Явище доксингу, тобто розкриття приватних даних осіб у публічному просторі з метою залякування, помсти, переслідування або завдання шкоди, є чимось більшим, ніж проявом насильства в інтернеті. Доксинг посилюється, стає дедалі більш помітним і болючим для суспільства. Це явище спостерігається також у регіонах збройних конфліктів, прикладом чого є війна в Україні. Про доксинг в умовах російської агресії проти України розповів в інтерв’ю для видання Nowa Europa Wschodnia д-р Каспер Ренкавек, старший науковий співробітник і керівник програми в Міжнародному центрі протидії тероризму (International Centre for Counter-Terrorism – ICCT).
- Як виглядає питання доксингу у війні в Україні? Наскільки серйозним викликом є це в контексті триваючого конфлікту?
- Ми недооцінюємо доксинг, хоча це не означає, що він є найсерйознішою проблемою цієї війни. Однак я не бачив занадто багато аналізів на цю тему в контексті російсько-української війни. Цю тему аналізували радше в контексті політичної боротьби між ультраправими і ультралівими в Німеччині чи США. Під час анексії Криму 2014 року в інтернеті почали з'являтися дані про українців і росіян, які воювали між собою.
У рамках досліджень, що проводяться в ICCT і фінансуються Європейським фондом інформації та медіа (EMIF), ми хотіли розглянути доксинг як елемент ширшого явища на стику дезінформації і його впливу на офлайн-світ. Іноземці, які приїхали до України, наражаються на гомофобні, расистські чи навіть фашистські висловлювання, їх часто називають нацистами чи фашистами. Навколо них створюється міжнародний хейт. Хейт є проблемою в демократичних державах, які не ведуть війни, а тут ми ще маємо збройний конфлікт.
- Хто є основною мішенню цього доксингу?
- З 2014 року основною мішенню є українці і люди, які їм допомагають (волонтери, працівники гуманітарних організацій тощо). Сьогодні ця гуманітарна допомога змінила свій характер і часто полягає в постачанні дронів або куленепробивних жилетів – такі особи є природною мішенню доксингу.
Не можна також забувати про українських солдатів і їхні сім'ї. Їх намагалися шантажувати, показуючи компрометуючі фотографії, відео, записи або переконуючи, що ворог має секретну інформацію про них і в разі відмови від співпраці вона буде розкрита. Така ситуація триває з 2014 року.
Значна частина доксингу спрямована проти українців. Але не можна забувати про іноземних добровольців, особливо тих, які беруть участь у бойових діях. У каналах, присвячених доксингу, цитуються мої тексти, присвячені проблематиці іноземних бойовиків. На практиці це призводить до параної, бо якщо я критикую Міжнародний легіон, це буде використано для атак на іноземних вояків, що вже було на одному з каналів Telegram.
Метою доксингу є відлякування від допомоги Україні й висміювання всієї цієї ідеї, а також залякування людей, які приїжджають сюди, щоб допомагати і воювати. Під час нашого дослідження нам вдалося зв’язатися з багатьма людьми, які не є українцями і стали жертвами доксингу. З десятьма з них ми провели довгі розмови про їхній досвід.
- Як це вплинуло на їхнє ставлення?
- Вони кажуть, що все супер, «весь цей доксинг» смішний, а вони мають інші проблеми, бо перебувають в окопах. Вони ж не будуть перейматися тим, що хтось їх обмазав в інтернеті. Це досить наївно, бо в рамках доксингу з'являється багато суперечливої інформації, витягнутої зі соціальних мереж цих людей, яка після опублікування може відбити бажання надалі підтримувати Україну, наприклад, у формі збору коштів. На жаль, багато із цих людей дуже наївно підійшли до питання безпеки в інтернеті, публікуючи фотографії свого обличчя або фотографії в уніформі. Часто на цих фотографіях вони не самі, що додатково наражає на небезпеку сторонніх осіб.
Одна з найвідоміших історій про легковажне ставлення до безпеки в мережі і нехтування наслідками доксингу стосується Харкова, де лінія фронту проходить дуже близько до міста. Люди там користувалися Tinder, який часто підключався до російської мобільної мережі, а потім дивувалися, що противник знає про їхні сексуальні вподобання або має компрометуючі фотографії, які були викачані з додатку. На жаль, це характерний приклад недбалості й помилкового припущення, що в інтернеті ми в безпеці.
