«Грузинська мрія», яка перебуває при владі вже понад десять років, прагне за будь-яку ціну залишатися правлячою партією. Вона не зупиняється ні перед чим. Вона знищує незалежні ЗМІ, неурядові організації, які стежать за дотриманням законності, свариться з ключовими партнерами і спонсорами країни: Європейською Унією і США, і навіть відбілює провину держави-окупанта – Росії. Чи зайде партія так само далеко, щоб сфальсифікувати вибори 26 жовтня?
«Щойно ми отримаємо конституційну більшість, ми заборонимо [опозиційний] “Національний рух” та його сателітів або спадкоємців і притягнемо їх до відповідальності за всією суворістю закону», – заявив у суботу, 19 жовтня, в Кутаїсі за тиждень до виборів Бідзіна Іванішвілі – засновник і неформальний лідер «Грузинської мрії».
Правляча партія регулярно говорить про необхідність отримання конституційної більшості на жовтневих виборах. Тільки так, на її думку, можна буде не тільки оголосити поза законом партії, так чи інакше пов'язані з колишнім президентом Міхеїлом Саакашвілі, а й відновити територіальну цілісність Грузії. Про це говорять політики, а проурядові телеканали поширюють їхні слова. Згідно з опитуваннями громадської думки, проведеними компанією «Горбі» на замовлення проурядового телеканалу Imedi TV, «Грузинська мрія» може розраховувати на 59,5% голосів виборців. Проте, згідно з опитуванням Edison Research, проведеним на замовлення опозиційного телеканалу Formula TV, лише 33% респондентів мають намір проголосувати за правлячу партію.
Виступ Бідзіни Іванішвілі в Кутаїсі був сповнений суперечностей, як і вся діяльність «Грузинської мрії» в останні роки. Засновник партії стояв перед партійним логотипом, у який для передвиборчої кампанії було вплетено мотив зірок ЄУ, і запевняв, що «Грузія була, є і буде батьківщиною вільних людей, де ніхто і ніколи не наважиться встановити авторитарний режим. Тут люди дихають вільно, не боячись політичних переслідувань».
Проблема в тому, що Грузії, про яку говорить Іванішвілі, не існує – і саме через нього.
Грузинська мрія мільярдера
Бідзіна Іванішвілі – мільярдер, найбагатша людина в країні, він заробив свої статки під час російської приватизації. Він досі має друзів з того часу серед російських олігархів. Він також не цурається вести бізнес з російськими компаніями і купувати нерухомість у Москві. Він не любить розголошувати свої статки і, як і багато інших, ховає їх у податкових гаванях.
Протягом багатьох років він відкидав спекуляції на тему того, що хоче піти в політику. Аж поки 2012 року не заснував «Грузинську мрію» і не запропонував грузинам країну без президента Міхеїла Саакашвілі. Ані зв'язки з Росією, ані бажання розбагатіти не стали на заваді його політичній кар'єрі. Навпаки, його багатство було мірилом підприємливості. Бідзіна Іванішвілі мав керувати Грузією, як своїм бізнесом, тобто ефективно, примножуючи її багатство й забезпечуючи добробут грузинів – усіх без винятку. Хто, як не найбагатша людина, філантроп, меценат, спонсор науки і культури найкраще поведе країну до благоденства, говорилося в передвиборчій програмі. Партія «Грузинська мрія» перемогла на парламентських виборах 2012 року з підтримкою 55% виборців. «Єдиний національний рух» президента Саакашвілі отримав тоді 40% голосів. Це було перше і поки що останнє демократичне захоплення влади в історії Грузії.
Іванішвілі бавився в активну політику на посаді прем'єр-міністра лише рік. У 2013 році, коли закінчився другий термін Саакашвілі і «Грузинська мрія» зайняла також президентське крісло, мільярдер відійшов у тінь. Він передав правління лояльним до нього людям. Однак він залишився головною особою, яка ухвалює рішення, і з кожним роком все більше перехоплював контроль над державою, укомплектувавши своїми людьми Генеральну прокуратуру, спецслужби, Центральну виборчу комісію, комісії, що контролюють засоби масової інформації, Національний банк Грузії, а також збільшив свій контроль над суспільством і розширив зайнятість у бюджетному секторі до рекордного рівня (36% робочої сили Грузії перебуває на державному утриманні).
