Калиновий переклад. Хроніки маразму
Українофільна атака на претензії русскагаварящіх щодо обов'язкового перекладу фільмів калиновою мовою закінчилася субмариною в десертних рожах. «Астерікса на Олімпійських іграх» завернули на транслейт і поставили запізнілу років на 10-ть «Монтану».
Фанати «Агаты Кристи» можуть курити опіум і балакати китайською.
Небажання вивчити за 16-ть років українську мову залишається в споживчому кошику вищезгаданих чучмеків. Непереборне бажання триндіти невідомо про що вже давно є їх червоним перехідним прапором і баблом. Однокласники Пєті Симоненка і мени, які перебувають у сезонному контакті з ЮБК, давно вже підсіли на рунет і це їх проблеми.
В контексті ж україномовного перекладу фільмів можна говорити про відсутність досвіду, перші кроки і навіть диверсії. Інакше, як назвати озвучку фільмів мовою, якою ніхто не говорить? Хіба що українські філологи пенсійного віку, які вже так давно злякались польового сексу Забужко, що й досі не можуть від переляку роздуплитись.
В українських кіноперекладах, як в кінотеатрах, так і на тіві, пантуються два варіанти ймовірного перекладу: геївський варіант української мови, в якому навіть на камінні ростуть дерева (стосується вимови відомих укр. акторів і звьозд шоу-бізнесу), і дерев'яний переклад з театральною вимовою а-ля трупа Заньковецької і хуторянськими заїздами по бездоріжжю (стосується мови).
В цих варіантах ця «мова» і «вимова» ріже не тільки вуха. Цією «правильною мовою» ніхто не говорить. Лише українські філологи і старі вчителі + пластмасові патріоти в китайських вишиванках. Але нею намагаються перекладати усе, що попадається під руку. З таким же успіхом можна перекладати на латину фільми з тотальною присутністю сленгу і матюків.
В цій рафінованій, неживій мові щось не помітно оспіваної солов'їності і прекрасності. І все це перекладається на повному серйозі. Кордупельність процвітає і сміливо можна відмазатись живою і неповторною мовою бабусь Олександра Довженка.
Розчудесно розповідають на всю розу вітрів про високоякісні та шикарні прокльони в «Зачарованій Десні», але, соррі таваріщі українофіли, в сучасному контексті вони абсолютно не пляшуть. Уявити, що товсті репери з цепурами на шиї посилають один одного під час розборок згадками про качку, яка всіх копає (ітеде), дуже важко.
Перекладати модерні фільми мовою 50-ї давнини можна хіба що в контексті стьобу. Але до такого наші транслейтори поки ще не додумались і картинки з життя «Даун-хаусу» їм ще не світять.
У цьому кіношному пам'ятнику кайдашевій сім'ї схрестились робітники і колгоспниці. З одного боку - вищеописаний ентузіазм в галузі оборони рідної мови від чужоземних впливів, з іншого - початковий рівень вивчення української мови в устах громадян України, які думають па-русскі.
І це не тільки проблема кіноперекладу. В багатьох дикторів та ведучих на українському тіві відчувається повсякденне юзання російської мови. Ще більше, це виявляється в текстах деяких київських сайтів, автори яких намагаються писати українською, нехай обкурить їх клаву своєю трубкою козак Мамай в позі лотоса.
Але побудова речень, немислимі хитромудрі конструкції, абсурдна вилизаність і стерильність мови, тільки ще раз освітлюють їх русскую мысль.
Чому тоді дивуються спротиву україномовного перекладу? Вже задовбали позитивним прикладом Альфа чи Сімпсонів. Це добре, але коли це було? За царя Гороха. Ще б почали вимахуватись неймовірними досягненнями «Штольні» та «Помаранчевого неба».
В російському варіанті «Астерікса на Олімпійських іграх» Брут читає своїй ймовірній жінці - принцесі Ірині - свої віршики під акомпанемент пісні «Агаты Кристи» «Я на тебе, как на войне».
Сумніваюсь, що українські перекладачі додумуються до чогось такого. У гіршому варіанті залишать французький оригінал. Сподіватись, що туди поставлять щось з Братів Гадюкіних, а не з якоїсь Оксани Білозір чи якоїсь Руслани - утопічно. Не під те заточені їх руки. Арія «Одарки і Карася» - їх найвищий рівень. Поки.
Фото з сайту zhurnal.lib.ru