Холодна війна Путіна

Для України, яка на власній шкурі випробувала всі «принади» сучасної російської політики – від анексії Криму до війни на Донбасі, цей фільм може видатися повторенням багатьох прописних істин. Але для Заходу, і передусім для німців, цей фільм стане ще однією цеглиною у відтворенні повномасштабної конструкції диверсійної роботи Росії Путіна проти демократичного світу. Тільки сліпці могли не бачити справжніх планів полковника КДБ, який несподівано опинився на посту президента велетенської країни з необмеженими природними ресурсами. Опинився невипадково, бо не тільки російське суспільство прагнуло нового авторитарного вождя замість розгільдяйкуватого та часто п’яного Єльцина. Західні політики також захотіли мати справу з кимось твердим і конкретним. Марно сподіваючись, що відходу від демократичних принципів вже ніколи не буде, вони закривали очі на загрозливі тенденції, що опановували Росію.

Якщо б європейські лідери вдумливо читали повідомлення своїх розвідок, а ще більше їм довіряли, то, можливо, Путіну і не вдалося б отруїти собою цілий світ. Якщо б свого часу на Заході проаналізували реальну політику Росії щодо України із її заходами, спрямованими на демонтаж суверенітету і незалежності, то, можливо, до більшості сучасних проблем не дійшло б. На жаль, західні лідери були більш схильними домовлятися з Путіним, ніж помічати загрозу світові, яку таїть в собі його курс. Коли Росія шляхом прямих маніпуляцій таки всадила в крісло президента України примітивного кримінальника, який віддав головні пости в державі під контроль офіцерам російських спецслужб (СБУ та міністерство оборони очолили «недавні» громадяни Росії), то здавалося, що ніхто і ніщо вже не зупинить Путіна на шляху до відродження імперії. Що час, коли Путін змусить світ знову «рахуватися» з величчю Росії, вже не за горами. Тому м’якотілість західних державних мужів, що часто пасували перед Путіним, намагаючись задобрити й умиротворити його апетити, нічим, як бездіяльністю і псевдогалантністю пояснити не можна.

Для досвідчених політиків мало би бути очевидним, що в голові у Путіна війна КДБ проти Заходу ніколи не припинялася. Посівши пост президента, він отримав необмежений ресурс для своєї «священної» війни. Метою цієї війни було відродження російської імперії і повернення біполярного світу. Тактичними етапами – знищення зісередини Європейського Союзу та зменшення ролі і впливів США у світі. Пряме фінансування «євроскептичних» партій і сил, підкуп журналістів, політиків та культурних діячів. Наводнення Європи під виглядом біженців та мігрантів своїми агентами і шпигунами. Цинічна гра на історії та старих національних образах, протиставлення країн та націй – ось далеко не повний список елементів сучасної війни Кремля проти демократичного світу.

Попри велетенську корупцію, яка також є елементом цієї війни, Путін спрямував більшість надходжень до державного бюджету від продажу енергоносіїв і зброї не на внутрішню модернізацію країни, а на створення потужної мережі агентів та розбудову пропагандистської машини. Ця машина мала безперервно різними мовами дезінформувати світ, сіяти сумніви і викликати протести проти тих національних урядів, які не хотіли рухатися у фарватері нової політики Путіна. Натомість «слухняні» західні лідери заохочувалися хлібними посадами у державному монополісті Газпромі або ж отримували вигідні пропозиції на місцях.

Цей повномасштабний путінський Drang nach Westen (Наступ на Захід) отримав назву «гібридна» війна. Але варто пам’ятати: якщо хтось пробує поставити в один ряд «холодну» і «гарячу» війну з теперішньою «гібридною», то він або жертва великої маніпуляції, або сам маніпулятор. Бо що таке «гібридна» війна в путінському виконанні? Це порушення всіх принципів і правил міжнародного законодавства, суцільні брехня й обман, – на особистому рівні, і на публічному. Це використання тих методів та засобів, до яких цивілізованій людині в голову не прийде вдаватися.

Російський шпигун розкривається

Буквально вчора, 8 лютого, центральний німецький канал ZDF показав документальний фільм Еґмонта Коха (Egmont Koch) «Холодна війна Путіна. Російський шпигун розкривається». Це вже другий повномасштабний проект цього каналу, присвячений розкриттю природи путінського режиму. Перший – «Людина влади Путін» – наробив свого часу великого шуму і був присвячений безпосередньо особі Владіміра Путіна та російській агресії проти України. Вчорашня прем’єра розповідає про роль російської ФСБ у створенні велетенської шпигунської мережі у Європейському Союзі.