Були випадки, коли волонтери мали проблеми на роботі через свою діяльність на користь України. Наприклад, вони розвозили матеріали чи ліки і мусили фотографуватися, щоб показати свою допомогу й довести, що вони не шахраї. Росіяни це відстежують, і роботодавець, який думає, що його працівник перебуває у відпустці в теплих країнах, дізнається про його участь в Україні. Це може вплинути на його бізнес або, що гірше, у випадку працівника державного сектору, може мати юридичні наслідки, залежно від законодавства в тій чи іншій країні.
Наприклад, у Telegram на каналі XYZ (офіційна назва каналу не вказана в статті, щоб не просувати пропагандистський контент, – ред.), де публікуються обличчя й інші дані, цих об’єктів доксингу заохочують зайти на канал і почати коментувати. Адміністратори XYZ обожнюють ситуації, коли хтось заходить на канал, ідентифікує себе і вступає в суперечки в коментарях.
- Чи можете ви навести конкретний приклад, який справив на вас найбільше враження?
- Це історія канадця Жана-Франсуа «Грульфа» Рателля, який мав велике бажання прославитися і заздрив своїм співвітчизникам, які воювали на боці України. Саме він сформував одну з перших – нібито незалежних – бойових одиниць на фронті. Тут слід додати, що насправді незалежних підрозділів не існує. Всі вони контролюються ЗСУ. Ходили чутки, що підрозділ Рателля мав захищати переважно село його дружини.
«Грульф» у якийсь момент був доксований. Він був всюдисущим у соціальних мережах та інтернеті. Він заходив на канали, де його доксували, вступав у полеміку, коментував, сперечався, а 2023 року загинув за досить дивних обставин, убитий дроном. Це виглядало як заплановане вбивство. Канали, такі як XYZ, святкували цю подію. З'явилися дописи, що його наздогнало прокляття XYZ. Більше того, ці дописи з'явилися до публічного оголошення про смерть Рателля. Звичайно, можна сказати, що це випадковість, адже на війні гинуть люди, але у 2023 році поле бою не було настільки насичене дронами, як зараз. Не можна відкидати, що хтось отримав завдання доксувати «Грульфа», стежити за ним, а потім передати російській армії інформацію про місцезнаходження людини, яку варто усунути. Росіяни спостерігають за місцями, де можуть з'явитися іноземці, і полюють на них. Це для них дуже цінно. Наприклад, коли в місті Суми з'являється іноземний журналіст, російська артилерія посилює обстріл у цьому районі.
- Яку роль тут відіграє традиційне шпигунство?
- Цей самий метод використовується для потреб традиційного шпигунства. Росіяни отримують інформацію від особистих джерел, що іноземці будуть переміщатися недалеко від лінії фронту, і якщо на цьому відрізку діє відносно ефективний, тверезий російський офіцер, то вони можуть очікувати інтенсифікації атак дронами або артилерією. Коротко ситуація виглядає так, що когось доксували в мережі, він вступив у дискусію, його цифровий слід відстежується, і це може мати для нього смертельні наслідки. Так виглядає ситуація в Україні, у Європі не зафіксовано випадків, щоб хтось був доксований росіянами, повернувся з війни і загинув у власній країні. Відомий випадок російського дисидента, який втік, доставивши гелікоптер українцям, але це інша ситуація.
- А як виглядає ситуація з українцями, які стали жертвами доксингу?
- В Україні доксинг використовувався для залякування конкретної особи і схилення її до дій на користь росіян. У такий спосіб відбулися бомбові атаки на українські ТЦК в західній частині країни. Молода дівчина отримала бомбу і була шантажована, щоб перенести цю бомбу до ТЦК. Подібних ситуацій було чимало. Виконавців таких атак називають «людськими бомбами» або «проксі-бомбами». Це відбувається в Україні, але уявімо собі таку ситуацію в Польщі. Я висуну гіпотезу, що серед 55 осіб, заарештованих у Польщі за діяльність на користь Росії, деякі з них були змушені до цього доксингом і шантажем.
- Чи стають сім'ї людей, які воюють в Україні, також об'єктом доксингу?
- Так, звичайно, і знову в значно гіршому становищі перебувають українці. Вони стикаються з погрозами, шантажем, але також і з конкретними пропозиціями. Наприклад, їм пропонують можливість викупити чоловіка чи сина з полону або повернути тіло загиблого. Іноді замість грошей росіяни вимагають вжити конкретних дій, таких як згадані напади на пункти набору до війська або спроба вибуху в кафе в Києві у 2025 році.
Ці дії є наслідком як інтенсивного проникнення російської розвідки в Україну, так і легкості отримання таких даних, як адреса чи номер телефону. Таку інформацію можна просто купити. Те саме стосується даних росіян. У Міжнародному легіоні досі ходять чутки, що інформація про розташування їхніх баз та дані, зібрані українською бюрократією, виставляються на продаж росіянам.
