До теми
До виборів у Грузії ще понад пів року, але передвиборча кампанія вже в розпалі і набуває дедалі химерніших форм. «Грузинська мрія» безроздільно утримує владу протягом 12 років, і немає жодних ознак того, що цього року ситуація зміниться. Однак партія робить усе, щоб мінімізувати ризики. Здається, все вона ва-банк.
Назустріч Європі
Наприкінці 2023 року Грузія умовно отримала статус кандидата на вступ до ЄУ. Умовно, тому що вона не виконала 12 рекомендацій, які Європа поставила перед нею.
Справедливості заради варто сказати, що на початку все йшло за планом. Грузія репрезентувала себе як таку, що взяла чіткий курс на Європу. Вона підписала угоду про асоціацію, її громадяни почали перетинати кордони ЄУ без віз, у країну потекли (і досі течуть) західні гроші. Усе почало тріщати по швах після початку повномасштабної війни в Україні. Спочатку Грузія не долучилася до санкцій проти Росії і довго зволікала з тим, щоб назвати війну війною, приймала росіян, які від самого початку безконтрольно тікали від мобілізації, і все частіше критикувала Євроунію, звинувачуючи її в бажанні відкрити другий фронт на Кавказі. В результаті у червні 2022 року – на відміну від України й Молдови – вона не отримала статусу кандидата на вступ до ЄУ.
Це рішення викликало глибоке невдоволення з боку грузинів і грузинок. Опитування донині показують, що понад 80% населення підтримують процес євроінтеграції. А втім, правляча «Грузинська мрія» почала перетворювати провал червня 2022 року на свій успіх. Увагу було зосереджено на тих європейських цінностях, які зовсім не близькі грузинському суспільству, і залунали погрози про війну з Росією. У березні 2023 року – можливо, вивчаючи суспільні настрої, а можливо (що більш вірогідно сьогодні), бажаючи взяти під контроль незалежні ЗМІ й НУО – партія спробувала запровадити закон про так званих іноземних агентів.
Саме тоді в Грузії все закипіло. Тисячі людей кілька днів штурмували парламент і змусили правлячу партію не ухвалювати законопроєкт, який назвали «російським законом». Російським, оскільки він був створений за зразком того, який Росія запровадила ще 2012 року, придушивши в зародку будь-яку спробу створити там громадянське суспільство і скасувавши будь-яку свободу слова. Березень 2023 року став символом перемоги грузинського громадянського суспільства.
Суспільство перемогло і розійшлося по хатах. А лідери правлячої партії заявили людям, що законопроєкт представили їм у спотвореному вигляді. Треба було довести, що «іноземні сили» таки впливають на громадську думку. У грудні Грузія отримала статус кандидата, і «Грузинська мрія» одразу ж перетворила це на успіх своєї політики. І розпочала виборчу кампанію.
Наприкінці 2023 року мільярдер Бідзіна Іванішвілі оголосив про своє повернення в політику. Офіційно, бо, зрештою, він ніколи її не полишав. Ні для кого не секрет, що всі найважливіші рішення і так ухвалює він. Іванішвілі швидко замінив прем'єр-міністра. Він поставив попереднього голову уряду Іраклія Гарібашвілі на чолі партії, а попереднього голову партії Іраклія Кобахідзе зробив прем’єром. У такий спосіб Іванішвілі повним ходом заангажувався в підготовку до виборів.
Перемогти за будь-яку ціну!
«Грузинська мрія» почалася з встановлення правил гри з Автокефальною Грузинською Православною Церквою. На початку березня новоспечений прем'єр-міністр виділив з державного бюджету 13 млн доларів для цієї інституції та подарував чотири земельні ділянки за один ларі (14,77 грн). Це нормальна практика. Патріарх Ілля ІІ має найбільшу довіру населення, тому без його підтримки неможливо зберегти (або отримати) владу в цій країні. Іванішвілі, який почав свою кар'єру, можна сказати, з любовної інтриги з Православною Церквою, знав це від самого початку. Він вливав у неї величезні ресурси. Він будував храми по всій країні, зокрема найбільший – Цмінда Самеба (Пресвята Трійця), який сьогодні гордо височіє у Тбілісі на місці колишнього вірменського кладовища.
Фінансування Православної Церкви з державного бюджету ініціював ще Міхеіл Саакашвілі, який боявся втратити владу після придушення насильницьких протестів у 2007 році. Тому він запропонував найвпливовішій інституції країни фінансування у розмірі 9 млн доларів. Це дало йому ще один термін на посаді президента.
Однак патріархія настільки звикла до пожертв, що ніхто не наважився ризикнути й урізати її фінансування з державного бюджету. За ці роки, за даними порталу sova.news, у Православної Церкви з'явився земельний маєток площею 65 квадратних кілометрів. Це все одно, що весь прибережний Батумі опинився під її владою. Причому 96% майна Православна Церква викупила в держави за все той же символічний один ларі.
