Кінематографісти стурбовані змінами до закону про авторські права

Голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач закликав голову Верховної Ради України Володимира Гройсмана зробити усе необхідне аби було відкликано законопроект №2447 від 20 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо авторського права і суміжних прав», який фактично ліквідує інститут інтелектуальної власності та заперечує статус автора як власника інтелектуальної власності.

Про це голова спілки написав у відкритому листі голові ВР. «За переконанням авторів законопроекту основним мотивом їх подання є тривога щодо ризиків для бізнесу, який – за нинішнього правового статус-кво – «не має можливості убезпечити себе від можливих перешкод у здійсненні прав на твір з боку авторів твору». Такі «страшні загрози» вітчизняному бізнесу й спровокували авторів законопроекту на пропозицію позбавити авторів усіх майнових прав на користь замовника шляхом введення додаткової статті 16-2 до Закону України «Про авторське право і суміжні права», - йдеться у листі.

«Замовник інтелектуального продукту стає всім, автор – по суті справи нічим і ніким... Дуже хочеться сподіватися на те, що керівництво Верховної Ради стане на захист авторів інтелектуального продукту – інакше останній в Україні просто зникне», - вважає Сергій Тримбач.

В пояснювальній записці до законопроекту, зокрема, зазначається: «...встановлена законодавством спільна приналежність прав (авторові і замовнику) на практиці спричиняє багато ризиків для бізнесу... Така ситуація фактично позбавляє роботодавця або замовника певного твору можливості убезпечити себе від ймовірних перешкод у здійсненні прав на твір з боку авторів твору».

Таким чином, згідно з пропонованим проектом змін, виключне майнове право на твір має повністю належати не авторові, а замовнику інтелектуального продукту.

Таким чином заперечується та логіка, що автор інтелектуального продукту є, по суті, таким же інвестором, нематеріальною інвестицією котрого є сама згенерована ним ідея.

Таким чином заперечується сама ідея інтелектуальної власності. Оскільки цінується не сама ідея, а гроші замовника, потрачені на її реалізацію, вважають експерти Національної спілки кінематограістів.

Автор перестає бути власником унікального інтелектуального продукту і з ним віднині не потрібно домовлятися про передачу виключного майнового права на ідею. Сама ідея підписання авторської угоди стає непотрібною. Тому у статтях 429 та 430 передбачено, що виключне майнове право може переходити до замовника не лише на підставі авторської угоди.

По суті автор унікального інтелектуального продукті зводиться до статусу звичайного найманого працівника, навіть гірше, тому що в інтелектуальній сфері немає і не може бути ніяких нормативів, кваліфікаційних документів, стандартів, що визначають взаємини працівника і працедавця, а етап укладання авторської угоди, на котрому автор мав чи не єдину можливість домовитися про свої права і обов’язки як автор ідеї, тепер може бути просто відсутнім.

Така постановка питання несе і певні матеріальні вигоди для замовника. Оскільки саме поняття інтелектуальної власності відсутнє, то відтепер можна уникати і авторської винагороди. Відповідно до нової редакції статті 16 п. 5 «якщо посадові обов’язки автора передбачають створення творів, авторська винагорода за створення таких службових творів може бути включена до заробітної плати автора».

Також можливість укладання безоплатного ліцензійного договору та необов’язковість авторської винагороди передбачає нова редакція статті 33. Тобто, відтепер авторові достатньо лише платити заробітну платню за те, що він реалізує свою ідею і виконує свої функціональні обов’язки, можна не виплачувати авторську винагороду за генеровану ним унікальну ідею, не викупати в нього його інтелектуальну власність, не платити за неї роялті. Знову-таки – ставитися до автора, як до рядового офіс-менеджера, котрий ніякого інтелектуального продукту не виробляє, вважають у НСКУ.