- Чи є доксинг запланованою стратегією дій російських служб?
- Спочатку доксинг був радше ініціативою знизу, яка була під'єднана до ширшої мережевої екосистеми. Пам'ятаймо, що ведення каналів у соціальних мережах у Росії вимагає реєстрації у Федеральній службі з нагляду у сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій (Роскомнадзор). Російські служби прекрасно знають, хто веде доксинг у їхній країні. Звісно, це також використовується в пропагандистських цілях, щоб показати, що винуватці є незалежними російськими OSINT-фахівцями. На мою думку, сьогодні доксинг контролюють російські служби. Деякі канали виглядають аматорськими, але є також чимало таких, що виглядають дуже професійно. Варто додати, що такі дії також чиняться в Європі людьми, які роблять це з власної волі.
- Існують також вебсайти, які доксингують осіб, що допомагали Україні. Серед них є, зокрема, поляки. Чи зафіксували ви випадки фізичних нападів на таких осіб у Європі?
- Ми не фіксували таких нападів. На згаданих каналах часто згадуються політики і люди, які підтримують Україну, не обов'язково воюючи на фронті. Але якщо говорити про іноземних бійців, то перші добровольці, які приєдналися до Міжнародного легіону, дійсно зазнали доксингу. Частина з них повернулася додому після атаки на навчальний центр у Яворові 13 березня 2022 року. Це не означає, що їхні дані не були зібрані й використані. Вони також часто з'являлися у ЗМІ, хвалившись, що були в Україні.
Доксинг часто з'являється постфактум. Хоча атаковані люди вже не перебувають в Україні, росіяни висміюють їх. З погляду Москви це вигідніше, ніж фізичне насильство. Частина іноземних вояків використовує свою пригоду в Україні для побудови позиції у ЗМІ, а доксинг є для них певною формою самореклами. Ці люди іноді повністю ігнорують загрозу, що з цього випливає, сміючись, що доксинг-користувачі опублікували їхню фальшиву фотографію. Однак є й такі, хто дуже дбає про свою приватність і практично не залишає жодних цифрових слідів.
На мою думку, не можна відкидати, що через рік трапиться щось, що призведе до того, що факт опублікування їхніх даних каналами доксингу буде якось використаний у ворожих цілях.
- Як захиститися від доксингу і чи запровадила українська армія якісь конкретні правила, що мають посилити захист від цього явища?
- Мені здається, що певні правила, які регулюють поведінку, запроваджуються. Наприклад, навчилися не брати телефони в певні місця, не підключатися до певних сервісів і мереж, не розміщувати певну інформацію в інтернеті. Люди почали цінувати використання режиму польоту. Найкраще взагалі не мати акаунтів у соціальних мережах. Звісно, це технічний аспект цього явища, хоча потрібно усвідомлювати, що заборона фотографування чи фільмування в наш час практично неможлива для виконання.
На жаль, доксингу сприяє модель функціонування деяких військових підрозділів, які мусять бути активними в медіа, щоб зібрати кошти на обладнання. Те саме стосується організаторів збірок. Без зйомки своєї діяльності вони не зможуть зібрати обладнання і кошти для допомоги бійцям.
Однак якщо хтось їде в Україну і має кошти на 3-6 місяців перебування, то найкраще не афішувати свою присутність, не хвалитися в соціальних мережах. Це найкраща порада. На жаль, часто цього недостатньо, бо потрібно також підтримувати контакт з українцями, яким іноземці передають інформацію про себе, і це може стати джерелом витоку даних. До цього також потрібно бути готовим. В іноземців, які воюють на фронті, часто складається враження, що бази даних з інформацією про них потрапляють до рук росіян, і невідомо, чи вони були продані, чи викрадені.
Ці люди повинні пам'ятати, що після повернення до своїх країн вони можуть опинитися в місцях, де проживає російська діаспора. У такій ситуації, якщо це важлива особа, яка багато досягла на українському фронті, росіяни можуть шантажувати когось з її оточення, щоб дістатися до неї. Звичайно, це не загрожує кожному, бо росіяни не мають таких великих можливостей, щоб атакувати кожного. На увагу треба заслужити, як у випадку невдалого замаху на Владіміра Осєчкіна в Парижі. Чоловік втік з Росії і заснував проєкт Gulagu.net, який висвітлює репресії в тюрмах і російських силових структурах. Не можна відкидати, що схожа доля може спіткати когось з іноземців, які допомагають Україні на фронті або поза ним.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Hejt staje się wyrokiem
Ми використовуємо