Катруся Грушевська. Історія короткого щастя і плідної наукової праці

Зустріч із Софією Легін

БлогиКав’ярня «Штука» , 16 лютого 2016 977
Кав’ярня «Штука»
Кав'ярня-галерея "Штука" розпочала свою роботу у травні 2009 року, основна ідея та настрій кав'ярні - можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова.

28 січня у Клубі шанувальників Галичини відбулась розмова про Катерину Грушевську – етнографа та єдину доньку голови Центральної Ради УНР. Розповіла про дослідницю Софія Легін, вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові.

Софія Легін, фото Романа Метельського

З настанням незалежності політична та наукова діяльність Михайла Грушевського стала широко відомою, натомість постать його доньки Катерини несправедливо залишається поза увагою, хоча вона – самобутня дослідниця, етнограф, соціолог, фольклорист. Катерина Грушевська народилася у Львові і жила тут до 14 років. Як показав час, цей період був найщасливішим у її житті, що разом із патріотичним та інтелектуальним сімейним вишколом заклав міцний фундамент у світогляді дослідниці.

Михайло Грушевський переїхав до Львова у 1894 році як професор Львівського університету, а згодом зустрів тут майбутню дружину Марію Сильвестрівну Вояківську – видатного педагога, на той час – вчительку жіночої гімназії імені Королеви Ядвіги. У 1900 році у подружжя народилась єдина дитина Катруся. Мешкали вони в орендованій квартирі на вулиці Домбровського, сучасній – Рутковича, що недалеко від Стрийського парку. Охрестили доньку в церкві святих Петра і Павла, розташованій на Личаківській. Цікаво, що хресних батьків у малечі не було. Через вроджені сухоти хрещення відбулось у віці двох тижнів, тож кандидатур на ці відповідальні ролі просто не встигли знайти.

                 

Одна з перших світлин молодого подружжя             Катруся

У 1902 році Михайло Грушевський купує земельну ділянку і зводить будинок на Софіївці, де зараз знаходиться його Меморіальний музей. Саме тут минула «золота пора» усієї сім’ї: Михайло Сергійович мав змогу ефективно працювати, Марія Сильвестрівна, яка покинула педагогічну працю, могла опікуватись т.зв. «захоронками» або дитячими садками, у 1905 році протегувала першу українську виставку Івана Труша, водночас матеріальний статок дозволяв почуватись у місті комфортно.

Вілла Грушевських на вулиці Понінського, 6, сучасна – Франка, 154

У 1903 році родина замовила в Івана Труша портрет маленької Катрусі, оригінал якого зберігається зараз у київському музеї Михайла Грушевського. Мальований частково з натури, частково – зі світлини, адже винятковою посидючістю трирічна дівчинка не володіла. Два роки потому цей портрет був репродукований у журналі «Артистичний вісник».

                 

Вплив батьків на становлення особистості Катерини був дуже відчутним. Через хворобливість початкову освіту вона отримала вдома завдяки матері, чиї знання без перебільшення можна було назвати енциклопедичними. Серед іншого Марія Сильвестрівна добре володіла російською, французькою, англійською і норвезькою мовами, якими навчила розмовляти і доньку. Також вдома у Грушевських щовечора збирались провідні українські науковці, митці та громадські діячі, що сформувало в дівчинки не лише патріотичні почуття, а й високі інтелектуальні запити. У 1907 році для допомоги Марії Сильвестрівні запросили бонну.

Вдома Катрусю лагідно називали «Кулюнею» або «Бобочкою», а з її дитячих звичок знаємо про любов до горіхового торта, малювання і кошенят, листівки з якими надсилав доньці Михайло Грушевський щоразу, коли бував у тривалих відрядженнях. Свого часу кілька уроків малювання дівчинці дав відомий художник Михайло Бойчук, а коли сім’я замешкала у Києві, Катруся попросила передати їй альбом із зарисовками та дві репродукції Сандро Боттічеллі - «Венера у мушлі» та «Весна».