Тому в Грузії з Православною Церквою треба дружити, слухати і слідувати її вказівкам. А їй багато чого не подобається. Наприклад, Євроунія і її цінності, жінки і ЛГБТ.
Квоти і геї
Із жінками все зрозуміло: у них є певна роль, яку вони повинні виконувати, і саме на цьому вони мають зосередитися. Політика – це сфера чоловіків, і навіть партії, які претендують на ліберальні і прогресивні позиції, схоже, підтримують цю точку зору. Прикладом може слугувати партія «Гірчі», яка 2 квітня представила законопроєкт, згідно з яким політичні партії більше не будуть зобов'язані враховувати гендерні квоти при формуванні партійних списків. З 2020 року Виборчий кодекс Грузії проголосив, що кожна четверта особа у списку повинна бути жінкою. Вистачило двох днів, і парламент ухвалив новий закон.
Депутат від партії «Гірчі» Яго Хвічія обґрунтував новий закон боротьбою з дискримінацією. «Якщо вводяться квоти, то в очах громадськості до такої людини ставляться не як до професіонала, а як до члена партії з квотою. Так само і в медицині. Якщо ви знаєте, що жінки потрапили в цю сферу, тому що така була вимога квоти, а чоловіки заслужили її вивчати, то кому ви більше довірятимете, кому в руки віддасте своє здоров'я? Якщо ви це зрозумієте, до вас дійде, що ми насправді захищаємо права жінок», – заявив він у коментарі для радіо «Эхо Кавказа».
Ось тільки прийняття цього закону насправді захищає не права жінок, а власні інтереси політиків. В обмін на підтримку законопроєкту «Грузинської мрії» «Грічі» пообіцяла підтримати зміну виборчого законодавства. «Грічі» також підтримає висунення «Грузинською мрією» кандидатури Георгія Карандашвілі на посаду голови Центральної виборчої комісії на наступні п'ять років, скасувавши при цьому посаду його заступника, яка завжди належала опозиції. Раніше керівника ЦВК призначав президент, але чинну главу держави Саломе Зурабішвілі позбавили цього повноваження.
Байдуже, що в Грузії 53% виборців – жінки. Це кричуща дискримінація, яка прямо б'є по так званому антидискримінаційному закону, підписаному Грузією 2014 року для захисту жінок, людей з обмеженими можливостями або релігійних і сексуальних меншин. Останнє сильно муляло очі не лише духовенству. «Грузинська мрія» вже готує закон проти так званої ЛГБТ-пропаганди.
Мамука Мдінарадзе, депутат від «Грузинської мрії», назвав ЛГБТ «псевдоліберальною ідеологією» з «поганими наслідками». Правляча партія працює над поправками до Конституції для захисту сімейних цінностей і неповнолітніх. Серед іншого, вона планує внести заборону на будь-яке медичне втручання, пов'язане зі зміною статі, а також на поширення інформації про одностатеві стосунки або шлюби.
Ці поправки є не тільки відвертою дискримінацією сексуальних меншин, але й завдають удару по свободі ЗМІ, які не зможуть писати на заборонені теми. А сам законопроєкт проти так званої ЛГБТ-пропаганди дуже нагадує той, що був прийнятий Росією у 2022 році. До того ж він не єдиний, де є відлуння російської риторики.
Ва-банк
17 квітня 2024 року парламент Грузії ухвалив у першому читанні закон «Про прозорість іноземного впливу». Той самий (з косметичними смисловими змінами), від якого він відмовився в березні попереднього року під шаленими протестами. І майже одразу після того, як новина просочилася в ЗМІ, її підтримав сам колишній президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв, який написав у своєму Telegram-каналі:
«Рік тому Державний департамент США через свого офіційного представника Прайса висловив особливе "задоволення", коли уряд Грузії ініціював законопроєкт про прозорість, оскільки (дослівно) документ був "несумісний з євроатлантичними цінностями". Так, це правда. Цінності відрізняються. Чорне море – це не Атлантичний океан, а Грузія – це не Джорджія, незважаючи на схожу назву».
Кількома днями раніше ініціативу «Грузинської мрії» також похвалили речник Кремля Дмітрій Пєсков і головний ідеолог Росії Алєксандр Дугін.
Але з самого початку. Третього квітня «Грузинська мрія» вдруге ініціювала законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу». Політики партії стверджували, що прозорість діяльності неурядових організацій, які працюють у Грузії, є дуже незрозумілою, і це безпосередньо впливає на безпеку країни. Новий закон передбачає, що кожна НУО (це також стосується аналітичних центрів, ЗМІ, правих організацій) повинна щороку подавати фінансовий звіт. Якщо виявиться, що вона мінімум на 20% фінансується іноземними державами, вона буде змушена приєднатися до реєстру «агентів іноземного впливу». Якщо вона цього не зробить, то буде оштрафована на 25 тисяч ларі (близько 9500 доларів).