У фільмі багато несподіванок. Знаючи особливості роботи з подібною тематикою, а особливо з колишніми офіцерами російських спецслужб, автор фільму дуже ретельно підходить до збору інформації про свого інформатора. Перевіряє і звіряє факти. Вдається до інтерв’ю з різними кваліфікованими експертами. Тому спочатку про головного героя, що вирішив розповісти світові правду про сучасну російську інформаційну війну. Це Ігор, офіцер вищого складу ФСБ у ранзі полковника. Для підтвердження правдивості своїх слів він показав службове посвідчення з фотографією та всім нагородами. Розповів, що працював в установі на вулиці Вернадського у Москві, яка діяла під виглядом одного з «науково-дослідних» інститутів. Він також надав фотографію, де знятий разом з вищими офіцерами ФСБ, серед яких – колишні і теперішні перші особи спецслужби. Ці матеріали автор фільму перевірив і вияснив, що Ігор справді був полковником російської спецслужби.

Але автора фільму, видно, все ж непокоїла справжня причина «розсекречення» себе таким високим агентом, який, до того ж, не вимагав за сказане грошей. В альтруїзм та совість важко повірити. Особливо, якщо перед тобою людина, яка мала в розробці до 400 агентів. Офіційне пояснення Ігоря таке: «Це глибоко особиста історія. Я служив країні майже 20 років. І я був переконаний, що все роблю правильно. Навіть коли за наказом ФСБ мусив порушувати закони, фабрикувати документи. Для мене все було ОК, поки це не було злочином. Але коли цілком невинні люди, опозиціонери, за сфальшованими доказами мали потрапити за ґрати, я більше не міг порадити зі своїм сумлінням». Залишмо сумління людини, яка двадцять років працювала на службу і фактично займалася інформаційними диверсіями та наповнювала Європу своїми шпигунами та «сплячими» агентами, на чесне слово російського офіцера. Для нас важливіше, що ж такого нового пан Ігор розповів автору документального фільму?

Європейські «підсніжники» Путіна

Один із головних експертів у світі з питань радянських та російських спецслужб, викладач Гарвардського університету Юрій Фельштинський вважає, що інформація, надана полковником Ігорем, має надзвичайну цінність. І ця інформація має дійсно занепокоїти Європу. Справа у тому, що, за словами полковника, Росія з 2002 року не перестає наводнювати Німеччину своїми мусульманськими агентами з Чечні. Ігор заявляє, що ФСБ під виглядом біженців та мігрантів вдалося збудувати цілу мережу «сплячих» агентів.

Пікантності цьому питанню додає те, що серед жертв брутального кадировсько-путінського режиму в Чечні, яким вдалося виїхати на Захід, виявилося чимало російських агентів. За словами експерта, це ледь не кожен другий чеченський біженець. А на думку керівника Федеральної служби захисту конституції Ганса-Ґеорґа Маасена, кількість чеченських біженців у Німеччині зростає з року в рік. Один із експертів радить німецьким спецслужбам звернути особливу увагу на чеченську молодь та спортсменів. Він вважає, що саме вони є російськими шпигунами. Дехто з них перебуває у «сплячому» режимі й чекає сигналу.

Після прямої російської агресії проти України та після запровадження санкцій проти Росії, очевидно, такий сигнал прозвучав. І от ми вже бачимо безкінечні репортажі на російських пропагандистських каналах з Берліна, Кіля, Гамбурга, де чеченська молодь, яка отримала політичний притулок в Німеччині через переслідування на батьківщині, висловлює гарячу підтримку Рамзану Кадирову та Владіміру Путіну. Молоді «азилянти» тепер відкрито дефілюють центрами великих німецьких міст з транспарантами «Кадыров – гордость России», «Санкции против России – санкции против меня».

Несподівано виясняється, що один із активних організаторів проросійських демонстрацій у Кілі, колишній боксер Тимур Дугазаєв, отримавши політичний притулок в Німеччині, а згодом і німецький паспорт, став палким прихильником чеченського президента Рамзана Кадирова. Він з гордістю демонструє на своєму смартфоні спільні селфі і каже, що слово Рамзана для нього – закон. Тимур – самовпевнений молодик, який, щоб надати собі більшої значущості, неочікувано підтверджує слова полковника Ігоря. Він погоджується, що багато молодих чеченців, отримавши притулок в Європі, не розірвали зв’язків із батьківщиною. Часто літають до родичів і, головне, гордяться її президентом.