Це вислизнуло від широкої уваги міжнародної спільноти, оскільки в той самий час «Грузинська мрія» формально інтегрувалася до Європейської Унії. У 2014 році Грузія підписала Угоду про асоціацію з ЄУ (набула чинності 2016 року). Через три роки для громадян Грузії було запроваджено безвізовий режим поїздок до ЄУ. Того ж року інтеграція з ЄУ і НАТО була записана в конституції як мета державних інститутів.
Однак з часом демократичний шлях розвитку, запропонований Заходом, почав ставати все більш незручним для «Грузинської мрії». Іванішвілі ніколи не був політиком і не мав наміру ним ставати; він не хотів вступати в діалог із суспільством, пояснювати свої дії чи виправдовувати свої рішення. Цього ж він очікував і від своїх прем'єр-міністрів. Ті, хто мав іншу думку, врешті-решт були змушені піти. Останніми роками до влади в країні потрапляли винятково лояльні до Іванішвілі люди – такі як Іраклій Гарібашвілі, чия вся ділова й політична кар'єра пов'язана з Іванішвілі, або нинішній прем'єр-міністр Іраклій Кобачідзе, колишній виконавчий секретар «Грузинської мрії».
Затикання рота критикам почалося з медіа-кампанії ненависті проти організацій, які працюють у сфері верховенства права і звертають увагу на випадки корупції, екологічних активістів, які вказують на порушення прав власності, активістів ЛГБТК+ спільноти, які вказують на жорстокість правоохоронців. Провладні ЗМІ оприлюднювали їхні приватні дані, фотографії членів сім'ї, домашні адреси й називали ворогами народу.
Критика не вщухала, тож «Грузинська мрія» закрутила гайки. Після масових протестів і попереджень з боку ЄУ та США в червні 2024 року було ухвалено Закон про прозорість іноземного впливу, який зазвичай називають «російським законом». Як і путінський закон, він таврує всі організації, які мають щонайменше 20% іноземного фінансування, називаючи їх суб'єктами іноземного впливу. У жовтні, намагаючись догодити впливовій грузинській церкві та все ще значною мірою консервативному суспільству, «Грузинська мрія» ухвалила закон про захист сімейних цінностей, який безпосередньо спрямований проти ЛГБТК+ спільноти. Згідно з новим законом ця спільнота має повністю зникнути з публічного простору. Про неї не можна говорити, писати, співати і викладати.
За тиждень до виборів важко уявити країну, про яку говорив Бідзіна Іванішвілі, де ніхто не боїться висловлювати свою думку. Копіювання російських рішень для багатьох ототожнило «Грузинську мрію» із Владіміром Путіним і викликало жорстку реакцію західних союзників. Європейська Унія, яка з 2014 року влила в Грузію понад мільярд євро, послідовно блокувала подальше фінансування і припинила усі зустрічі на високому рівні з представниками грузинського уряду. Сполучені Штати пішли ще далі і, на додаток до заморожування фінансової підтримки (майже 149 млн доларів лише у 2023 році), запровадили санкції проти тих, хто «відповідальний за підрив демократії в Грузії або співучасник підриву демократії в Грузії».
«На мою думку, те, що робить “Грузинська мрія”, цілком спрямоване на те, щоб залишитися при владі. Маючи таку мету, вона автоматично стає партнером Росії, тому що утримання влади за будь-яку ціну означає авторитарні тенденції. Не можна дозволяти вільних, чесних виборів, якщо прагнеш утримувати владу вічно», – пояснює Леван Качішвілі, дослідник грузинської політичної сцени у Швейцарській вищій технічній школі Цюріха, і додає: «Коли ви хочете залишитися при владі, ви ставите на карту відносини із західними партнерами, які не терплять авторитарних тенденцій. Вони постійно вас критикують. Я маю на увазі, наприклад, гальмування процесу інтеграції до ЄУ. Що ж вам доводиться робити? Як виправдовуватися перед суспільством? Ви можете звинувачувати цей Захід у непослідовності, подвійних стандартах або в тому, що ним маніпулює “Єдиний національний рух” – і саме це й робить “Грузинська мрія”. Отже, вона виходить з бажання залишитися при владі. І, за визначенням, це дуже добре вписується в російські інтереси, тому що обидва режими хочуть одного й того ж, кожен у своєму контексті. Авторитарні режими стають природними партнерами, вони співпрацюють, щоб мати навколо себе інші авторитарні країни».