Від початку це рішення викликало негативну реакцію з боку США і ЄС, які рекомендували Грузії провести низку реформ у рамках процесу євроінтеграції, зокрема для забезпечення свободи розвитку громадянського суспільства й боротьби з дезінформацією про ЄУ та його цінності.
«Грузинська мрія» чудово підготувала ґрунт для впровадження закону. Пропагандистська машина запрацювала з першого ж дня. Грузинські міста були обклеєні плакатами зі зображенням облич найвідоміших неурядових організацій Грузії та колишнього омбудсмена Ніно Ломджарії. Сім фігур на плакаті були намальовані з червоними хрестами на обличчях і райдужним прапором, наклеєним позаду них. Усе це прикрашав напис: «Батьківщина не продається!».
Проурядові телеканали – Imedi TV і POSTV – також вступили в бій. Серед іншого, їх використовували для атак на громадські організації, які займаються правами жінок, сприяють розширенню їхніх можливостей і протидіють домашньому насильству, що є поширеним явищем у Грузії. Пропагандисти наводили їхній приклад як таких, що прищеплюють грузинським жінкам «чужі взірці» й відволікають їх від тієї «природної» ролі, яку вони мають відігравати в суспільстві.
Провідні політики «Грузинської мрії» також посилалися на березень 2023 року, який вони вже чітко почали описувати як роботу «іноземних агентів». Спікер парламенту Шалва Папуашвілі сказав: «Я хотів би знати, чому гроші американських і європейських платників податків йдуть на фінансування радикальних угруповань у Грузії. Чи вони хочуть чогось доброго для грузинського народу?».
Він мав на увазі організацію «Сором», яка стояла за березневими протестами та кампанією «Я кинув», створеною на підтримку Лазаря Ґріґоріадіса – 22-річного хлопця, затриманого під час протестів 2023 року і пізніше звинуваченого в підпалі поліцейського автомобіля за допомогою кинутого ним «коктейлю Молотова». Кілька днів тому суд засудив його до дев'яти років ув'язнення. Президентка Саломе Зурабішвілі планує його помилувати.
Лідери «Грузинської мрії» також активно спростовують звинувачення опозиції в тому, що закон віддаляє Грузію від Європи. Як цитує «Эхо Кавказа» заяву спікера парламенту Папуашвілі, «якщо ми зробимо щось корисне для нашого народу, який, зрештою, є європейським народом, то наш шлях до Європи буде відкритий. Наші іноземні партнери сказали нам, що якщо ми не відпустимо Саакашвілі на лікування за кордон, наша дорога до ЄУ буде закрита. Саакашвілі у в'язниці, а Грузія отримала статус кандидата. По-друге, нам казали, а дехто й досі каже, що санкції проти Росії є необхідною умовою для вступу до ЄС. Ми їх не запровадили – і все ж отримали статус кандидата. Тому, якщо ми будемо діяти в інтересах нашого народу, дорога до Європи буде для нас відкрита».
Автор законопроєкту «Про прозорість іноземного впливу» Мамаука Мдінарадзе так визначив його завдання: «Найголовніше, щоб ви займалися своєю роботою, а не екстремізмом. Ви не будете вимагати відставки уряду, але ви будете займатися своєю роботою. Ви не будете боротися з Православною Церквою, а будете займатися своєю роботою. Ви не будете фінансувати ЛГБТ-пропаганду, а будете займатися своєю роботою».
Протести в Грузії тривають з 9 квітня. Це символічна дата – у цей день 1989 року грузинське суспільство кинуло виклик радянській окупації і зазнало жорстокої атаки російських військовиків. У цьогорічному Марші Свободи взяли участь понад 10 тисяч людей. З того дня люди збираються біля будівлі парламенту щодня. У відповідь 16 квітня влада мобілізувала поліцію, задіявши спецпризначенців, оснащених ґумовими кулями, водометами і перцевими балончиками.
Для того щоб закон був ухвалений, він повинен пройти три читання і бути підписаний президенткою Саломе Зурабішвілі. Вона оголосила, що накладе на нього вето. Якщо це станеться, законопроєкт повернеться до парламенту.
«Грузинська мрія» зробить усе, щоб перемогти на жовтневих виборах. Схоже, що цього разу вона йде ва-банк, щоб не втратити ні контролю, ні влади. Поки що партія тягне час і сподівається, що люди втомляться від протестів. І це може бути ефективною тактикою. У червні Грузія дебютує на чемпіонаті Європи з футболу, тож можна буде провести нові закони через чорний хід на хвилі національного ентузіазму.
А що ж з євроінтеграцією і погрозами Європи її заморозити? Що ж, це також може спрацювати на користь «Грузинської мрії», оскільки будь-яка демократизація не обов'язково повинна узгоджуватися з дедалі сильнішим авторитаризмом та егоїстичними інтересами «мрійників».
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Gruzińskie Marzenie zadziwia świat
Ми використовуємо