                                 

Частина поштівок з кошенятами, які надсилав Михайло Грушевський доньці

З 1902 року в родині усталилась традиція відпочинку в Криворівні, куди вони приїхали вперше разом із Іваном Франком. Село знане з біографій багатьох українських літераторів і митців, адже тут проводили літній час Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Труш та інші. У 1906 році Михайло Грушевський купує собі тут невелику віллу на Бережниці, що була зруйнована в 1917 році російськими військами. У Криворівні Катерина Грушевська спостерігає за колоритними гуцульськими обрядами, одягом та промислами, цікавиться місцевими легендами та міфологічними героями, що згодом вилилось у поважні наукові інтереси.

              

З 1906 року родина проводила кілька осінніх і зимових місяців у Києві, де в Михайла Грушевського теж був будинок – шестиповерховий і навіть оснащений ліфтом. Там Катруся вела жваве світське життя – ходила у театри, на виставки, відвідувала приятелів.

Як звично, влітку 1914 року Грушевські поїхали в Криворівню, де їх застала Перша світова війна. До львівського помешкання вони більше ніколи не повернулись. Оскільки Михайло Грушевський був підданим Російської імперії, а на той час перебував на теренах Австро-Угорщини, він спробував дістатись до свого київського будинку. Через Відень, Італію родина таки дісталась туди, проте в недовгому часі по Михайла Сергійовича прийшли жандарми зі звинуваченнями в сепаратизмі та революційній діяльності, наслідком чого стало ув’язнення в Лук’янівці. Під допит потрапила і Катруся, яка у казенному бланку вказала, хто вона і де мешкала на той час, а також що під час обшуку в неї відібрали усі книжки і зошити.

Доказів було недостатньо, але Михайла Грушевського все ж заслали у Новосибірськ, а згодом – до Казані та Москви, водночас заборонивши провадити будь-яку наукову діяльність. Марія Сильвестрівна і Катруся поїхали вслід за ним. Тамтешній клімат мав згубний вплив на  здоров’я усіх членів сім’ї, тож у 1916 році після перенесеної малярії Марія Сильвестрівна погодилась на вмовляння чоловіка та разом із донькою повернулась до Києва. Рік потому Михайло Грушевський теж повернувся у Київ як голова Центральної Ради УНР.

                 

Катруся Грушевська

На ці буремні революційні роки припала юність Катерини Грушевської, яка брала участь у різноманітних громадських заходах, тоді ж вона вступила до першого українського університету на правничий факультет, водночас відвідуючи курси на природничому. У 1918 році долучилась до «Просвіти». На жаль, документи про цей період не збереглися.

Разом із початком університетського навчання Катерина Грушевська взялась до написання наукових статей. Її публікації виходили у «Літературно-науковому віснику», «Народній волі» із підписом «Професорівна» або криптонімом «КГ». До висвітлюваних тем належали літературні огляди, також як студентка правничого факультету вона намагалася добре подати переваги політичного курсу Української Центральної Ради. Керуючись власними переконаннями, перші статті Катерина Грушевська все ж писала під керівництвом батька.

Після того, як УНР припинила існування, уряд подався в еміграцію. Родина Грушевських також була змушена покинути Україну і вирушила у Відень. Тут Катерина відчула, наскільки батько покладався на її уміння і знання, оскільки їй було делеговано значну частину праці у процесі створення Українського соціологічного інституту в Женеві, Празі, Відні. Вона була секретарем цього інституту, водночас навчаючись у Женевському університеті.

У період еміграції Катерина визначилась зі своїми інтересами – історією культури, міфологією, народознавством, фольклористикою. Відвідуючи семінар з примітивної культури у віденському Соціологічному інституті, дослідниця отримала остаточний потужний поштовх до наукової праці.

В 1923 році Катерина Грушевська видає одне з перших ґрунтовних наукових досліджень – «Примітивні казки, байки, оповідання Африки і Азії». Для укладання цього збірника використовувався як автентичний, так і етнографічний матеріал, а також всі можливі дослівні переклади і видання, що публікувалися до цього. Такий підхід зберігся згодом і при підготовці корпусу українських народних дум.

Попри матеріальну скруту на еміграції Катерина Михайлівна мала непересічні можливості для досліджень, адже без перепон могла працювати у різноманітних європейських архівах. Тоді ж родині запропонували повернутися в радянську Україну, що спровокувало численні сумніви щодо перспектив праці в обраній сфері примітивної культури.

Родина Грушевських у Відні, 1922р.