Дугазаєв не може стриматися, щоб не похвалитися своєю особливою місією в мусульманській общині міста. Він каже, що йому вистачить і трьох хвилин розмови з мігрантом-чеченцем, щоб зрозуміти, чим він дихає. Знову ж таки, цим він підтверджує слова експертів, що агенти-мігранти часто мають потрійне завдання: стежити за критиками правлячого в Росії режиму, інфільтруватися в радикальні ісламістські групи, щоб впливати на них, а також забезпечувати підтримку для російської пропаганди всередині німецького суспільства. Тимур трохи затинається, коли відповідає на запитання, чи отриману інформацію про мусульман в Німеччині він передає ФСБ. Але одразу виправляється і заявляє, що все переказує Кадирову, бо йому довіряє найбільше. Відповідаючи на найскладніше питання, як так сталося, що люди, які втікали від режиму Кадирова, стають в Німеччині його палкими прихильниками, лідер чеченського товариства каже, що не всі були переслідувані. А якщо це так, то виходить, що вони збрехали Федеральній службі міграції та біженців. Але вияснити цього авторам фільму не вдалося, бо Служба відмовила їм у коментарях.

У цьому місці треба зробити одне суттєве уточнення: як бідним чеченцям, переслідуваним режимом Путіна-Кадирова, вдалося перебратися із РФ до Європи? Знавці Росії стверджують, що без контакту зі спецслужбами це було б зробити неможливо. Отже, майже всі чеченські біженці були просіяні через сито ФСБ. Таким чином ФСБ могла легко інфільтрувати своїх агентів у середовище вимушених мігрантів, забезпечивши їх найбільш надійними «легендами». Власне, агенти ФСБ й мали найбільш «правильні» історії, після яких у німецькій міграційній службі не виникало жодних сумнівів. І саме цими справами займався опальний російський полковник Ігор.

Ще однією «яскравою» особистістю в середовищі російських німців, що організовує демонстрації в Німеччині і гостро критикує уряд Ангели Меркель, водночас вихваляючи політику Путіна, є такий собі пан Сємьонов. Цей чоловік живе в Німеччині аж з 1990 року. Під час інтерв’ю він помітно нервується і вираз його обличчя остаточно змінюється, коли звучить запитання, чи багато тих, хто отримав притулок у Німеччині,були дійсно переслідуваними і про їхній зв’язок із ФСБ.

Технологія «біженці»

Зі всього сказаного вимальовується досить чітка картина. Росія розв’язала широкомасштабну інформаційну війну проти Німеччини та всього Європейського Союзу. Чеченські біженці є майже у всіх європейських столицях: Лондоні, Брюсселі, Парижі і, зрозуміло, Берліні. Певна кількість, але вже не біженців, а воїнів ісламу потрапила до Сирії і на Близький Схід. Там вони відіграють не останню роль в організації потоків біженців, які всіма правдами і неправдами рушили на Європу. Загострення міграційної кризи в Європі є одним з елементів російської війни проти ЄС та, з огляду на надважливу роль Німеччини, особисто проти Ангели Меркель. Карта з біженцями використовується не тільки для того, щоб провалити на виборах недружній до Росії уряд, але й для того, щоб розсварити між собою країни ЄС. Пригадаймо колотнечу навколо квот, скільки біженців має прийняти кожна країна. Також треба пам’ятати і про категоричну відмову Угорщини та Польщі, і про так званий Брекзіт.

У фільмі наводяться непрямі докази впливу Росії на загострення і розпалювання кризи з біженцями. Яскравим прикладом є історія з російськими біженцями, які несподівано отримали наказ залишити територію РФ. За короткий час на кордоні з Фінляндією скопилися сотні мігрантів з дітьми, які намагалися по-всякому в’їхати до країни ЄС. Історія так само несподівано закінчилася, як і почалася. Після візиту фінського прем’єр-міністра до Москви й особистої зустрічі з Владіміром Путіним проблема вирішилася за 48 годин. Виявилося, що Путін використав карту з біженцями для того, щоб зупинити наміри фінського парламенту проголосувати за вступ країни до НАТО.

Але існують також інші технології інформаційної війни, і не обов’язково пов’язані з біженцями. Порівняно недавно Німеччину сколихнула новина про зґвалтування неповнолітньої дівчинки Лізи з родини російських німців мусульманськими біженцями. Російські канали не переставали обговорювати цю тему двадцять чотири години на добу. Навіть Владімір Путін зробив закид німецькому урядові про безчинства, які творяться в Німеччині. Але згодом вияснилося, що ніякого зґвалтування не було. Але російська пропагандистська машина вже послала відповідний меседж мільйонам російськомовних німецьких громадян.

Що направду тішить у цьому фільмі, то це сам факт його появи. Тому, що раніше, коли українські політики хотіли щось донести світові про агресивну політику Росії, включно з інформаційною війною, то наштовхувалися на стіну глухого мовчання. Тепер, коли стало відомо, що інформаційна агресія триває і проти Німеччини та ЄС, українським дипломатам буде легше розмовляти зі своїми європейськими колегами. От тільки чи зуміють вони скористатися цим матеріалом?

P.S. На момент написання статті українські медіа майже нічого не повідомляли про цей фільм. Може, чекають, що росіяни перекладуть російською і розмістять у неті.