Але зближення з Росією – це не просто копіювання рішень Путіна. «Грузинська мрія» все частіше відбілює провину Росії. Раніше вона робила це переважно в контексті України, але тепер і у випадку самої Грузії. Від початку російської агресії у 2022 році Тбілісі не став однозначно на бік Києва і не назвав Росію агресором у цій суперечці. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе на Саміті майбутнього ООН у вересні говорив про те, що Грузія чудово розвивається, незважаючи на окупацію. Однак жодного разу він не згадав про Росію. На моє запитання про це голова парламентського комітету в закордонних справах Ніколоз Самчарадзе пояснив мені, що, зрештою, всі знають, хто окупував Грузію, і немає потреби наголошувати на цьому.
Росія користується нагодою регулярно коментувати ситуацію в Грузії, висловлюючи або захоплення, або готовність підтримати владу в Тбілісі, якщо «ворожі сили захочуть втрутитися у виборчий процес у Грузії». Владімір Путін нещодавно лібералізував безвізовий режим для грузинів. У травні минулого року російський президент скасував заборону на польоти до Грузії, а також запровадив можливість в'їзду на термін до 90 днів без візи. Його останній указ скасовує цей ліміт і необхідність отримання робочої візи для грузинів. «Відносини між державами – це одне. Гуманітарні відносини – це інше, коли ми говоримо про діалог між людьми з двох країн. Він ніколи не припинявся. У нас велика грузинська діаспора, наші туристи їздять до Грузії», – пояснив речник Кремля Дмітрій Пєсков.
І все це можна було б назвати лише російською провокацією, зрештою, це і є російська провокація. Але проблема в тому, що наратив Кремля дуже схожий на те, що каже «Грузинська мрія»: що невизначена «партія глобальної війни» (нібито мова про Захід, але не зовсім зрозуміло, про кого конкретно) хоче вплинути на вибори, що вона хоче втягнути Грузію у війну. Тому опонентів треба змусити замовкнути.
Щойно «Грузинська мрія» оголосила про початок чергової процедури імпічменту президентки Саломе Зурабішвілі. Вкотре «Грузинській мрії» не сподобалися закордонні візити глави держави (зокрема, до Польщі), під час яких вона відкрито критикувала уряд і нагадувала про прозахідні прагнення грузинського суспільства. Адже, згідно із соціологічними опитуваннями, близько 90% грузинів виступають за інтеграцію до ЄУ.
Вибори всього
Уже зараз важко уявити майбутні парламентські вибори в Грузії інакше, ніж як боротьбу за все. «Грузинська мрія» стверджує, що 26 жовтня грузини обиратимуть між миром і війною. Перемога «Грузинської мрії» – це, у її ж трактуванні, мир, перемога опозиції – війна. Основний наратив правлячої партії підкріплюється візуальною кампанією. На вулицях Грузії з'явилися білборди. З одного боку – зображення розбомбленої України, з іншого – відновлені грузинські пам'ятки.
«Це історія про війну 2008 року і звинувачення тодішнього президента Саакашвілі в тому, що він програв війну Росії, – пояснює Леван Качішвілі. – Це меседж, спрямований на тих, хто зазвичай підтримує “Грузинську мрію”. Виборча кампанія правлячої партії була розроблена для зміцнення стрижневого електорату. Це партія, яка прийшла до влади як опозиційна до Саакашвілі, його – як стверджує “Грузинська мрія” – “кривавого і жорстокого правління”. “Грузинська мрія” наполягає на тому, що вона єдина правляча партія, яка не втягнула Грузію в жодну війну. Це дуже сильно контрастує з опозиційним “Єдиним національним рухом”. Тому що саме ця партія була при владі в серпні 2008 року, коли Грузія втратила контроль над Абхазією і Південною Осетією. Проблема в тому, що якщо слідувати логіці, що ні Україна, ні Грузія не мали вибору, то не можна звинувачувати і “Єдиний національний рух”. “Грузинська мрія” відкидає таке мислення. Вона намагається переконати людей, що війни 2008 року можна було уникнути, що якби вони були при владі, цього б не сталося. Якщо ви переконуєте в цьому свій електорат, то виникає ефект снігової кулі, і такий простий мотив стає основою виборчої кампанії».
