рухається в нашому напрямку, є позначки «ДНР».  Тоді командир, полковник з позивним «Граф», дав команду: «Вогонь зі всіх стволів», - пригадує Вадим.

Військові зайняли позиції, почався бій. Перша колона техніки встигла оминути український пост і вже під’їжджала до «Конкорду» в бік селища Опитного. Звідти до позиції Вадима долинули перші звуки бою. «Хургада» майже відразу підхопила його, коли до них вийшла друга колона техніки. Її зупинив влучними пострілами з гранатомету побратим Вадима, «Сокіл».

«Вогнем  «Хургаду» підтримали хлопці з «Вінниці», «Тунця» тощо. Вогневий рубіж осягнув весь «Зеніт». Протистояння тривало близько 10 годин: спалахи вибухів, звуки роботи важкого озброєння та свист куль над головами – все це здавалось нескінченним. І тут командир посту закричав: «Перша колона відступає!». Згодом відступила й друга колона», - розповідає офіцер Муравський.

Після бою на дорозі залишилась купа підбитої техніки та поранені. Зарево від понівеченої техніки палало всю ніч. Ближче до десятої вечора стало спокійніше, хлопці відновили чергування. Скрізь темряву ночі доносились крики поранених бойовиків.

Наслідки запеклого бою

«Вже вранці ми зібрали полонених, адже сепаратистам вони виявились не потрібні. Поки вони були з нами, годували їх з тієї ж каструлі, що їли самі. Потім їх передали представникам СБУ. Під час того бою на нашому посту обійшлося без втрат, а на інших постах Зеніту загинуло два хлопця: «Моцарт» і «Денді», - з болем згадує офіцер.

Весь той час, що Вадим перебував на передовій, його дружину не полишала тривога. Не зважаючи на відстань та обмеження, Наталя хотіла хоча б чути голос чоловіка.

«Траплялося навіть, що щойно почався обстріл, саме в цей час телефонує дружина. Вона чує постріли, а я їй розповідаю, що це УРАЛ заводять, - сміється Вадим, і додає: – «А вона мені: «Не бреши»!».

З теплотою офіцер згадує про інший бік фронтового життя. Розповідає, що багато допомагали волонтери. Але в основному українських добровольців всім необхідним забезпечувала армія.

«З нами, на «Хургаді», була «молодший побратим» – кицька, така чорнява. Звали її «Сардіна», бо вона їла в нас одну сардину. Коли починався обстріл, тваринка йшла в куточок до буржуйки, тихенько сідала і грілася. Але мені здавалося, що «Сардіна» попереджала нас заздалегідь», - з усмішкою розповідає військовий.

За словами Вадима, на «Зеніті» було чимало справжніх героїв. Каже, що прикладом для нього стали заступник командира загону з озброєння «Дядя Жора» і бойовий командир «Граф». Останній на новорічні свята, під обстрілом, навіть обійшов всі пости, щоб привітати хлопців зі святом та принести їм апельсинів.

На передових позиціях у зоні АТО

Про себе офіцер розповідає не багато. Але за нього говорять вчинки. За особисту мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України указом Президента капітан Вадим Муравський нагороджений державною нагородою медаллю «За військову службу Україні».

Вадим завжди дивиться впевнено у майбутнє. Зараз чоловік проходить службу у своїй рідній військовій частині. Але думками офіцер постійно повертається на схід. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук