«Гурійський щоденник»

5 липня у Львові стартує найбільший транскордонний літературний фестиваль Центральної Європи – Місяць авторських читань. Цього року країною-почесною гостею фестивалю стала Грузія. Окрім грузинських письменників, до Львова завітають також відомі автори Польщі, Чехії та Словаччини. Разом із українськими письменниками, за традицією, вони читатимуть свої твори в оригіналі. Для українських слухачів спеціально готуються свіжі переклади-субтитри. Незмінним місцем авторських читань лишається кав’ярня «Дзиґа» на вулиці Вірменській, 35.

ZAXID.NET пропонує краще познайомитись із учасниками Місяця авторських читань і публікує уривок з книжки грузинського письменник Гіоргі Кекелідзе, яка побачила світ у видавництві Анетти Антоненко. Переклад книги здійснив Рауль Чілачава.

***

Розділ I

Пісти

По горі бредуть дві телиці,

в різні боки від мене розбігаються.

З грузинської народної пісні «Нарданіна»

У мої черевики потрапила вода. Хлюпає. І в мене хронічний нежить. Я, Гела, Натія і Татуна (це мої двоюрідні брати і сестри по тітці по батьковій лінії) йдемо до Пісти. Пісти живе на горі Ломінеїшвілі в старому будинку. Такі будинки в Грузії називають «ода» (Ода — дерев’яний будинок на палях, поширений у Західній Грузії, зокрема й у Гурії). Пісти живе не в будинку, а, точніше, в тому, що від нього лишилося: швидше за все, вона розібрала будинок на дошки і продала частинами. Звичайна справа.

Будинок Пісти брудний, як і вона сама. Мені чомусь здається, що вона ніколи не плаче — її очі на диво сухі і холодні. Але не спокійні.

Ніхто не знає її національності.

У селі кажуть, що у Пісти є хвіст, і я, звісно, побоююсь її. Та Пісти може передбачити майбутнє, а мені цікаво, чи стану я кібернетиком. Я випадково почув це слово, і мені сподобалося як воно звучить: відтоді й кажу, що буду кібернетиком.

Утім Пісти знає це краще.

У її будинку багато ікон. Адже за вікном були ті самі 90-ті, коли люди знаходили порятунок лише в релігії. Пісти хтось подарував ікони, тож вона їх і зберегла про всяк випадок. А ще у Пісти є кілька колод карт, але не Таро. На них стоять слоїки з якоюсь жовтою рідиною і пательня із залишками яєчні.

— Чого вам?

— Дізнатися майбутнє.

— Га?

— Ну, не знаю... Хочемо побачити, що там, у майбутньому.

— Хто з вас середній?

— Я.

— Ти їв щось на світанку?

— Так.

— А хто молодший?

— Я.

— Їв на світанку?

— Ні.

— Як тебе звати?

— Гіоргі.

— Чий ти?

— Зуріко.

— Якого Зуріко?

— Сина Шакро.

— Твій дід помер?

— Ні.

— Чого ти боїшся?

— Скорпіонів.

— Ворогові-недругу! Ворогові-недругу! Заплющ очі і не рухайся! Що бачиш?

— Нічого.

— Заплющ очі міцно і не розплющуй.

— Заплющив.

— Що бачиш?

— Червоні кульки.

— Скільки їх?

— Не можу полічити, вони з’єднуються одна з одною.

— Ким хочеш стати?

— Кібернетиком.

— Ким?..

Пісти померла за три роки. На самоті. Її тіло знайшли не одразу. Вона була знаною і страшною ворожкою, яка прийшла в наше маленьке село невідомо звідки і влаштувалася тут, у Суребі. Нора розповіла мені, що Пісти любила якогось чоловіка в Земо Імереті, а той одружився з іншою. І Пісти його якимось чином вбила-отруїла і втекла до Гурії. Тут і зачаїлася. А після цієї історії, як казали, у неї виріс хвіст. Хвіст виріс і у неї, і в її історії також. Подейкували, що під подушкою ворожка зберігала світлину того чоловіка. А це значить, що я помилявся щодо її очей: Пісти все-таки плакала.

Розділ II. Інша любов у Гурії

Світає. Сніжить.

Не знаю чому, та я постійно дивувався людям, які вранці пили чай із хлібом і маслом. Куди мені до спокою, з яким проходить ця церемонія? Воістину, недосяжна справа! Напевно, і сьогодні залишуся без сніданку — цього неробочого дня, який називають уїк-ендом. Вікенд. «Щобтобікенд», — це моя бабуся прокинулася в мені і знову заснула. Час починати писати.

Секс у Гурії називають «аджібакурі». Досить химерне слово. Підозріло химерне. А любов звуть «сікварулі». Її ще можна назвати словом «гамопентереба», але воно означає щось інше. Тут я цього не скажу. Зазирніть у Гурійські словники.

А ще секс у Гурії називають словом «май». Це слово можна порівняти зі словом «майя», що ведійською мовою означає «ілюзія». Однак ви можете посперечатися зі мною і сказати, що «май» — це теж щось інше. Давайте посперечаємось...

* * *

— Нумо, розкажіть історію свого одруження.

— Почнемо з того, що мене познайомили з однією дівчиною. Трохи згодом ми вирішили одружитися. Уже навіть призначили день весілля. Це було в Тбілісі. Та за день до нашого приїзду в Гурію наречена мені відмовила: «Ні», — каже. Цікавлюся причиною, відповідає: «Гено, я не така, як ти гадаєш».

— Але до цього у вас із нею, напевне, були стосунки?

— Так, ми гуляли. Проте не так, як сучасні божевільні закохані. Так, ну... Я вже не був хлопчиськом — 35 років. Вона — приблизно моя ровесниця. Зрештою, коли я запитав, все ж у чому річ, вона знову мені повторила: «Я не така, Гено, як ти гадаєш».

Ну, я особливо не побивався, зрозумів, у чому річ. А весілля, між іншим, призначене. Була п’ятниця, переддень весілля.

— Що, і бенкет був уже підготовлений?

— Звісно! Стіл на 300 гостей. Коли мій двоюрідний брат дізнався про те, що наречена мені відмовила, все думав і думав: що робити, що робити... І відвів мене до моєї теперішньої дружини. Але не сказав, що перед весіллям наречена мені відмовила. Його в армію забирають, каже, а якщо ти за нього заміж підеш, то не заберуть.

— То, вам судилося весілля без нареченої?

— Майже! Якби не мій двоюрідний брат. А моя нинішня дружина його дуже поважала, довіряла йому й опісля довгих умовлянь погодилася.

— За один день?

— Ну, ми прийшли до неї в п’ятницю вдень. І в неї, скоріш за все, була до мене певна симпатія, тому вона й не відмовила.

— То весілля відбулося, але з іншою нареченою?

— Весілля відбулося. Того ж дня, на який і було призначене, але з іншою нареченою.

— А колишню наречену ви вже не зустрічали?

— Не зустрічав. Хоча ні, одного разу ми все ж зустрілися в Зугдідському автобусі, та я на неї не звернув уваги, а вона — на мене. І пішла з мого життя, як непотрібне минуле. А з дружиною ми вже сорок років разом. Слава Богу, що вона довірилася мені, а я — їй.