Для опозиції це також гра ва-банк, вибір між прозахідною демократією і країною, якою керують за зразком путінської Росії. Вибори 26 жовтня вперше відбудуться за пропорційною системою з 5-відсотковим виборчим бар'єром. Ці інституційні рамки змусили опозиційні партії до співпраці, створення блоків і прийняття спільної декларації. Основою для цього об'єднання має стати Хартія Грузії, підписана за ініціативи президентки Саломе Зурабішвілі. У разі перемоги вона передбачає формування спільного опозиційного уряду і проведення протягом року необхідних реформ, включно зі скасуванням «російського закону», щоб повернути Грузію на шлях демократизації й інтеграції до ЄУ.
Згідно з опитуваннями, реальні шанси потрапити до парламенту має партія «За Грузію» колишнього прем'єр-міністра «Грузинської мрії» Георгія Гачарії і три виборчі блоки:
1) «Єдність. Врятуємо Грузію» – це «Єдиний національний рух» (ЄНР), заснований багато років тому колишнім президентом Міхеїлом Саакашвілі, і «Стратегія Агмашенебелі», а також менші партії, які сконцентрувалися біля них;
2) «Коаліція за зміни» – об'єднаний блок, до якого входять угруповання колишнього голови «Єдиного національного руху» Нікі Мелії й журналіста Нікі Гварамія під назвою «Ахалі» («Новий» грузинською мовою), а також «Гірчі» і «Дроа»;
3) «Сильна Грузія» – блок з такими партіями, як «Лело для Грузії» і «За народ», які позиціонують себе так само далеко від «Грузинської мрії», як і від «Єдиного національного руху».
«Грузинський виборець бачить ситуацію так: “Грузинська мрія”, “Єдиний національний рух” колишнього президента Саакашвілі і всі решта, – каже Леван Качішвілі. – Оскільки ви ненавидите і “Грузинську мрію”, і “Єдиний національний рух”, то немає іншого виходу, як не йти на вибори. Так міркують люди. Тому потрібна альтернатива, і “всі інші” повинні сформувати спільний блок. Колишній прем'єр-міністр Гачарія також є альтернативою, тому що виборці люблять політиків, які мають досвід. Саме він, імовірно, має найкращі шанси залучити виборців «Грузинської мрії».
Згідно з вищезгаданими опитуваннями, опозиція може розраховувати загалом на понад половину голосів, які розподіляються так: 19% за блок «Єдність», блок «Врятуємо Грузію» – 13%, «Коаліція за зміни» – 12%, партії «Сильна Грузія» і «За Грузію» – 11%. Тож для усунення «Грузинської мрії» від влади необхідна широка коаліція. Її гарантами мають стати президентка Зурабішвілі і вищезгадана «Хартія Грузії», яка передбачає створення технічного уряду на один рік. Однак немає впевненості, що такі різні політичні партії зможуть сформувати уряд, обрати прем'єр-міністра і провести необхідні реформи.
У контексті виборів 26 жовтня, однак, ключовим питанням, здається, є не те, хто переможе на виборах, а те, хто в кінцевому підсумку залишиться при владі. Політична напруга зростає, оскільки незрозуміло, чи присутність місії ОБСЄ/БДІПЛ і громадських спостерігачів чинитиме достатній тиск на політичні сили, щоб забезпечити проведення виборів у чесний і прозорий спосіб. Чи буде «Грузинська мрія» прагнути до омріяної парламентської більшості за будь-яку ціну і чи змириться вона з можливою перемогою опозиції – буде загадкою ще кілька днів.
Так само, як і наслідки можливої перемоги «Грузинської мрії». Можливі різні сценарії. Партія Іванішвілі може вважати, що її позиції забезпечені на наступний термін, і припинити контроверсійні дії. Принаймні до оприлюднення результатів президентських виборів у США, адже перемога Дональда Трампа, на думку «Грузинської мрії», означатиме кінець хвилі критики з боку Вашингтона.
Однак важко повірити, що спіраль ненависті до опонентів, яку розкручували політики нинішньої влади, тепер вдасться зупинити. Тому сценарій, за яким «Грузинська мрія» негайно перейде до передвиборчих погроз, таких як оголошення поза законом опозиції, пов'язаної з колишнім президентом Саакашвілі, є цілком правдоподібним. Так вона відверне увагу виборців від реальних проблем – безробіття й високої вартості життя. Маючи парламентську більшість і відчуваючи повну безкарність, «Грузинська мрія» зможе робити все, що завгодно.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Gruzińskie wybory o wszystko
Ми використовуємо