Рік потому Грушевські таки повернулися в Київ. Зустріли родину дуже добре. Батька і доньку обрали членами Академії наук. 1925-27рр. були найбільш плідними в праці дослідниці. Катерина Михайлівна стала секретарем Культурно-історичної комісії, керівником Кабінету примітивної культури та редактором журналу «Первісне громадянство». Також займалася польовими дослідженнями у сфері фольклору, розробила анкети для збору усних матеріалів. Крім того, здійснювала переклади наукових статей і писала власні про первісну культуру.

В 1928 році світ побачив світ перший том корпусу “Українські народні думи” двотомного видання – результат тривалої роботи Катерини Грушевської, що стало найбільшим досягненням у її науковій кар’єрі. Вибір на роль керівника проекту спровокував гучні дискусії, де головним аргументом «проти» був порівняно юний вік дослідниці, але здобутий результат її зусиль спростував усі сумніви і закиди. Цікавим новаторством Катерини Михайлівни в цій праці став спосіб класифікації за тематикою – побутові, про Хмельниччину, козацтво, море, степ. Всього було проаналізовано 33 дум у 274 варіантах. Проілюстрував збірку Опанас Сластіон, завдяки якому видання ожило. Одразу після публікації Катерину Грушевську прийняли дійсним членом львівського Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Родина Грушевських у Києві, 1928р.

В 1930-х роках почався наступ радянської ідеології на українську історичну науку, що супроводжувалося закриттям гуманітарних установ, які очолював Михайло Грушевський, та переслідуванням його учнів. Згодом Катерину Михайлівну, яка під час роботи у журналі «Первісне громадянство»  уникала будь-яких згадок про марксистсько-ленінську ідеологію, поставили перед фактом припинення діяльності видання. У 1931 році батька з донькою висилають у «наукове відрядження» в Москву, де їм доводилось жити у великій матеріальній скруті. Перед виїздом Михайло Грушевський сказав пророчу фразу: «Прощавайте! Вчіться жити без мене». Так і сталось, адже у 1934 році під час відпочинку в Кисловодську він раптово помер. Для Катерини Грушевської це стало непоправним ударом, адже батько був їй і другом, і наставником. Тіло перевезли до Києва, а разом з ним туди повернулися Марія Сильвестрівна з донькою. Замешкали вони у триповерховому флігелі, що залишився від їхнього шестиповерхового будинку після наступу Муравйова у 1918 році.

По смерті Михайла Сергійовича Катерина Грушевська повністю припинила власну наукову працю, присвятивши себе впорядкуванню батькового архіву, у т.ч. відредагувала останній том «Історії України-Руси»

В липні 1938 року Катерину Михайлівну заарештували і висунули кілька безпідставних обвинувачень – у шпигунстві, зраді батьківщині, організації контрреволюційної діяльності. Частина з них були зняті за відсутності складу злочину, але протримали її у холодних катівнях НКВС аж до жовтня. Врешті, вона таки підписала зізнання, хоч їй вистачило сміливості відмовитись від своїх свідчень під час судового засідання. Це нічого не змінило, вирок був суворим - Катерину Грушевську вислали у Магаданську область в один із найстрашніших закутків із назвою «Тиха смерть». Що дивно, зважили на її єдине прохання зберегти архів батька.

Тим часом Марія Сильвестрівна марно зверталась в усі можливі інстанції з тим, щоб її єдину доньку помилували. У 1941 році від Катрусі Грушевської прийшов останній лист, де вона писала, що, певно, скоро повертатиметься у Київ. Проте у 1943 році вона померла, про що її мати так і не дізналась, проживши ще п’ять років після неї у крихітній кімнатці флігеля в страшенній нужді.

Місце поховання Катерини Грушевської досі невідоме. Єдине, що вдалось зробити зусиллями Ольги Грушевської, дружини рідного брата Михайла Грушевського, - офіційно реабілітувати ім’я дослідниці. Підсумовуючи життя дослідниці, найбільш влучною видається характеристика Наталії Полонської-Василенко - «спалах зорі». Спершу – щасливе і яскраве, згодом – насичене працею та випробуваннями, а насамкінець -  раптова пітьма.

 

Фільм про Катрусю Грушевську, знятий в рамках проекту «Фотографії старого Львова» до 115-річчя з її дня народження - https://www.youtube.com/watch?v=lT7e0XNBnfE.

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові - http://dmh.lviv.ua/.

 

За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук